Loading AI tools
колишній 1-й Президент України (1991—1994) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Леоні́д Мака́рович Кравчу́к (10 січня 1934, село Великий Житин, Рівненський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область, Україна — 10 травня 2022[2], Мюнхен, Німеччина[3][4]) — український політик, державний діяч, перший Президент України після відновлення нею незалежності (5 грудня 1991 — 19 липня 1994), Голова Верховної Ради України та останній Голова Верховної Ради УРСР (1990—1991). Депутат Верховної ради УРСР 10–11-го скликань. Народний депутат України (1990—1991 та 1994—2006). Член ЦК КПУ в 1981—1991 роках. Член ЦК КПРС у 1990—1991 роках. Голова громадської організації «Українська Рада Миру», президент громадського об'єднання «Рівненське земляцтво» (2001—2022)[5], Герой України (2001), кавалер ордена Свободи (2014), повний кавалер ордена князя Ярослава Мудрого. Кандидат економічних наук. Лауреат премії «Celebrity Awards 2020» в номінації «Людина року»[6].
| Леонід Макарович Кравчук | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.JPG) | ||||||||||||
 1-й Президент України | ||||||||||||
| 5 грудня 1991 — 19 липня 1994 | ||||||||||||
| Прем'єр-міністр | Вітольд Фокін Валентин Симоненко (в. о.) Леонід Кучма Юхим Звягільський (в. о.) | |||||||||||
| Попередник | перший на посаді; Микола Плав'юк як останній Президент УНР у вигнанні | |||||||||||
| Наступник | Леонід Кучма | |||||||||||
 1-й Голова Верховної Ради України | ||||||||||||
| 24 серпня 1991 — 5 грудня 1991 | ||||||||||||
| Попередник | він сам (як Голова Верховної Ради УРСР) | |||||||||||
| Наступник | Іван Плющ | |||||||||||
 Голова Верховної Ради УРСР | ||||||||||||
| 23 липня 1990 — 24 серпня 1991 | ||||||||||||
| Попередник | Володимир Івашко | |||||||||||
| Наступник | він сам (як Голова Верховної Ради України) | |||||||||||
 член Політбюро ЦК КПУ | ||||||||||||
| червень 1990 — серпень 1991 | ||||||||||||
| Народився | 10 січня 1934 с. Великий Житин, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка, нині Рівненська область, Україна | |||||||||||
| Помер | 10 травня 2022 (88 років) Мюнхен, Німеччина[1] | |||||||||||
| Похований | Байкове кладовище | |||||||||||
| Відомий як | політик, депутат, перший президент України | |||||||||||
| Громадянство |  Польща →  СРСР → Україна | |||||||||||
| Національність | українець | |||||||||||
| Alma mater | КДУ імені Тараса Шевченка (1958) і Академія суспільних наук при ЦК КПРС[d] (1970) | |||||||||||
| Політична партія | Комуністична партія Радянського Союзу (1958–1991) Безпартійний (1991–1998) Соціал-демократична партія України (об'єднана) (1998–2009) | |||||||||||
| Батько | Кравчук Макар Олексійович | |||||||||||
| Мати | Мельничук Юхимія Іванівна | |||||||||||
| У шлюбі з | Антоніна Михайлівна Кравчук, доцент економічного факультету КНУ ім. Т. Г. Шевченка | |||||||||||
| Діти | син Олександр | |||||||||||
| Рідня | внук Андрій, внучка Марія, правнучка Олена | |||||||||||
| Релігія | УПЦ КП | |||||||||||
| Нагороди |
| |||||||||||
| Підпис |  | |||||||||||
| leonid-kravchuk.com.ua | ||||||||||||
Народився 10 січня 1934 року в родині селянина в селі Великий Житин Волинського воєводства (тепер Рівненська область України). Батько, Макар Олексійович Кравчук, у 1930-ті роки служив у польській кавалерії, пізніше він та мати Кравчука (Юхимія Іванівна, до шлюбу Мельничук) працювали у польських осадників. Під час Другої світової війни батько Леоніда Кравчука загинув на фронті в 1944 році й був похований у братській могилі в Білорусі. Хлопця виховували вітчим з матір'ю, яка померла в 1980 році від інсульту в рідному селі Житин, де була похована.
Спочатку здобував освіту за спеціальністю «Бухгалтерський облік» у Рівненському кооперативному економіко-правовому технікумі (тепер Рівненський кооперативний економіко-правовий коледж) у період з 1950 по 1953 рік. Згодом закінчив Київський державний університет (отримав спеціальність викладача суспільних наук, 1958) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Кандидат економічних наук.
Член КПРС з 1958 року.
У 1958—1960 роках викладав політекономію у Чернівецькому фінансовому технікумі. У 1960—1967 роках — консультант-методист Будинку політпросвіти, лектор, помічник секретаря, завідувач відділу пропаганди і агітації Чернівецького обласного комітету КПУ.
У 1967—1970 роках — аспірант Академії суспільних наук при ЦК КПРС (Москва).
У 1970—1980 роках — завідувач сектору перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи ЦК КПУ, інспектор, помічник секретаря ЦК, перший заступник завідувача відділу, а з 1980 до 1988 року — завідувач відділу пропаганди та агітації ЦК КПУ.
У червні 1982 року завідувач відділу пропаганди і агітації Л. Кравчук звернувся до ЦК КПУ з доповідною запискою, у якій виклав заходи з протидії «східній політиці» Ватикану в західних областях України, і пропонував створити групи для аналізу проповідницької діяльності священнослужителів, обстежити територію церков та кладовищ на предмет виявлення та знищення «уніатсько-націоналістичних символів», виявити «проуніатськи настроєних осіб», провести інші організаційні та ідеологічні заходи.
У 1981—1991 роках — член ЦК КПУ. У 1988—1990 роках — завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, з 18 жовтня 1989 до 19 червня 1990 року — секретар ЦК КПУ, 23 червня — 28 вересня 1990 року — другий секретар ЦК КПУ. У жовтні 1989 — червні 1990 — кандидат у члени Політбюро, у червні 1990 — серпні 1991 — член Політбюро ЦК КПУ.
У 1989 році відстоював ухвалення постанови Політбюро ЦК КПУ про заборону Народного руху України, проте зазнав невдачі.
Народний депутат України Х—XI скликань.
У липні 1990 — листопаді 1991 року — Голова Верховної ради України.
24 серпня 1991 року під головуванням Леоніда Кравчука Верховною Радою республіки була ухвалена постанова та Акт проголошення незалежності України.
У серпні 1991 року залишив лави КПУ і балотувався на посаду президента як безпартійний. Водночас його підтримали як активісти забороненої на той час компартії (їхній висуванець Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь Кравчука), так і частина націонал-демократів, які рекламували голову Верховної Ради як «батька незалежності». Кравчук переміг уже в першому турі, отримавши понад 60 % голосів. Основний опонент від демократичних сил В'ячеслав Чорновіл зібрав 23,27 % голосів.
З 5 грудня 1991 року по 19 липня 1994 року — Президент України.
8 грудня 1991 року від імені України підписав Біловезьку угоду разом з першим президентом Росії Борисом Єльциним та головою Верховної ради Білорусі Станіславом Шушкевичем про припинення існування СРСР.
3 вересня 1993 року підписав Масандрівські угоди, які стосувалися подальшої долі розміщених на території України ЧФ та ядерної зброї. Після того погодився на дострокові вибори глави держави (призначені на липень 1994). У першому турі набрав найбільшу кількість голосів серед інших кандидатів, але в другому програв Леоніду Кучмі.
14 січня 1994 року в Москві, всупереч ратифікованому Верховною Радою 18 листопада 1993 Лісабонському протоколу (СНО-1), яким передбачалося поступове скорочення стратегічних ядерних озброєнь розташованих на території України, самочинно ухвалив рішення підписати «Тристоронню заяву» президентів України, США та Росії щодо негайного вивезення всієї української ядерної зброї до Росії (яке завершилося вже 1 червня 1996 року), причому без будь-яких конкретних гарантій безпеки та документально зафіксованих фінансових компенсацій[7].
У вересні 1993 року взяв участь у державних скорботних заходах до 60-х роковин Голодомору. У виступі на Міжнародній науковій конференції «Голодомор 1932–33 років в Україні: причини і наслідки» зазначив: «…сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії — 60-ми роковинами Голодомору 1932–33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони і мільйони життів її безневинних дітей… І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи — штучний голод 1932-33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними — близько 11 млн) життів»[8].
Період президенства Леоніда Кравчука запам'ятався економічною кризою на початку незалежність України, політичною нестабільністю та шахтарським страйком в 1993 році. З іншого боку, під час президенства Кравчука запроваджено Національний Герб, прапор та Гімн України, прийнято перші 400 законодавчих актів, сформування Збройних сил України, підписання Біловезької угоди про припинення існування СРСР та Гельсінського заключного акту про інтеграцію України в Європу та визнання незалежності України 171 країною.
На честь Кравчука названо тачку-кравчучку.
Обраний народним депутатом у 1994 році — на довиборах у Теребовлянському мажоритарному окрузі на Тернопільщині. У 1998 році, залишаючись безпартійним, очолив виборчий список Соціал-демократичної партії України (об'єднаної). Напередодні голосування вступив до СДПУ(о) і привів її до Верховної Ради.
З жовтня 1998 року член Політбюро і Політради СДПУ(о). У 2002—2006 роках очолював фракцію СДПУ(о) у Верховній Раді України.
З 1999 по 2004 рік — почесний доктор НаУКМА.
З 1999 року — співголова Всеукраїнського об'єднання демократичних сил «Злагода».
25 листопада 2004 року Рішенням Вченої ради позбавлений звання почесного доктора (Doctor honoris causa) Києво-Могилянської академії за «негромадянську позицію під час Помаранчевої революції».
У 2006 році очолив список опозиційного блоку «Не так» разом з Віктором Медведчуком, Юрієм Бойком та Нестором Шуфричем. Але за підсумками виборів той не подолав 3-відсотковий бар'єр (1,1 %). Після перемоги Ющенка, пішов з блоку.
У 2009 році вийшов з партії СДПУ(о). Почесний Президент Міжнародного громадського об'єднання «Рівненське земляцтво»[9]. Почесний голова фонду сприяння міжнародному спілкуванню «Українське народне посольство» (з 1994).
25 лютого 2009 року закликав президента Ющенка подати у відставку[10].
3 2011 року — почесний президент Фонду «Перспективна Україна»[11].
29 серпня 2011 року Рішенням Вченої ради Київського університету ім. Грінченка (протокол № 10) надано звання почесного професора «за багаторічну плідну громадську, політичну діяльність, подвижницьку працю, визначний особистий внесок у становлення і розбудову суверенної демократичної Української держави, національної освіти та науки»[12].
У січні 2016 року запропонував надати Криму державну автономію у складі України[13], а Донбасу — «особливий статус»[14].
У липні 2020 року на громадських засадах став головою української делегації в Тристоронній контактній групі з мирного врегулювання ситуації на сході України. Відповідне розпорядження № 424 / 2020 рп від 30 липня опубліковано на сайті глави держави[15].
29 червня 2021 року переніс операцію на серці, згодом потрапив до реанімації, був підключений до апарату ШВЛ. Реабілітацію проходив у клініці Мюнхенського університету в Німеччині[16], де й проживав останні роки свого життя. Помер 10 травня 2022 року в Мюнхені о 17:00 за київським часом у 88-річному віці після тривалої хвороби, всього на тиждень переживши іншого підписанта Біловезьких угод — Станіслава Шушкевича[17]. Через війну в Україні доправити тіло першого президента з Мюнхена в Київ літаком було неможливо, тому родина була змушена організувати перевезення наземним транспортом, зокрема й залізницею[18].
Прощання пройшло у вівторок 17 травня в Українському домі в Києві[19]. Попрощатися з першим Президентом України прийшов шостий Президент Володимир Зеленський[20][21], перша леді Олена Зеленська[20][21], другий Президент Леонід Кучма[20], третій Президент Віктор Ющенко[20], п'ятий Президент Петро Порошенко[20], прем'єр-міністр Денис Шмигаль[22], Голова Верховної ради України Руслан Стефанчук[22], міністр оборони Олексій Резніков[22], мер Києва Віталій Кличко[22], міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко[22], Ігор та Григорій Суркіси[22], колишній міністр оборони Олександр Кузьмук[22], колишній міністр закордонних справ Володимир Огризко[22], радник голови МВС Антон Геращенко[22], колишній спікер Верховної Ради Олександр Мороз[22], політик Іван Заєць, народний депутат Мустафа Джемілєв, дружина Кравчука Антоніна. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 42а 50°25′19.4″ пн. ш. 30°30′27.2″ сх. д.).
Леонід Кравчук був одружений з Антоніною Михайлівною Кравчук (до шлюбу Мішура), яка народилася 2 листопада 1935 року в селі Вири, Білопільського району, Харківської області. У пари 21 липня 1959 року народився син — Олександр Леонідович Кравчук. Також у першого президента України залишилися онука Марія та онук Андрій, правнучка Олена.
_03.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
