Loading AI tools
один з найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католи З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Тома́ Акві́нський, рідше Фома́ Акві́нський[6] (лат. Thomas Aquinas; італ. Tommaso d'Aquino; 1225 — 7 березня 1274) — теолог, філософ-схоласт, монах-домініканець, учитель Церкви та християнський святий. Один із найвизначніших та найвпливовіших мислителів всесвітньої історії. Засновник теологічної і філософської школи томізму. Народився у замку Рокказекка поблизу Аквіно, Сицилійське королівство. Створив своєрідну енциклопедію католицького богослов'я «Сума теології», в якій усі питання пізнання природи і суспільства розглядалися з позицій теологічного раціоналізму. Висунув ідею гармонії віри й розуму; розрізняв істини розуму та істини одкровення, вважаючи останні недоступними розуму, підвладними лише душі (вірі). Автор 5 доказів існування Бога. Помер у Фоссанові, Папська область, по дорозі на Другий Ліонський собор. Канонізований папою Іваном XXII (1323). Проголошений Учителем Церкви (1567). Автор фундаментальних праць, що сприяли виникненню неотомізму та неосхоластики. Прізвиська — Doctor Angelicus, Doctor Communis.
| Тома Аквінський | |
|---|---|
| лат. Thomas Aquinos | |
 | |
| Прізвисько | Doctor Angelicus і Doctor Communis |
| Народився | 1225[1] Рокказекка, Аквіно, Сицилійське королівство[2] |
| Помер | 7 березня 1274[3] Fossanova Abbeyd, Папська держава[4] |
| Поховання | Church of the Jacobinsd |
| Місце проживання | Аквіно |
| Діяльність | богослов, професор, ксьондз, філософ, письменник, католицький теолог, мандрівний брат, theology teacher |
| Галузь | філософія, богослів'я і католицьке богослов'я |
| Alma mater | Паризький університет[d] (1248) і Неапольський університет імені Федеріко II (1245) |
| Вчителі | Альберт Великий |
| Відомі учні | Henry Bate of Malinesd і Remigio dei Girolamid |
| Знання мов | середньовічна латина, Medieval Italiand і латина[5] |
| Заклад | Паризький університет[d] |
| Напрямок | томізм, справедлива війна і схоластика |
| Magnum opus | Сума теології, Summa contra Gentilesd, De regimine principumd і П'ять доказів існування Бога |
| Титул | Учитель Церкви |
| Посада | професор |
| Конфесія | католицтво |
| Батько | Landulphe d'Aquinod |
| |
Вочевидь, ще в дитячому віці був відданий батьками до бенедиктинського монастиря Монтекассіно. Коли Фрідріх II вигнав звідти бенедиктинців, він вступив до Неапольського університету[7] і проти волі батьків — до новоствореного ордену домініканців (1243)[8].
Через два роки керівництво ордену послало його до Парижа навчатися в Альберта Великого[9], за яким він попрямував до Кельна[9], але в 1252 році Тома повернувся до Парижа[10] і почав викладацьку діяльність, яку пізніше продовжив у Орв'єто, Вітебро та Римі, а потім знову в Парижі.
1272 року Тома переїхав до Неаполя, але невдовзі помер дорогою на Другий Ліонський собор.
Головні зусилля його теологічної діяльності були спрямовані на намагання поєднати раціоналізм Арістотеля з християнськими одкровеннями.
Завдяки своїм енциклопедичним знанням, викладеним у творах «Summa theologiae» і «Summa contra gentiles», він не лише підкорив розуми тогочасних теологів, але значно вплинув на подальший розвиток філософії. Також Тома Аквінський є упорядником П'яти доказів існування Господнього, які сам Аквінат називав шляхами (viae).
1323 року Римо-католицька церква проголосила його святим, а 1567 року включила до складу Вчителів церкви.
Тома Аквінський був відомим систематизатором середньовічної схоластики. Він пристосовував вчення Арістотеля до християнського вчення. Найвідомішим його твором є «Сума теології».
За часів Томи Аквінського значно збільшилася роль наукового та філософського пізнання. Тому було вже неможливо ігнорувати й не помічати досягнення розуму й науки. Аквінський намагався створити таку доктрину, яка б дала можливість контролювати філософське і наукове пізнання церквою. Ще у попередні століття західноєвропейськими схоластами була висунута теорія «двох істин». За цією теорією наука і філософія здобувають знання, спираючись на досвід і розум. На відміну від них теологія здобуває істину в божественному одкровенні. Таким чином теорія двоїстої істини поділила, так би мовити, сфери впливу між теологією і наукою. Божественне одкровення, вважали представники цієї теорії, недоступне розуму. Тома Аквінський чітко визначив сферу науки й віри. Завдання науки полягає у поясненні закономірностей світу. Але хоч наукове знання об'єктивне та істинне, воно не може бути всеосяжним. Є така сфера діяльності, яка є доступною не розумовому пізнанню, а тільки вірі. Отже, предметом філософії є «істини розуму», предметом теології — «істини одкровення». Але між наукою і вірою, філософією і теологією немає суперечності. Християнська істина стоїть вище за розум, але не суперечить йому. Істина може бути одна, бо йде від Бога. Оскільки кінцевим об'єктом теології та філософії й джерелом будь-якої істини є Бог, то не може бути принципової суперечності між теорією і вірою. Водночас не всі «істини одкровення» можна довести раціонально. Але це не означає, що вони неправдиві чи суперечать розуму. Богословські істини «надрозумні», але не «протирозумні». Обмежений людський розум стоїть нижче за теологію, а тому філософія є «служницею теології». Функції філософії як «служниці релігії» полягають у тому, що вона повинна за допомогою логічних аргументів обґрунтувати християнські догми. Логічні доведення допомагають краще розуміти ці догми й зміцнити віру в людині.
Тома Аквінський є одним із провідних критиків онтологічного аргументу буття Божого, що його запропонував Ансельм Кентерберійський. Підставою критики онтологічного аргументу є його апріорний характер. Сам же Аквінат вважав, що доводити буття Боже можна, виходячи лише з даних зовнішнього світу, який після акту креації містить у собі сліди цього акту. Бога самого по собі ми не можемо знати інакше, аніж через Його дії, а наявність сущого якраз і засвідчує Боже буття. Таким чином, Тома пропонував засобами індукції переходити від даних досвіду до другорядних (іманентних) причин, а від другорядних — до першої (трансцендентної). Докази, що їх Аквінат вважав можливими, не є винаходами самого св. Томи, оскільки в тій чи іншій формі вони фігурували вже у його попередників.
Проте деякі інші догми християнства не піддаються раціоналістичному обґрунтуванню (догма про Трійцю, про втілення Христа, про воскресіння з мертвих). Це неможливо зробити не тому, що вони протирозумні та ірраціональні, а саме тому, що вони «надрозумові», обмежений людський розум не здатен їх довести. Більшість догм християнства є предметом теології, а не філософії.
Політико-правові погляди Томи Аквінського викладені у трактатах «Сума теології», «Про правління володарів», а також у коментарях до «Політики» і «Етики» Арістотеля. Аквінат, слідом за Августином розглядав державу як частину універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог.
Тома Аквінський поділяв думку Арістотеля про те, що людина є політичною істотою. Головним у природі людини є прагнення жити з іншими людьми для забезпечення своїх потреб. Наслідком цього прагнення і є держава. Вона має важливе значення в житті суспільства, оскільки її метою є «загальне добро».
Головну мету і виправдання держави він вбачав у збереженні суспільної злагоди й громадського миру, які досягаються шляхом надання кожної людині прийнятних умов для існування, засобів для морального і розумового розвитку, що своєю чергою має допомагати державі в духовному вихованні справжнього християнина.
Роль володаря в державі теолог порівнював із роллю Бога у світі. Він зазначав, що Бог, перш ніж керувати всесвітом, встановлює відповідний порядок. Так і монарх насамперед установлює порядок у рамках держави, а потім здійснює правління. Монархія, на думку теолога, є найдосконалішою формою правління. За низкою ознак вона є усталенішою та надійнішою, ніж інші форми, а також здатною гарантувати щасливе життя.
Однією з таких ознак є те, що монархія за будовою схожа на всесвіт, що його створив Бог і править ним, як і монарх у своїх володіннях. Друга ознака і перевага монархії полягає в тому, що вона, як і людський організм, керується одним центром — розумом, а тому виключає суперечки між учасниками правління, що точаться за аристократії, олігархії та демократії.
Водночас Тома Аквінський поділяв монархію на абсолютну і політичну. Останню теолог уважав прогресивнішою, оскільки влада в ній регламентується законом. У своєму політико-правовому вченні теолог намагався обґрунтувати тезу про зверхність у суспільстві духовної влади над світською.
Аналізуючи світську владу, він дійшов висновку, що вона складається з трьох аспектів: сутності влади; форми влади (походження) і використання влади. Сутність влади, або її першооснову, мислитель розглядав як установлений Богом порядок відносин панування й підкорення, в яких воля правителів приводить до руху підданих. На відміну від сутності влади, її походження не завжди збігається з приписами Закону Божого, оскільки заволодіти владою люди можуть завдяки омані чи застосуванню сили. Третій аспект — використання світської влади. Тут Тома Аквінський зазначив, що в житті трапляється зловживання владою, несправедливе її використання, що теж порушує заповіти Бога. З огляду на невідповідність світської влади настановам Бога на стадіях її походження й використання теолог зробив висновок, що вона не може претендувати на зверхність у суспільстві.
Єдиною, що відповідає заповітам Бога, є церковна влада. Тільки завдяки її намаганням у суспільстві може бути встановлена справедливість. Свою правову концепцію Тома Аквінський будував з опертям на моральну категорію справедливості. Право, за його вченням, — це дія справедливості у божественному порядку людського спілкування. Справедливість полягає в наданні кожному свого, того, що йому належить. Як і Аристотель, Тома Аквінський розрізняв два види справедливості: розподільну і вирівняльну. Розподільна справедливість — це надання благ згідно з заслугами, а порівняльна — це дії на вирівнювання чого-небудь. Відповідно до цього існують і види права.
Якщо вирівняння відбувається за внутрішньою природою речей, то це дія природного права; коли вирівнюються дії (відновлюється справедливість) за людською волею — це позитивне право (штучне). Причому воля людини може робити правом тільки те, що відповідає природному праву.
Джерелом права є закон, Тома Аквінський стверджував, що існує злагоджена система, підпорядкована вічному законові. Вічний закон — це універсальні норми, загальні принципи божественного розуму, якими скеровується всесвіт, а всі інші закони випливають із нього. Передусім, це природний закон, що є відображенням вічного закону в розумі людини. Цим законом керується людина у своїх прагненнях до продовження роду, самозбереження, пошуку істини.
Далі в системі законів теолога знаходиться позитивний (або людський) закон, що конкретизує природний закон і за допомогою сили і страху змушує людей досягти доброчесності й відмовитися від зла. Заслуговує на особливу увагу теза мислителя про те, що на відміну від природного закону, який поширюється на всіх людей, норми позитивного закону в різних країнах можуть суттєво різнитися. Але серед цих норм є багато й таких, що збігаються за змістом. Ці норми Тома Аквінський називав «правом народів», за допомогою якого повинні врегульовуватися міжнародні відносини.
Рівночасно християнський мислитель зазначав, що люди, через їхню розумову недосконалість, не можуть усвідомити сутності правди, а позитивний закон, прийнятий ними, теж не завжди може відновити порушену справедливість. У цих випадках правда може бути відновлена завдяки Законові Божому (Святому Письму), який є критерієм істинної справедливості. Тут же теолог зробив спробу розмежувати соціальну роль і призначення божественного і позитивного законів, підкресливши непересічне значення першого з них. Якщо позитивний закон регулює лише відносини людей у суспільстві, тобто зовнішній бік життя, то божественний закон визначає кінцеву мету людського буття, скеровує душевний рух і прагнення людей.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
