Loading AI tools
вулиця у Кременчуці З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Вулиця Софіївська — одна з вулиць Кременчука. Протяжність близько 1700 метрів. Розташована у центральній частині міста. Починається з вул. Перемоги та прямує на північний захід. На початку вулиці переважно приватні одноповерхові будинки, після перетину з вул. Небесної Сотні — багатоповерхові. Двічі розривається поперечними вулицями: Небесної сотні і Богаєвського. До 2016 року носила ім'я Чапаєва.
| Вулиця Софіївська Кременчук | |
|---|---|
_(6.05.11).jpg) Вулиця Софіївська після перетину з вул. Шевченка в сторону вул. Левка Лук'яненка (ліворуч паркан ЗОШ № 19) | |
| Місцевість | Центр |
| Район | Автозаводський, Крюківський |
| Колишні назви | |
| Велика Міщанська, Міщанська, Суворівська, Чапаєва | |
| Загальні відомості | |
| Протяжність | 1,7 км |
| Номери телефонів | (код міста 0536 для шестизначних номерів та 05366 — для п'ятизначних) 2-0X-XX, 2-1X-XX, 2-2X-XX, 2-3X-XX, 2-4X-XX, 3-1X-XX, 3-5X-XX, 3-9X-XX, 74-XX-XX |
| Транспорт | |
| Рух | двобічний |
| Покриття | асфальт |
| Будівлі, пам'ятки, інфраструктура | |
| Архітектурні пам'ятки | Будинок Шапошникова, маєток фабриканта Рабиновича; обидва місцевого значення [1] [2] |
| Навчальні заклади | Міський центр позашкільної освіти [3] |
| Підприємства | Комунальне підприємство «Теплоенерго»[4], страхова компанія «Інкомрезерв»[5] |
| Зовнішні посилання | |
| У проєкті OpenStreetMap | r4058075 |
| На карті | .JPG) На карті населеного пункту |
| Мапа | |
 | |
 Софіївська вулиця у Вікісховищі | |
Проходить крізь такі вулиці (від початку до кінця):
На початку XIX століття Кременчук був великим промисловим і військовим центром. Активно розвивалися промисловість, освіта та медицина, а також релігійне життя міста, що знайшло відображення в історії вулиці. Спочатку вулиця називалася Великою Міщанською. У 1803 році між Великою Міщанською та вулицями Приютська (Горького), Весела (вулиця 1905 року) і Олексіївська (Шевченко) була облаштована Навчальна площа для проведення військових навчань і парадів[6]. На розі з Бульварною вулицею (Богаєвського) розташовувалися дерев'яні одноповерхові казарми, які також називалися «бульварними»[7].
У місті існувала також Мала Міщанська вулиця. Після завершення будівництва Олександрівського реального училища у 1878 році Мала Міщанська вулиця була перейменована в Училищну[8] (нині — Коцюбинського). Таким чином, у місті залишилася лише одна Міщанська вулиця.
_-_01.JPG)
Нарпикінці XIX століття почалася активна забудова вулиці. На розі Київської (нині Перемоги) та Міщанською генерал Гутовський побудував собі особняк. На початку XX століття пані Гутовська здавала у ньому квартири[9]. У 1887 році у кварталі між вулицями Кривогрязна (Троїцька), Міщанська, Приютська (Горького) і Бульварна (Богаєвського) «Товариство Ф. Сандомирський і Н. Рабинович» побудувало тютюново — махоркову фабрику. На вулиці також розміщувався мильний завод[10].
У тому ж році на перетині з Городовою вулицею (нині ця частина вулиці називається вулицею 29 вересня) у найманій будівлі відкрилася лікарня Кременчуцького суспільства лікарів[11]. У цей же період на перехресті вулиць також відкрилася народна аудиторія[12], де розмістилася бібліотека, а також проходили спектаклі, концерти та виставки[13].
У 1899 році вулицю у двох місцях перетнула третя лінія Кременчуцького електричного трамваю. Трамваї йшли від Соборної площі (нині — Перемоги) по Київській вулиці (нині — також Перемоги), перетинаючи Міщанську. Пройшовши по Веселій вулиці (нині — 1905 року), вагони поверталися по Херсонській (нині — Лейтенанта Покладова), знову перетинаючи Міщанську[14].
.jpg)
У 1906 році «Товариство Ф. Сандомирський і Н. Рабинович» розпалося і Нохім Іцкович Рабинович заснував на його місці власне тютюнове підприємство «Самокат» («Самокатъ»). Центром підприємства був будинок його власника[15]. Рабинович був також старостою юудейського молитовного будинку «Бейс-Яків», що розташовувався у будинку його компаньйона Фріделя Сандомирського на тій же вулиці (будинок називався також «синагогою Рабиновича»)[16]. У 1910 році на вулиці Пушкінській (колишня Городова, нині — 29 вересня) на розі з Міщанською відкрився католицький костел[17].
_02.JPG)
Після повернення у місто 35-о піхотного Брянського полку після закінчення російсько-японської війни було прийнято рішення про перебудову для його потреб бульварних казарм. Полк квартирувався у Кременчуці і був пов'язаний з історією вулиці і раніше: у будинках на Міщанській проживали військові чини, а також розміщувалася похідна церква полку, освячена на честь Преображення Господнього[10]. Протягом 1910-1911 років на місці дерев'яних будівель велося спорудження нового ансамблю з двох кам'яних казарм. У 1913 році планувалося зведення дзвіниці над полковою церквою, що не було здійснено через початок Першої світової війни[7].
У 1913 році Міщанська вулиця була перейменована на Суворовську[18], на честь Олександра Суворова. Полководець у 1786 році був призначений командувачем Кременчуцьким гарнізоном, і після поранення у Кінбургській битві лікувався в Кременчуцькому госпіталі[19].
Після визвольних змагань і приходу радянськї влади Суворовська вулиця була перейменована на честь Чапаєва. У 1920 році на місці Навчальної площі був розбитий сквер[6].
У колишньому будинку Гутовського у 1925 році відкрився нічний санаторій для дорослих хворих закритою формою туберкульоза[9]. У тому ж році в іншому колишньому особняку на перетині з вулицею Херсонською (нині — Лейтенанта Покладова) відкрився венерологічний диспансер[20]. У колишній будівлі лікарні відкрилася робоча поліклініка, у будівлі костьолу — будинок санітарної культури[17].
Наприкінці 1930-х років у центрі скверу на колишній Навчальній площі була побудована школа. Колишню будівлю синагоги було передано під клуб піонерів і школярів. У будівлі костелу відкрився виставковий простір[17].
З 1933 року у будинку номер 12 проживав Ємельяненко Костянтин Вікторович, майбутній учасник підпільного руху у період німецької окупації міста, який вступив після звільнення ув ряди Червоної армії і загинув у бою[21].
У період німецької окупації 1941-1943 років будівлю школи займав військовий госпіталь, у сквері ховали німецьких солдатів. Під час відступу німці зруйнували школу[6]. Колишній будинок Гутовського, у якому розміщувався санаторій, обгорів. Диспансер був зруйнований[20], народна аудиторія також постраждала та не підлягала відновленню[13].
_-_01.JPG)
Після війни особняк Гутовського був відновлений під житло і згодом включений до переліку пам'яток архітектури міста. Пам'ятниками архітектури також стали будинок Рабиновича і колишній католицький костел. У будівлі костелу розмістився кінотеатр, потім — дитяча спортивна школа[17]. Було відновлено під житло одну з частково збережених будівель тютюнової фабрики (нині — будинок № 71). Були також відновлені колишні казарми Брянського полку[7], пізніше включені до списку пам'яток архітектури[22].
Велика частина колишньої Навчальної площі була облаштована під новий Сквер махорочників (роботи з озеленення були проведені навесні 1949 року). У 1960-1962 роках на території скверу була побудована нова школа[6]. У післявоєнний період на вулиці були також побудовані численні будинки та дитячий садок. На місці народної аудиторії була побудована швейна фабрика[13]. Будинок під номером 38/19, побудований у 1950 році, пізніше був включений до переліку пам'яток архітектури[22].
У 1990-ті роки закритий та розграбований більшовиками католицький костел був переданий православній церкві[17]. У 2016 році у рамках декомунізації вулиця була перейменована на Софіївську[23] (у дореволюційний період Софіївською називалася сучасна вулиця 8 Березня[24]).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
