Loading AI tools
вид птахів З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Підкори́шник звича́йний[1] (Certhia familiaris) — невеликий птах з ряду горобцеподібних, розповсюджений практично на всій помірній кліматичній зоні Євразії. Для виду характерні тонкий загнутий донизу дзьоб, сторкато-коричневе забарвлення верхньої частини тіла та сірувато-біле — нижньої, довгі, прямі та жорсткі хвостові пера, що допомагають триматись вертикально на стовбурах дерев. Від найбільш подібного виду, короткопалого підкоришника (Certhia brachydactyla), підкоришника звичайного легше всього відрізнити за співом.
Підкоришник звичайний | ||||||||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Підвид C. f. macrodactyla або C. f. familiaris
| ||||||||||||||||
Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Certhia familiaris L, 1758 | ||||||||||||||||
Зелений - територія, заселена весь рік Блакитний - спостерігається взимку | ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Вид підкоришник звичайний поділяють на приблизно дев'ять підвидів, котрі живуть та розмножуються в різних частинах його великого ареалу.
Підкоришники зустрічаються в лісових ландшафтах практично будь-якого типу, але на території, де ареал цього виду збігається з ареалом підкоришника короткопалого (Європа), підкоришник звичайний надає перевагу хвойним лісам та/або більшим висотам над рівнем моря. На всьому ареалу даний вид гніздиться в дуплах, тріщинах кори та під її відшарованими пластинами; тому в місцях, де росте інтродукована гігантська секвоя, птах найчастіше зустрічається на ній з огляду на велику чисельність придатних для гніздування місць. Яйця та пташенята, що не стали на крило, можуть поїдатись дятлами та дрібними ссавцями, включаючи вивірок.
Звичайний підкоришник є птахом-комахоїдом, свою здобич добуває з тріщин кори, при пересуванні стовбуром дерева здаля нагадує мишу. Взимку птах веде поодинокий спосіб життя, хоча в особливо холодні дні кілька птахів можуть відпочивати, стулившись разом на одній гілці.
Всі підвиди звичайного підкоришника є доволі схожими зовнішньо: невеликі птахи в сторкато-плямистому оперенні верхньої частини тіла, рудуватим охвістям, та сірувато-білим забарвленням черева. Дзьоб відносно довгий, загнутий донизу; довгі та жорсткі хвостові пера допомагають утримуватись вертикально на стовбурах дерев[2]. Пісня — мелодійне свистіння, з коротким «віт» на кінці, поклик — високотональне «цііт».
Ареал звичайного підкоришника накладається на ареали кількох інших видів роду, що може спричинювати проблеми з видовим визначенням на ряді територій. На території Європи звичайний підкоришник на більшій частині території співіснує з підкоришником короткопалим. У порівнянні з останнім видом, звичайний підкоришник має світлішу нижню частину тіла, яскравішу та строкатішу верхню частину, світліші брови (supercilium), та трохи коротший дзьоб. Візуальна ідентифікація, тим не менше, є досить складною навіть для впійманих у пастки птахів. Набагато легше розрізнити ці два види за їхнім співом; але за деякими спостереженнями, обидва види іноді можуть видавати спів, характерний для іншого з них[2].
Три гімалайські підвиди підкоришника звичайного останнім часом часто виділяються в окремий вид — підкоришник високогірний (Certhia hodgsoni)[3]; але, якщо відносити їх до підкоришника звичайного, то основними ознаками, що їх відрізняють від трьох інших південно-азійських видів роду, будуть такі: рівномірне забарвлення хвоста на відміну від підкоришника гімалайського (Certhia himalayana), білясте горло на відміну від підкоришника вохристого (Certhia discolor), та темніші боки на відміну від підкоришника непальського (Certhia nipalensis)[2].
Американський підкоришник (Certhia americana), дуже схожий на звичайного зовні, в Європі ніколи не спостерігався, але на осінніх перельотах його дуже важко відрізнити від підкоришника звичайного, особливо з огляду на те, що в цей період він практично не співає[2].
Звичайний підкоришник був вперше описаний під своєю сучасною назвою Карлом Ліннеєм в книзі «Systema naturae» в 1758 році[4]. Біноміальна назва виду походить від грецького слова kerthios, яким позначалась описана Аристотелем маленька пташка, що живе на стовбурах дерев, та латинського слова familiaris — «звичайний»[5].
Цей вид є одним з приблизно дев'яти близько споріднених видів, що формують рід Підкоришник (Certhia). Дев'ять видів роду формують дві еволюційні групи: голарктичну та південно-азійську. Для голарктичної групи характерний мелодійніший спів, що завжди (окрім C. familiaris з китайського ареалу) починається або закінчується треллю «цріі». Види південно-азійської групи, навпаки, мають коротші фрази співу без трелі «цріі». Всі види мають досить видоспецифічний спів, і деякі підвиди були таксономічно підвищені до рангу видів, базуючись саме на особливостях співу[6].
Звичайний підкоришник належить до голарктичної групи, разом з американським коричневим підкоришником (C. americana), короткопалим підкоришником (C. brachydactyla) з західної частини Євразії, та, у випадку виділення його в окремий вид, високогірним підкоришником (C. hodgsoni) з південної та південно-західної межі Гімалаїв[7].
Звичайний підкоришник поділяється на 9-12 підвидів, залежно від таксономічної системи; всі підвиди дуже схожі, та часто схрещуються на територіях, де їхні ареали збігаються. У зовнішньому вигляді птахів спостерігається географічний градієнт із заходу на схід Євразії, згідно з яким у східних підвидів є сірішою верхня половина тіла та більш білястою — нижня, але ця тенденція стає оберненою на схід від ріки Амур. На сьогодні виділяють такі підвиди:
Підвид | Ареал | Примітки[2] |
---|---|---|
C. f. britannica | Велика Британія та Ірландія | Ірландські підкоришники, що трохи темніші за британських, іноді виділяються в окремий підвид |
C. f. macrodactyla | Західна Європа | Тьмяніші зверху та світліші знизу, ніж C. f. britannica |
C. f. corsa | Острів Корсика | Ділянки рудуватого кольору в нижній частині тіла та контрастніше забарвлення верхньої частини, ніж у C. f. macrodactyla |
C. f. familiaris | Скандинавія та східна Європа на схід до західного Сибіру | Номінативний підвид. Тьмяніша верхня половина тіла, ніж у C. f. macrodactyla, сірувато-білий знизу |
C. f. daurica | Східний Сибір, Монголія | Тьмяніший та сіріший, ніж номінативний підвид |
C. f. orientalis | Басейн Амура, північно-східний Китай, Корея | Схожий на номінативний підвид, але з яскравішими смужками на верхній частині тіла |
C. f. japonica | Японія | Темніший та рудуватіший за C. f. duarica |
C. f. persica | Крим та Туреччина, на схід до північного Ірану | Менш яскравий та менш рудуватий за номінативний підвид |
C. f. tianchanica | Північно-східний Китай та прилеглі частини колишнього СРСР | Тьмяніший та більш рудуватий за номінативний підвид |
C. f. hodgsoni | Західні Гімалаї (Індія), Кашмір | Часто номінується як окремий вид, C. hodgsonii.[7] |
C. f. mandellii | Східні Гімалаї (Індія), Непал | Часто номінується як окремий вид, C. hodgsonii.[7] |
C. f. khamensis | Китай, Сичуань | Часто номінується як окремий вид, C. hodgsonii.[7] |
Звичайний підкоришник є найширше розповсюдженим представником роду; гніздиться в лісах помірного кліматичного поясу практично на всій Євразії від Ірландії до Японії, його загальний ареал має площу близько 10 млн км²[8]. Цей птах віддає перевагу старим деревам і, в більшій частині Європи, де його ареал накладається на ареал короткопалого підкоришника, притаманніший хвойним лісам, особливо сформованим ялиною та ялицею; тим не менше, на територіях, де цей вид є єдиним підкоришником, наприклад в європейській частині Росії[2] та на Британських островах[5], він віддає перевагу широколистяним та мішаним лісам порівняно з хвойними.
В Україні підкоришник звичайний мешкає в лісових і лісостепових смугах, північній степовій смузі, в пониззях Дніпра, Дністра і Дунаю (зокрема, зустрічається в Дунайському Біосферному заповіднику), а також в Кримських горах. Перевагу надає лісам, але можна його зустріти і в парках.
Звичайний підкоришник гніздиться аж до рівня моря в північній частині ареалу, але далі на південь його гніздування стає притаманним, в середньому, більшим висотам. В Піренеях нижньою межею гніздування є ізолінія 1370 метрів, в Китаї — 400—2100 метрів, в південній Японії — 1065—2135 метрів[2]. Територія гніздування обмежена ізотермами липня 14-16 °C та 23-24 °C[9].
Звичайний підкоришник є осілим птахом у західній та південній частинах ареалу, але деякі північні птахи взимку відкочовують на південь, а особини, що гніздяться в горах, часто з настанням холодів спускаються до менших висот. Зимові міграції та розселення молодих птахів призводить до спостережень зальотів підкоришника за межами усталеного ареалу. Зимові мігранти азійських підвидів відмічені в Південній Кореї та південному Китаї, а номінативний підвид спостерігався на захід від свого постійного ареалу — аж до Оркнейських островів та Шотландії. Також звичайний підкоришник спостерігався на зальотах на Нормандських островах (де постійна популяція існує лише у підкоришника короткопалого), на Мальорці та Фарерських островах[2].
Цей вид має дуже великий ареал (площа близько 10 мільйонів квадратних кілометрів) та чисельну популяцію: тільки чисельність підкоришника звичайного в Європі оцінюється в 11-20 мільйонів особин. Тенденції зміни чисельності виду не описані, але, судячи зі всього, він не знаходиться під загрозою зникнення згідно з критеріями Червоного Списку МСОП (скорочення чисельності популяції на 30 % протягом 10 років або трьох поколінь).
Птах є досить звичайним практично на всій території розповсюдження, крім північної межі ареалу, де він відносно рідкісний з огляду на занадто холодні для нього зими, особливо якщо харчуванню заважає утворення криги на стовбурах дерев. Також цей птах є відносно рідкісним в Туреччині та на Кавказі. Західною межею ареалу є Зовнішні Гебриди (Шотландія), та Норвегія. Перший випадок розмноження в Нідерландах зареєстрований в 1993 році[2].
Звичайний підкоришник починає розмножуватись у віці один рік, роблячи гнізда в дуплах, тріщинах дерев або під корою старого дерева (береза, осика, липа[5]). В місцях, де був акліматизований американський секвоядендрон, це дерево є улюбленим гніздовим об'єктом, тому що в його м'якій корі легко утворюються пустоти[10]. Подеколи для гніздування використовуються тріщини в будівлях, стінах, та штучні гніздов'я[2]. Намагається робити гніздо невисоко від землі — від 0,5 до 4 метрів. Нижня частина гнізда — пухка основа, що складається з тонких гілочок і шматочків кори. Стінки гнізда — з трави, волокна дерева, вузьких листочків змішаних із шматочками кори, деревини, моху. Підстилка зроблена з дрібного пір'я, павутиння, коконів, вовни, лишайників. За бідності підстилки може і не бути. Гніздо має приплюснуту форму розміром 6-8 см завширшки і 8-20 см заввишки. Іноді підкоришники роблять за літо дві кладки[11].
В Європі типова кладка налічує 5-6 яєць, що відкладаються від березня до червня, в Японії — з травня до липня.
В Україні підкоришник гніздиться доволі рано, в кінці квітня вже присутня кладка з 5-7 білих яєць з червоно-коричневими плямками і крапочками, кількість яких збільшується до тупого краю яйця. Яйця розмірами 1,4-1,6 на 1,1-1,2 см. Висиджуються близько двох тижнів тільки самкою, після чого пташенята ще два тижні лишаються у гнізді. Перед тим, як навчитися літати, пташенята починають повзати навколо гнізда і пищать при появі батьків. В кінці травня — початку червня пташенята вже літають, але ще кілька днів повертаються до гнізда на ночівлю.[2]
Природними ворогами підкоришника, що особливо небезпечні для кладок та нелітаючих пташенят, є великий строкатий дятел (Dendrocopos major), вивірки обох видів, що зустрічаються в Європі (місцева руда та американська сіра), та дрібні куницеві. Втрати від хижаків приблизно в три рази більші неоднорідних лісах, розсічених вирубками та галявинами, аніж в щільних масивах (32.4 % та 12.0 % відповідно). Втрати від хижаків зростають у старих лісових масивів та поблизу сільськогосподарських об'єктів, імовірно завдяки підвищеній щільності популяцій дрібних куницевих в таких місцях[12]. Відсоток виживання молодняка достеменно невідомий, але проміж дорослих птахів виживають 47.7 % кожного наступного року.
Типова тривалість життя в природі — два роки, максимальна зареєстрована тривалість життя — вісім років та 10 місяців[5].
Харчується переважно комахами, але також і іншими безхребетними — птах стрибає по стовбурах дерев знизу догори по спіралі. Закінчивши огляд дерева, перелітає на низ іншого. На відміну від повзика, ніколи не спускається деревами вниз головою. Хоча в більшості випадків харчування спостерігається на деревах, також воно можливе і на стінах, а також на землі, особливо серед опалих голок хвойних дерев; в холодні зими підкоришник звичайний може додавати до свого харчування деяку кількість насіння хвойних порід[9].
Самки звичайного підкоришника харчуються переважно на верхній частині стовбура, в той час як самці — на нижній. Дослідження, проведене у Фінляндії, показало, що за відсутності самця самотня самка харчується на меншій висоті, витрачає менше часу на кожне дерево, і має коротші харчувальні періоди, аніж самка, що має пару[13].
Підкоришник взимку час від часу може приєднуватись до міжвидових кормових зграй, але при цьому не долучається до поїдання корму, знайденого синицями або корольками, а лише використовує переваги безпечнішого середовища в зграї (завдяки щільнішому спостереженню за оточенням)[9]. Фінські дослідники довели, що в місцях, де харчуються великі групи мурах, чисельність безхребетних, придатних для харчування підкоришників, істотно зменшується; отже, лісові мурахи є харчовим конкурентом цих птахів[14].
Підкоришник звичайний — невеликий лісовий птах з камуфлюючим оперенням та неголосним співом, завдяки чому легко лишається непоміченим. Характерним для нього рухом є мишоподібне пересування короткими ривками вертикально по стовбурах та товстих гілках дерев, з використанням довгого жорсткого хвоста та широко розведених ніг як трикутника опори. Тим не менше, цей птах не дуже обережний і часто не звертає уваги на присутність людини[2]. В нього характерний нерівний пульсуючий політ, в якому чергуються метеликоподібні серії змахів крилами із сковзанням на крило та падіннями. Мігруючі птахи можуть летіти вдень і вночі, але загальний обсяг міграції звичайно маскується завдяки наявності місцевих осілих популяцій. Цей птах взимку веде, звичайно, поодинокий спосіб життя, але в холодну погоду в доброму притулку можуть формуватись зграї, що налічують один-два десятки підкоришників[9].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.