Протикумулятивна решітка

Протикумулятивна решітка^[1]^[2]^[3] — спосіб захисту військових машин (танків, бронетранспортерів, кораблів тощо) та їх екіпажів від дії кумулятивних боєприпасів, зокрема, гранатометів та ПТРК. Зазвичай виглядає як решітка, розташована на деякій відстані від основної броні.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Екранування.

Також можуть вживатись назви протикумулятивний екран^[4], ґратчастий екран^[5]^[6], ЗПКЕ^[7] тощо. Англійською використовуються терміни slat armor («ламельна броня»)^[8] або cage armor («кліткова броня»)^[9].

Remove ads

Задача решітки — пошкодити боєприпас, перешкоджаючи його спрацюванню або роблячи його менш ефективним. Наприклад, пошкодження електричного кола між контактним детонатором та запалом вибухової речовини перешкодить вибуху^[8]^[9]^[7]. Ефективність не є абсолютною: зазвичай не спрацьовують 50–70% боєприпасів^[7]^[9].

Пробивна здатність сучасних боєприпасів такого типу складає від 500 мм^[8] катаної гомогенної броні (в повітрі струмінь може пройти значно більшу відстань), тому передчасна детонація має невелике значення для легкоброньованої техніки. Втім, це може бути ефективним для танків^[8]^[7].

На деяких танках (наприклад, ізраїльські Merkava та російські Т-90М) на випнутих краях башти підвішують ланцюжки чи сітки, що виконують ті самі задачі^[8].

Remove ads

Перші екрани-сітки з'явились на німецьких танках (т. зв. Drahtgeflecht-Schürzen — сітчаста спідниця/фартух) для захисту від протитанкових гвинтівок ПТРД та ПТРС і фугасних снарядів^[10]^[11].

Спроби використати рознесену броню (екрани) проти кумулятивних снарядів з'явились під час Другої світової майже в усіх основних воюючих армій як відповідь на появу кумулятивних боєприпасів, таких як німецькі Faustpatrone, Panzerfaust, Panzerschreck та американські Bazooka. В 1944 році американські дослідники експериментували з різними способами захистити танки, в тому числі й за допомогою сіток. Радянські танкісти наварювали подібні сітки на танки в 1945 році для вуличних боїв. Хоча певний позитивний ефект відмічався, ці сітки були м'якими та мали на меті передчасну детонацію, а не пошкодження снаряда. На кінець Другої світової так і не було знайдено надійного способу захисту від кумулятивних боєприпасів^[12]^[13].

У 1960-тих роках в СРСР проводились досліди зі встановлення свого роду «парасольки» на ствол танка з назвою ЗЕТ-1 (рос. Защита экранная танковая, ЗЭТ-1 — «захист екранний танковий»). Ця конструкція в похідному стані була складеною вздовж ствола гармати; в бойовому положенні вона розкривалась протягом кількох хвилин та закривала частину силуету танка (з боку, в який спрямована гармата), бувши розташованою на відстані мінімум 1,8 метра від основної броні^[14].

Під час війни у В'єтнамі Мобільні річкові сили використовували решітки^[15].

Одним із перших танків з класичними (тобто, жорсткими) решітками став модифікований шведський Stridvagn 103 в 1971 році. Надалі вони стали одним із стандартних засобів захисту на Merkava I, Leopard 2A6, M1 Abrams та інших. На українських танках такий захист використовується рідко, а на російських він почав широко застосовуватись із 2016 року на Т-72Б3М, Т-80БВМ та Т-90М.

Протикумулятивні решітки є доволі поширеним способом захисту легкоброньованих ББМ від кумулятивних та фугасних боєприпасів. Наприклад, вони використовуються на Stryker, M113, Mastiff тощо.

Близький Схід

Докладніше: Імпровізована броня#Близький Схід

Протикумулятивні решітки активно використовуються близькосхідними арміями та угрупованнями. Зокрема, їх використовують Ісламська Держава^[16]^[17], Загони народної оборони^[18]^[19] та ПВК «Вагнер»^[20].

Сирійська арабська армія має танки Т-72 Mahmia (араб. «захищений»), що оснащуються коробками з невідомим наповненням на відстані від основної броні, решітками та звисаючими ланцюгами; подібний захист був помічений і на ЗСУ-23-4. Були також помічені танки, вкриті решітками майже повністю^[21].