Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Протитанковий ракетний комплекс (ПТРК) — сукупність функціонально пов'язаних бойових і технічних засобів, що забезпечують виконання завдань з ураження броньованих цілей протитанковими керованими ракетами (ПТКР). Сучасний ПТРК складається з пускової установки (ПУ), однієї або кількох ракет, апаратури для перевірки та обслуговування.
 | Цей розділ не містить посилань на джерела. |
До складу пускової установки, виконаної в переносному варіанті або змонтованої на спеціальному носії (гусеничному або колісному шасі, вертольоті тощо), входить апаратура управління, що складається з приладу наведення (прицілу) і апаратури формування і передачі команд управління ракеті.
ПТКР має бойову частину, як правило, кумулятивної дії, бортові прилади управління і стабілізації польоту, виконавчі органи, ракетний двигун. Для підготовки і перевірки ПТРК у військах служить контрольно-перевірочна машина, а для перевірки і ремонту елементів комплексу в ремонтних органах — контрольно-перевірочна апаратура.
ПТКР класифікуються за низкою ознак. За швидкістю польоту ракет ПТРК поділяються на дозвукові і надзвукові. У більшості сучасних ПТРК ракети мають дозвукові швидкості польоту, що дозволяє використовувати відносно простий спосіб передачі команд по дротах. Надзвукові швидкості польоту ракет характерні для самохідних і вертолітних ПТРК, в яких команди передаються по радіо-, інфрачервоної (ІЧ) лінії зв'язку або формуються в бортовій апаратурі за допомогою променя.
При конструюванні ПТКР застосовуються різні аеродинамічні схеми. Розрізняють ПТРК з ручною, напівавтоматичною і автоматичною системами управління. При ручній системі управління оператор, безперервно спостерігаючи крізь приціл за переміщенням цілі і польотом ракети, візуально визначає відхилення ПТКР від лінії візування і за допомогою спеціальної ручки управління або приводу наведення формує електричні сигнали управління. Ці сигнали передаються на борт ракети по лініях зв'язку (дротовому, радіо-, ІЧ тощо), що приводять в дію виконавчі органи ракети (рулі). У ПТРК з напівавтоматичною системою управління оператор здійснює безперервне стеження тільки за ціллю, а визначення відхилень ракети від лінії візування і вироблення команд управління проводяться автоматично в апаратурі управління або бортовій апаратурі ракети. Для ПТРК з автоматичною системою управління функції оператора зводяться лише до вибору цілі і пуску ракети. До такого типу систем відносяться командні автоматичні системи управління, автономні системи, системи самонаведення з пасивними або активними голівками самонаведення (ГСН), а також комбіновані системи управління, що поєднують елементи автономних систем та ГСН активного або пасивного типу. Системи самонаведення з напівактивними ГСН за принципом роботи можуть бути віднесені до напівавтоматичних або автоматичних систем управління, в цьому випадку для оптичних ГСН оператор повинен безперервно утримувати промінь джерела підсвічування (лазера) на цілі або в наземному комплексі управління включається пристрій (наприклад, радіолокатор), який автоматично супроводжує ціль.
У ПТКР зазвичай застосовуються твердопаливні двигуни (РДТТ), що забезпечують високу надійність і можливість тривалого зберігання ракет. За рухливістю розрізняють переносні, причіпні, самохідні зі знімним озброєнням, самохідні та вертолітні ПТРК. Переносні ПТРК мають дальності пусків ракет до 2000 м і переносяться розрахунком (ПУ і 3-4 ракети). Найбільша дальність польоту у ракет, які буксируються і самохідних (зі знімним озброєнням) ПТРК зазвичай не перевищує 3 500 м. Самохідні і вертолітні комплекси мають значно більшу бойову ефективність і використовуються, як правило, у складі протитанкових резервів, найбільша дальність пусків становить 4 000 м і більше.
Вперше бойове застосування ПТРК отримали в ряді локальних війн, після 2-ї світової війни, і показали високу ефективність (особливо вертолітні). Однак першим зразкам наземних ПТРК були притаманні й недоліки — значні розміри мертвого простору (300—600 м), малі швидкості польоту ракет (80-100 м/с) і їх відносно велика маса, низька точність при пусках по рухомих та тих, що маневрують, цілях. На початок 21 століття проводяться інтенсивні роботи зі створення перспективних ПТРК з новими варіантами систем управління на принципах напівактивного, активного і пасивного самонаведення.
Слід зазначити, що деякі ПТРК можуть вражати повільні повітряні цілі на малій висоті (наприклад, вертольоти). Відомо й про випадки успішного застосування наземних ПТРК проти вертольотів в бойових умовах. Навіть ПТРК типу «повітря-поверхня» AGM-114 Hellfire здатні вражати повітряні цілі типу БПЛА[1].
Зокрема, під час російсько-української війни українські військові знищили російський ударний вертоліт Ка-52 в повітрі із ПТРК «Стугна-П». Поки вертольоти перебували на землі їх знищували з ПТРК «Корсар». Також відомо про знищення Ка-52 в польоті на надмалій висоті з ПТРК «Javelin»[2][3].
Перші ПТРК були розроблені наприкінці 1950-х років як засіб боротьби з бронетехнікою противника на дистанціях недосяжних звичайним гранатометів (500—2000 метрів). Поділяються на легкі (переносні), із зоною ураження 2-2,5 км і важкі (встановлювані на бойову техніку), із зоною ураження 4-6 км. Ділення це умовне, через те, що переносні ПТРК можна встановити на бойову техніку (БТР, БМП, вертольоти та інше), а ПТРК, встановлювані на бойову техніку зняти і встановити на переносні ПУ. За способом наведення ракети на ціль ПТРК ділять на три покоління[джерело?]:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
