Костел і монастир домініканців (Львів)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Костел і монастир домініканців у Львові | |
|---|---|
| |
| 49°50′34″ пн. ш. 24°02′03″ сх. д. | |
| Країна |  Україна[1] |
| Розташування | Львів |
| Тип | православний храм |
| Матеріал | цегла |
| Стиль | бароко |
| Архітектор | Ян де Вітте |
| Засновник | Юзеф Потоцький |
| Дата заснування | 1749 |
| Адреса | Площа Музейна (Львів) |
  Костел і монастир домініканців у Львові Костел і монастир домініканців у Львові (Україна) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Косте́л і монастир домініка́нців — історичний бароковий комплекс храму і монастиря ордену домініканців XVIII ст. у місті Львів, пам'ятка архітектури національного значення.
Домініканці користувались храмом і монастирським комплексом до Другої світової війни. Після закінчення війни вони були змушені залишити свій осередок. У 1972 році будівлю монастиря було перетворено на Музей релігії та атеїзму, а в храмі містився, серед іншого, цементний склад. Згодом храм також було включено до складу музею, який функціонував в такому вигляді до 1990 року. В 1990-тих роках будівлю храма було передано УГКЦ і з цього часу в ньому розміщується греко-католицька церква Пресвятої Євхаристії. Частину будівлі монастирських келій станом на 2010-ті роки займає мистецьке об'єднання «Дзиґа» (зокрема, однойменна галерея, а також арткав'ярня «Квартира 35» і кафе «Під клепсидрою»), а в іншій частині споруди монастирських келій та у дзвіниці розташовується Львівський музей історії релігії (колишній Музей історії релігії та атеїзму).
Давньоруський період
Згідно з давніми хроніками, на місці сучасного домініканського храму стояв палац князя Лева І. Однак, залишається не з'ясованим, чи сам храм святого Петра і Павла був збудований уже в цей час чи згодом — за правління Юрія І[2]. На думку Ігоря Мицька, «можна стверджувати, що… церква св. Петра і Павла була кафедральним храмом, правдоподібно, названим Ратенським на честь свого небесного покровителя[3]».
Готичний храм
.jpg)
Після передачі давньоруського храму католикам, до нього було добудовано нову велику наву, так що старе приміщення княжих часів стало виконувати роль вівтарної частини (пресбітеріуму)[5]. Утворений таким чином, новий готичний храм став домініканським та отримав назву Божого Тіла у 1407 році[6][7], при чому вівтарна частина зберегла присвяту св. Петру і Павлу. Кошти для будівництва надали головно міщанин Микола Бенко та його дружина Анна з Жабокруків[7]. За іншими даними, збудований до середини XIV ст. будівничим Миколою Чехом[6], можливо, з використанням мурів, фундаментів княжого палацу і каплиці[6]. Його схему наприкінці XVI ст. намалював домініканець, мандрівник Мартін Ґруневеґ.
У 1511 році церкву знищила пожежа. Роботу з реконструкції підтримав архієпископ Бернард Вільчек. У 1527 році церква знову згоріла під час Великої пожежі, яка знищила весь готичний Львів. Незважаючи на ці біди, монастир Божого Тіла швидко оговтався після руйнації, його авторитет і багатство зростало. Наприкінці XVI століття монастирю належало 5 сіл в околицях Львова. У трьох з цих сіл ченці з монастиря здійснювали також душпастирське служіння на парафіях.
У 1556 році майстер Григер побудував будівлю бібліотеки, а наприкінці століття — новий гуртожиток. На зламі XVI—XVII століть пріор Ян Блащик збудував інші будівлі в стилі маньєризму. Надгробки з алебастру, які приписують Герману ван Гутте, залишилися після цієї епохи. Вони представляють i.a. Вацлав Дідушицький (помер у 1584 р.), Ян Свошовський (пом. 1604), Станіслав Влодек (пом. 1615) і витримані в стилі голландського маньєризму.
1604 року Ян Свошовський разом із першою дружиною — Малґожатою де Конари (Конарська) — «записав» для вівтаря костелу домініканців Львова село Бірки[8]. Також фундував каплицю Богоматері, яку згодом розібрали разом з будівлею готичного костелу[7].
На початку XVII століття в монастирі проживало понад сто ченців. При монастирі діяли чотири братства — Імені Ісуса, Розарії,, св. Анна і Третій чин. У 1621 році король Сигізмунд ІІІ Ваза зупинявся у домініканців на шляху на Хотинську війну.
Готичний костел почав руйнуватися в першій половині XVIII ст. У 1742 році тріснуло склепіння і настоятель монастиря вирішив знести будівлю і побудувати нову. В 1745[6] чи 1748 році[7] собор було розібрано разом з бароковою каплицею Яна Свошовського.
Усипальниця
Були поховані, зокрема: Грицько Кердейович з дружиною Кларою,[9] Александер Сенявський, маршалок Прокоп Сенявський,[10] львівський каштелян Станіслав Влодек,[11] та обидві його дружини — Ельжбета із Замойських, Ядвіга з Олесніцьких,[12] Якуб Потоцький (монах Домінік; 1608—1639, домініканець; похований у підземних криптах)[13] Анна Евфрозина Сенявська з Ходкевичів[14] Йоанна Потоцька — мати Миколи Василя Потоцького, Францішек Устрицький,[15] Єлизавета Рожнятовська гербу Сас — друга дружина Кшиштофа Стшемеського[16] Павел Тарло — суддя земський львівський, войський стрийський,[17] Александер Зборовський,[18] Рафал (пом. 1571), Станіслав (пом. 1600) Галки з Романова,[19] Ян Свошовський (записав село Бірки як фундуш),[20] Вацлав (пом. 1584), Юрій (пом. 1641) (їм виготовили надгробки[11]), Рафаїл[21] Дідушицькі, Миколай Гербурт[22].
А. Райзінгер одним із перших видав фотографії саркофагів з підземель Домініканського костелу[23].
Сучасний храм
Незабаром після знесення готичного собору, в 1749 році наріжний камінь нової будівлі заклав Юзеф Потоцький, великий гетьман коронний і краківський каштелян. Проект нової будівлі храму був розроблений інженером і архітектором Яном де Вітте. Кошти на будівництво виділяли гетьман Юзеф Потоцький[24][25] (був головним фундатором будівництва),[26], канівський староста Микола Василь Потоцький (виділив 236 000 зл.; тут була похована його матір).[27] Будівництвом керував Мартин Урбанік, з 1764 року — Христофор Мурадович.
Закінчував фасад Себастьян Фесінгер, який розпочав 1764-го роботи з виготовлення камінних статуй, що мали його вінчати. Також він виконав дерев'яну різьблену поліхромовану конструкцію органу (лат. moles organarius), яка потім згоріла.[28]
До 1764 року будівництво було, в основному, завершене, але після пожеж 26 серпня 1766 (причина — необережність Матвія Міллера під час малювання органу[29]) і 1778 років роботи відновилися. 1865 року за проектом архітектора Юліана Захаревича до костьолу прибудували 4-ярусну дзвіницю. 1895-го був перебудований ліхтар на куполі, у 1905–1914 роках — відреставрований інтер'єр, роботи велись за проектом архітекторів Альфреда Захаревича та Юзефа Сосновського, також брав участь як «консерватор» др. Александер Чоловський. Крипту також планували реставрувати, але цьому завадила війна[7]. Згодом, у радянські часи, храм відновлювали у 1956–1958 роках.
Францішек Руссиян 1749 року звернувся до Папи з проханням, за яким 1 липня[30] 1751 року було урочисто короновано ікону Божої Матері за участі львівського латинського архиєпископа Миколая Вижицького, кошти надав, зокрема, воєвода київський Станіслав Потоцький.[31]
Костел споруджений у стилі пізнього бароко за західноєвропейским зразком. Кам'яний, в плані він зображає витягнутий хрест з овальною центральною частиною і двома дзвіницями по боках. Звеличує церкву величезний еліптичний купол. Масивні здвоєні колони підтримують галереї і ложі, прикрашені дерев'яними статуями роботи львівських скульпторів другої половини 18 століття. Над галереями — колони барабана, що підтримують купол. Під банею костелу — цитата латинською мовою з Першого послання Тимофію: «Soli Deo honor et gloria» («Єдиному Богу честь і хвала»).
Антоній Осінський і Матвій Полейовський виконали різьби для костелу.[32] В інтер'єрі храму збереглися скульптури Себастьяна Фесінґера.
До головної нави костелу примикають кілька каплиць:
- св. Антонія (перша справа) з іконою святого роботи львівського майстра Гарра 1838 р.;
- імені Христа з пам. таблицею д-ра Тадеуша Жулінського (?—1885, автор Томаш Дикас), з іншої сторони — поетці Марії Бартусувні (?—1885) з погруддям роботи Вісьньовецького та віршем Ленартовича; має псевдорококовий вітар з різьбою «Серце Ісуса» Війтовича (1912);
- каплиця св. Яцека з іконою М. Яблонського, є передсінком до наступної;
- каплиця Потоцьких (також Богоматері Яцкової, пол. Panny Matki Jackowiej[33]), споруджена після 1764 року; на думку М. Орловича, одна з перших споруд з ознаками класицизму у Львові, кошти для будівництва надав М. В. Потоцький[34];
- будівля монастирських келій, перебудована заново у 1556–1621 роках і відновлена після пожеж 1766 і 1778 років. Будівля кам'яна, прямокутна в плані, трьохповерхова, з двома внутрішніми двориками, з типовою для монастирських будівель коридорною системою планування і арковими перекриттями;
- каплиця св. Вінцентія з іконою М. Яблонського;
- каплиця св. Домініка зі старою іконою в новому псевдорококовому вітарі з ампіровим нагробком графині Юзефи Дунін-Борковської (?—1811) роботи Торвальдсена;
- каплиця св. Томи Аквінського з іконою М. Яблонського, рококовою різьбою Христа Милосердного[35].
 |
 |
 |
 |
Вівтар |
Амвон |
Нічна підсвітка |
Вдень |
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
