Loading AI tools
новела Джорджа Орвелла З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Колгосп тварин» (англ. «Animal Farm: A Fairy Story»), в інших перекладах українських видань також: «Ферма „Рай для тварин“», «Скотоферма», «Скотохутір», «Хутір тварин» — це казка про тварин,[1] у формі сатиричної алегоричної новели англійського журналіста і письменника Джорджа Орвелла, вперше опублікована в Англії 17 серпня 1945 року.[2][3] У ній розповідається про групу антропоморфних сільськогосподарських тварин, яким набридло бути поневоленими людством, тому вони вигнали людей і самі стали керувати фермою. Вони повстали проти свого фермера, сподіваючись створити суспільство, де тварини будуть рівними, вільними та щасливими. Зрештою, всупереч тому, що уявляли більшість тварин, це закінчується антиутопічним суспільством. Їх життя стає гіршим, а не кращим.
| Колгосп тварин | ||||
|---|---|---|---|---|
| Animal Farm | ||||
 | ||||
| Назва на честь | Скотний двірd | |||
| Жанр | антиутопія, політична сатира, політична казка | |||
| Форма | повість і роман | |||
| Тема | тоталітаризм | |||
| Автор | Джордж Орвелл | |||
| Мова | англійська | |||
| Написано | 1943—1944 | |||
| Опубліковано | 17 серпня 1945 | |||
| Країна |  Англія | |||
| Видавництво |  Secker and Warburg | |||
| Опубліковано українською | 1947 | |||
| Переклад | Іван Чернятинський (1947) Ірина Дибко (1984) Юрій Шевчук (1991) О. Дроздовський (1991) Наталка Околітенко (1992) Борис Превір (2023) | |||
| Попередній твір | «За ковтком свіжого повітря» | |||
| Наступний твір | «1984» | |||
| Нагороди | Премія Г'юґо за найкращу повість | |||
|
| ||||
 Цей твір у Вікісховищі | ||||
 Цей твір у Вікіцитатах | ||||
У відносно короткому творі (близько 100 сторінок) проводиться паралель з диктатурою у Радянському Союзі, яка виникла у 1917—1922 роках. За словами Орвелла, «Колгосп тварин» відображає події, що призвели до російської революції 1917 року, а потім до сталінської епохи (1927—1953) в Радянському Союзі.[1][4] До них належать також корупція, недалекоглядність, байдужість, неуцтво та терор. Орвелл, демократичний соціаліст[5] і член Незалежної партії робітничого класу протягом багатьох років, був критиком Йосипа Сталіна та ворожим до керованого Москвою сталінізму, у відповідь на свої спостереження за комуністами-сталіністами під час громадянської війни в Іспанії в 1930-х роках, які критично сформували його досвід під час травневих конфліктів у Барселоні між POUM та сталінськими силами.[6][7][8][прим. 1] Особисті враження Джорджа Орвелла від подій в Іспанії, а трохи пізніше знайомство з матеріалами і документами про політичні процеси в СРСР, змусили його різко змінити свої комуністичні погляди і розлучитися з ілюзіями, які тоді розділяла значна частина західних інтелектуалів. У листі до Івон Даве Орвелл описав «Колгосп тварин» як сатиричну повість проти Сталіна («un conte satirique contre Staline»)[9], і у своєму есе «Чому я пишу» (1946) писав, що «Колгосп тварин» була першою книгою, в якій він намагався, з повною свідомістю того, що він робив, «злити політичну мету та мистецьку мету в одне ціле».[5] Про свій досвід участі в громадянській війні в Іспанії Орвелл описав у розповіді «Салют Каталонії» (англ. "Homage to Catalonia").[10]
Оруелл писав книгу між листопадом 1943 і лютим 1944 року під час Другої світової війни, коли Сполучене Королівство перебувало у воєнному союзі з Радянським Союзом проти нацистської Німеччини, а британська інтелігенція високо поважала Сталіна — явище, яке Орвелл ненавидів. У Орвелла були великі проблеми з її публікацією в той час. Спочатку рукопис було відхилено кількома британськими та американськими видавцями.[11] Коли твір таки було опубліковано, книга стала великим комерційним успіхом, частково тому, що міжнародні відносини були трансформовані, коли альянс часів війни поступився місцем холодній війні.[12]
Оригінальна назва була «Ферма тварин: казкова історія», але видавці Сполучених Штатів відмовилися від підзаголовку у виданні 1946 року. Інші варіації назви підзаголовків включають такі назви, як «Сатира» та «Сучасна сатира».[9] Орвелл, обігруючи французьку назву Радянського Союзу Union des républiques socialistes soviétiques, запропонував для французького перекладу назву Union des républiques socialistes animales, яка скорочується до URSA, латинського слова «ведмідь».[9]
Журнал Time обрав книгу одним із 100 найкращих англомовних романів (між 1923 і 2005 роками),[13] під номером 31 у своєму списку найкращих романів 20 століття. Вона отримала ретроспективну премію Г'юго в 1996 році і включена до списку Великих книг Заходу. У «Рейтингу 100 найкращих книжок усіх часів» журналу Ньюсвік ця книга під номером 61.[14] «Колгосп тварин» є у списках кращих фантастично-наукових та фантастичних книг усіх часів.[15][16][17][18]
Хоча книга не була широко відома до кінця 1950-х років, зараз вона вважається класичною. Це одна з найпопулярніших сатиричних алегорій тоталітаризму.
Події розгортаються на фермі містера Джонса, де поголів'я тварин на чолі з свинями (які проголошують себе найрозумнішими з побратимів і природними лідерами перевороту) здіймають повстання. Після революції на цій фермі людей виганяють, і свині, які очолили революцію та розвинули доктрину анімалізму,[прим. 2] поступово захоплюють ферму та встановлюють новий уряд без участі людини («щоб взяти свою долю в свої руки»). Двоє свиней, Наполеон і Сніжок, вступають у боротьбу за владу, кульмінацією якої є вигнання Сніжка. Життя на фермі стає все важчим і важчим для решти тварин. Свині накладають на них дедалі більше контролю, оскільки вони вимагають привілеїв для себе. Зрештою, від принципів анімалізму залишилося лише правило, що «всі тварини рівні, але деякі рівніші за інших». Кожен крок цього розвитку виправданий пропагандою. З групою злісних собак, як палицею за дверима, Наполеон пробиває собі дорогу та полегшує собі життя. В останній сцені книги свині ходять на двох ногах, і тварини сприймають свиней як людей і більше не можуть відрізнити їх.
У творі розкривається маніпулятивний характер революційних змін після 1917 року. Революція тварин пішла курсом усіх революцій — до тоталітаризму. Ідеали спотворюються і перетворюються на демагогію, суперники за владу нещадно усуваються, внутрішні вороги вигадуються для виправдання насильства, створюється соціальна номенклатура — міжпрошарок, на який не діють загальноприйняті закони і який використовує владу для задоволення своїх особистих тваринних інстинктів,[19] ведеться систематична дезінформація, будуються механізми маніпуляції мисленням, фальсифікується історія. Підміна цінностей блискуче виражена незрівнянним гаслом сьомої тваринної заповіді: «Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших». Зрештою результат трагічний, система приречена на поразку й крах. Сатирична антиутопія «Колгосп тварин» була спрямована безпосередньо проти сталінського режиму, але вона справедлива для будь-якої системи, де попираються особисті громадянські свободи. Книга стає мудрою, співчутливою, безжальною та повчальною байкою для 20-го століття.
Анімалізм є алегоричним віддзеркаленням Радянського Союзу, особливо між 1910-ми і 1940-ми роками, а також еволюцією того, як його практикували революціонери та уряд Росії. Цей термін ввів шановний Старий Свиня. Свині Сніжок, Наполеон і Пискун (Пищик) адаптують ідеї Старого Свині у формі так званої філософії, яку вони називають анімалізмом. Невдовзі Наполеон і Пищик починають потурати людським порокам і звичкам (випивка, сон у ліжку, торгівля). Пищику доручено змінити сім заповідей і легітимізувати цю гуманізацію, яка є оптимізацією комуністичної теорії радянським урядом, щоб зробити її реформою капіталізму, а не заміною йому.
Тварини на фермі видають сім основних команд, алегорію семи смертних гріхів:
Після вигнання людини та запровадження нового порядку на фермі логічно досягається щасливий кінець тварини.
Остання, сьома заповідь стає крилатою фразою роману. 1977 року Pink Floyd випустили свій альбом «Animals» за мотивами книги Оруелла.
Книга є алегорією про події після революції в Радянському Союзі, і зокрема про підйом сталінізму. Багатьох героїв книги можна ідентифікувати як історичних осіб: Майор[прим. 3] — це Ленін; Наполеон — Йосип Сталін, а Сніжок — Лев Троцький. Пілкінгтон і Фред є некомуністичними силами. Оруелл робить це чітко у випадку з Наполеоном, якого він безпосередньо пов'язує зі Сталіним в одному зі своїх листів. Боксер, колись вірний тягловий кінь, зображує погано освічений і неосвічений пролетаріат. Боксером і ослом Бенджаміном маніпулюють переконливі аргументи свиней, але їм не вдається пожинати плоди «Революції». На думку деяких літературознавців, можна провести порівняння між Боксером і модельним робітником Олексієм Стахановим. У книзі також фігурують чотири свині, які виступають проти політики Наполеона. Пізніше ферму атакують фермери цього району на чолі з паном Джонсом.
Персонажі з перекладу «Колгосп тварин» Івана Чернятинського (у дужках персонажі з перекладу "Ферма «Рай для тварин» Юрія Шевчука):
На фермі ще живуть дикі тварини. Сніжок робить спробу приборкати їх, але це майже відразу не вдається. Щури та кролики представляють «людей тіні» в Росії, таких як злодії та цигани.
_(20233849198).jpg)
 |
«Та сталось так, що Бунт завершено значно раніш та з меншим зусиллям, ніж хтонебудь передбачав. У минулі роки п. Джонс, хоч і твердої руки пан, був здібний фермер, але в останній час прийшли на нього лихі дні. Дуже підкосила його втрата грошей у наслідок якогось позву і він почав пити над міру. Бувало, нераз цілими днями, простягнувшись у фотелі,[прим. 4] він читав часописи, попивав собі та принагідно годував Мойсея шкірками від хліба, розмоченими в пиві. Наймити його були ліниві та нечесні, поля заросли бур'яном, на будинках здалося б відновити покрівлю, живоплоти росли запущені, а тваринам не доставало паші.[прим. 5]
Надійшов червень. Трава вже тільки — тільки чекала косовиці. За день до Івана Купала, було це в суботу, п. Джонс подався у Вілінгдон і так упився під Червоним Левом, що повернув аж у неділю в полудень. Наймити видоїли корів уранці та пішли полювати на кріликів, не подбавши нагодувати тварин. П. Джонс повернувся додому і зразу ліг спати на канапі у вітальні, закривши лице «Новинами Світу»; тим-то, коли повечоріло, тварини все ще були ненагодовані». |
 |
— уривок з повісті Джорджа Орвелла «Колгосп тварин».[23] | ||
На погано керованій фермі містера Джонса, через недбалість з боку безвідповідального фермера-алкоголіка, поголів'я тварин планує збори. Коли власник «ферми Садиба» ліг спати, тварини заздалегідь домовившись, зібралися у великому сараї щоб послухати старого свина на ім'я Майор. Ввечері екзальтований Старий кабан проводить конференцію, на якій закликає до повалення людей і навчає тварин революційній пісні під назвою «Звірі Англії». Через кілька днів він помирає. Тварини на чолі зі свинями Наполеоном, Сніжком та Пищиком готуються до повстання. Якось Джонс забуває нагодувати тварин, і це стає причиною повстання. Тварини виганяють його, і вся влада на фермі переходить до свиней, які перші оволоділи грамотою і тому були визнані найрозумнішими тваринами. Власність «Ферма Садиба» перейменовують на «Колгосп тварин». Вони проголошують сім заповідей тваринництва, яких усі мають дотримуватися. Найважливіша з заповідей: «Усі тварини рівні». З одного боку сараю великими літерами написано указ. Сніжок вчить тварин читати і писати, а Наполеон виховує маленьких цуценят на принципах анімалізму. Одностайним рішенням також було запровадити військову відзнаку «Тварина-Герой І ступеня», — стара кінська бляшка від збруї, якою одразу ж нагородили Сніжка й Боксера, а медаллю «Тварина-Герой II ступеня» посмертно нагородили полеглу вівцю. На згадку про початок «Колгоспу тварин» Сніжок із зеленої скатертини створив прапор, намалювавши схрещені біле копито та ріг. Зелений колір символізував зелені луки, копито та ріг означали Республіку Тварин після остаточної перемоги над людством. На оновленій фермі тварини вважають себе вільними та щасливими, попри те, що їм доводиться працювати від світанку до темряви. Особливі трудові якості показує старий кінь Боксер, який працює за трьох. Їжі вдосталь, і господарство працює без проблем. Свині підносяться до лідерських позицій і виділяють собі спеціальні харчові продукти, нібито для свого здоров'я, а не через егоїзм, — бо багатьом свиням молоко і яблука не до вподоби, і вони вимушені це пити і їсти оскільки багато працюють розумово в керуванні та організації роботи ферми, а ще щоб містер Джонс ніколи не повернувся. Після невдалої спроби містера Джонса та його товаришів повернути ферму у жовтні (пізніше її охрестили «Битвою за корівник»), Сніжок оголошує про свої плани модернізувати ферму, побудувавши вітряк. Наполеон заперечує цю ідею, і справа досягає кульмінації, яка завершується тим, що собаки Наполеона виганяють Сніжка, і Наполеон фактично проголошує себе верховним головнокомандувачем.
На одному зі зборів Наполеон захоплює одноосібну владу на фермі, натравивши на Сніжка дев'ять величезних псів, яких він виростив, сховавши коли вони були ще цуциками. Сніжку вдалося втекти (за чутками він ховається на сусідній фермі), відтоді його ніхто не бачив. Пищик стає першим помічником Наполеона. Метою тварин стає будівництво вітряка. План будівництва розробив Сніжок, але після його вигнання Наполеон привласнив план собі, а Сніжка оголосив зрадником. Через молодого свиняка на ім'я Пищик Наполеон приписує собі ідею вітряка, стверджуючи, що Сніжок лише намагався залучити тварин на свій бік. Тварини працюють ще більше під обіцянки легше жити з вітряком.
Людські істоти збиралися по пивничках і на діаграмах доводили один одному, що ферма зазнає краху, що вітряк мусить розвалитися, або якщо й стоятиме, то нізащо не запрацює.
Тварини щасливі, бо працюють не для збіговиська людей, а заради власного блага й блага наступних поколінь. Згодом Наполеон повідомляє, що працювати треба більше — ще й у неділю, і що ця робота добровільна, але тим, хто відмовиться, вдвічі зменшать пайку. Боксер на будівництві серйозно підриває здоров'я. Якось уночі практично побудований млин обвалюється через ураган, бо він мав занадто тонкі стіни. Наполеон оголошує обвалення диверсією Сніжка, що втік, і заочно засуджує його до смерті. Наполеон і Пищик переконують тварин, що Сніжок намагається зірвати їхній проєкт, і починають чистку тваринницької ферми, яку він звинувачує у зв'язку зі своїм давнім суперником. Коли деякі тварини згадують битву під корівником, Наполеон (якого ніде не було під час битви) поступово бруднить Сніжка до такої міри, що він є співробітником містера Джонса, і навіть відкидаючи той факт, що Сніжок був нагороджений за хоробрість, Наполеон фальшиво представляє себе головним героєм битви. За наказом Наполеона собаками страчено кілька тварин (зокрема четверо поросят, які протестували проти скасування Наполеоном недільних ансамблей) та птахів за звинуваченням у таємному зв'язку зі Сніжком. Три курки, які раніше заводили невдалий яєчний бунт, розповіли, що Сніжок являвся їм уві сні і підбивав чинити непослух вождеві. Вони теж були роздерті псами. Поступово, одну за одною, Наполеон виправляв, а потім зовсім скасував усі заповіді, крім однієї, останньої і найголовнішої. Однак і ця заповідь не залишилася незмінною і набула наступного вигляду: «Усі тварини рівні, але деякі рівніші за інших». Життя на фермі проходить під контролем Наполеона та наближених до нього свиней, які приймають усі рішення у Колгоспі тварин, оскільки Наполеон зробив зміни в структуру управління фермою, замінюючи збори комітетом свиней, які керуватимуть фермою. Відтепер всі питання життєдіяльності ферми розглядатиме спеціальний Комітет свиней і повідомлятиме про свої рішення, які є обов'язковими для виконання. На чолі Комітету стає Наполеон. Потім Наполеон проводить другу чистку, під час якої багато тварин, які нібито допомагали Сніжку в змовах, були страчені собаками Наполеона. Якщо тварини починають сумніватися, Пищик переконує їх, що все гаразд. Власник сусідньої ферми, містер Фредерік, атакує ферму, використовуючи фуганський порох, щоб підірвати відновлений вітряк та намагається захопити Колгосп Тварин, але його спроба закінчується провалом. Попри те, що тварини виграють битву, вони роблять це дорогою ціною, оскільки багато хто, у тому числі робочий кінь Боксер, поранені. Тварини прогнали нападників, і коли нападники тікали аж до поля і продиралися крізь колючий живопліт, тварини наздогнали і вгамселили їм останнього копняка. У бою Боксер отримує поранення у ногу. Навіть Наполеону, який керував атакою з тилу, кулею відірвало кінчик хвостика. Млин підривають, і Наполеон видає наказ відновити його. Пищик пояснює тваринам, що це завдяки товаришу Наполеону здобуто перемогу і відвойовано свою землю. Наполеоном запроваджено нову відзнаку — Орден Зеленого Прапора, якою себе і нагородив. Хоча Боксер оговтувався після поранення, він зрештою впав під час роботи на вітряку (на той момент йому було майже 12 років). Коня Боксера, який не дожив до пенсії (коли, зрештою, він би мав час і для навчання та інтелектуального розвитку, і зміг би пастися в закутку великого пасовиська), і вже не може працювати, під виглядом «швидкої допомоги» відвозять на миловарню. Його забирає фургон шкуродера і осел на ім'я Бенджамін попереджає тварин про це, але Пищик швидко відмахується від їхньої тривоги, переконуючи тварин, що фургон був придбаний у тваринника лікарнею для тварин і що вивіска попереднього власника не була перефарбована. Пищику вдається переконати тварин, що героя праці та повстання відвезли до лікарні, де йому буде краще, ніж на фермі. Згодом Пищик повідомляє про смерть героя Колгоспу Тварин й наступного дня вшановує його святом. Однак Наполеон організував продаж «Боксера» шкуродеру, що дозволило йому та його найближчому оточенню придбати гроші, щоб купити собі віскі. Виручені за Боксера гроші свині пропивають. Наполеон велить придбати брошури з броварної справи і засіювати ячменем вигін для тварин-пенсіонерів. В цей же час трапилася пригода з Пищиком, який упав з драбини, коли вночі мав працю виправляти на стіні хліву Сім Заповідей.
Тварини починають офіційно казати на Наполеона «Наш вождь, товариш Наполеон», свині полюбляють видумувати різні епітети «Батько всіх тварин», «Пострах людства», «Оборонець вівчарні», «Друг каченят», Пищик зі сльозами говорить про мудрість Наполеона, чулість його серця та глибоку любов до тварин у всьому світі, особливо до нещасних тварин, які досі живуть у темряві та неволі на інших хуторах.[7] Звичним стає приписування Наполеону кожного успіху і кожної усмішки долі, а завершений вітряк називатиметься Вітряком імені Наполеона.
|
«Під проводом нашого вождя, товариша Наполеона, я за шість днів знесла п'ять яєць». «Яка смачнюща ця вода! А все завдяки мудрому керівництву товариша Наполеона!».[23] | |
Минають роки, вітряк перебудовують і будують ще один, що приносить фермі непоганий дохід. Однак ідеали, які обговорював Сніжок, включаючи стійла з електричним освітленням, опаленням і проточною водою, забуті, а Наполеон стверджував, що найщасливіші тварини живуть простим життям. Сніжок був забутий разом із Боксером, за «винятком небагатьох, хто його знав». Через кілька років практично не залишається тварин, які пам'ятали б часи до повстання. Багато тварин, які брали участь у повстанні, мертві або старі. Також Пищик, за допомогою бекання овець, щодня переконує тварин, що життя на фермі стає все кращим і кращим. Тепер також відомо, що пан Джонс помер, — він «помер у будинку для нетверезих в іншій частині країни». У той же час свині переселяються в спорожнілий будинок Джонса, одягають його одяг, п'ють його вино, грають у карти з людьми — господарями інших ферм. Свині починають нагадувати людей, оскільки вони ходять прямо, носять батоги, вживають алкоголь і носять одяг. Свині передплатили собі журнали «Лагоминка», «Джон Булль», придбали собі радіоприймач і вже домовлялися про телефон. Свині їдять на кухні, використовують вітальню для відпочинку і сплять у ліжках. Тварини невиразно пригадують, що нібито колись про це приймалося рішення. Пищик знову переконує, що такого ніколи не було і не могло бути, та й вкрай необхідно, щоб свині, цей мозок ферми, мали тиху місцину для напруженої роботи, і що для гідності вождя більш підходить будинок, а не свинарник. Конюшинка не може пригадати, щоб у Четвертій Заповіді йшлося про простирадла. Згадується нехтування Боксера його звичним «Наполеон завжди правий». Пищик підтверджує, що свині тепер сплять у ліжках, і що не існувало якогось застереження проти ліжок, адже ліжко це всього-на-всього місце для спання, як і оберемок соломи в стійлі — це теж, власне, ліжко. А застереження було проти простирадел, бо це винахід людини. Тому свині прибрали простирадла з ліжок і сплять лише під ковдрами. Старші тварини намагалися пригадати, коли їм жилося краще — зараз, чи в часи містера Джонса. Пищик цифрами переконував, що насправді життя дедалі покращується. Старий Бенджамін твердив, що голод, нужда і злигодні є незмінними супутниками тваринного життя. Ніхто з тварин не занепадав духом. Сім заповідей скорочені лише однією фразою: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших». Максима «Чотири ноги добре, дві ноги погано» так само змінюється на «Чотири ноги добре, дві ноги краще». Інші зміни включають заміну прапора з Копитом і Рогом простим зеленим прапором і перепохованням черепа Старого майора, який раніше виставлявся на виставці.
Закінчується повість сваркою і примиренням людей і свиней, за якими спостерігає віслюк Бенджамін, підсліпувата коняка Конюшина і кілька інших тварин: тварини, що були ззовні, переводили погляд зі свиней на людину, та з людини на свиню, але вже неможливо було визначити, хто є хто. Наполеон влаштовує вечерю для свиней і місцевих фермерів, з якими святкує новий союз. Він скасовує практику революційних традицій і повертає назву «Панський Хутір». На спільному бенкеті фермери і свині погоджуються з думкою, що між свинями і людьми не повинно бути конфліктів, адже методи і труднощі в них спільні. Люди та свині починають грати в карти, підлещуються та вихваляють один одного, обманюючи під час гри. Містер Пілкінгтон, звертаючись до свиней, зауважує: «Якщо у вас є нижчі тварини, з якими ви ворогуєте, то й у нас є свої нижчі люди». І Наполеон, і містер Пілкінгтон, один із фермерів, одночасно грають Піковим тузом, і обидві сторони починають голосну боротьбу за те, хто з них зрадив першим. Коли тварини ззовні дивляться на свиней і людей, вони більше не можуть відрізнити їх.[24]
Антиутопії закінчуються прямо протилежною ідеєю. Саме тому новела вважається антиутопією. Новела закінчується так само, як і починається, — експлуатацією тварин на фермі під тією ж назвою «Садиба» ("маєток"), що є попередженням і ще однією рисою, притаманною антиутопії.[25]
|
«У формі алегорії Джордж Орвелл рішуче і тонко завуальовано викриває зловживання сталінського режиму в Радянському Союзі. Але книгу можна читати і як байку про небезпеки, притаманні будь-якому революційному процесу. Зокрема, Орвелл критикує культ особи вождя, модифікацію минулого офіційною історією, індоктринацію та ідеологічне маніпулювання масами. Таким чином, автор написав глибоко зрозумілу і розчаровану сатиру, яка має слугувати орієнтиром для критики тоталітаризму і суспільств контролю». | |
— Квентін де Геллінк, Колгосп тварин Джорджа Орвела, 2016.[29] | ||
Ця новела є застереженням для суспільства і спонукає до боротьби зі страхом, рабською покорою і до контролю за владою, є потужним ударом по "радянському міфу" і по тоталітарній системі.[25]
Орвелл, бувши за переконаннями соціалістом[30] і членом Незалежної лейбористської партії, критично ставився до Йосипа Сталіна та до керованої з Москви політики комуністичних партій, особливо після участі в громадянській війні в Іспанії, звідки йому довелося тікати від переслідування сталіністів.[31] Із загрозою тоталітаризму в його фашистському, нацистському, а потім і комуністично-радянському різновидах Джордж Орвелл зіткнувся одним із перших людей на Заході.[32] В ту пору в Європі і США довгий час зворушливо називали Сталіна «Дядечком Джо», а в інтелектуальних колах багато європейських інтелектуалів, серед котрих Ромен Роллан[33] чи Бернард Шоу,[33] Герберт Веллс,[34] ще у 1930‑х роках створили стійкий позитивний образ Сталіна.[33] Коли в Іспанії спалахнула громадянська війна, Орвелл разом із дружиною поїхав боротися на боці тамтешнього уряду, і ці шість місяців його участі у війні документально зафіксовано в книжці «Homage to Catalonia» («Данина Каталонії», 1938).[32] В Іспанії Орвел вступив у популярнішу за місцевих комуністів Робітничу партію марксистського єдності, лідери якої різко критикували політичні переслідування в СРСР і симпатизували Льву Троцькому, ворогові Сталіна.[33][7] У 1936 році разом з військовою допомогою республіканцям, які боролися проти фашистського режиму генерала Франко, на Піренеї прибули й агенти радянських спецслужб, які за два роки повністю винищили партактив Робітничої партії марксистського об'єднання.[33]
На Піренейському півострові він на власні очі побачив, що таке сталінізм, коли у середині 1937 року комуністи здобули контроль (чи частковий контроль) над іспанським урядом і почалося переслідування троцькістів.[32] Орвелл разом з дружиною зазнав переслідувань, багато його друзів були розстріляні, інші провели довгі періоди ув'язнення або просто зникли.[32] Ці переслідування в Іспанії йшли пліч-о-пліч з великими чистками в СРСР і були лише їх відлунням.[32] «Увесь цей досвід був для мене цінною наукою: він показав мені, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств у демократичних країнах».[32] Саме події в Іспанії та досвід програної війни у Іспанії стали поштовхом до написання цього твору — як писав автор, саме тоді він «збагнув, ясніше як до того, — негативний вплив Совітського міту на західній соціялістичний рух»[35]. Орвелл був впевнений, що знищення радянського міфу є необхідною передумовою відродження західного соціалістичного руху:
|
«Мені незвичайно залежить на тому, щоб люди на Заході Європи побачили радянський режим таким, яким він є. Більш-менш від 1930 року я не бачу жодної ознаки, що СРСР справді рухається в напрямку чогось, що можна було б обґрунтовано назвати соціалізмом, однак я помічаю дуже багато ознак, що СРСР перетворився на ієрархічне суспільство, де володарі мають не більше причин відректися від влади, ніж який-небудь інший панівний клас». «Назагал робітники та інтелігенти в такій країні, як Англія, не розуміють, що СРСР сьогодні зовсім інший, ніж у 1917 році, частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (бо хочуть вірити, що насправді соціалістична країна десь таки існує)...»[32][36] | |
Згодом, у передмові до видання 1947 року Джордж Орвелл згадував:
|
«Одного разу (я жив тоді в маленькому селі) я побачив хлопчика років десяти, який правив конем, запряженим у величезний віз, і бив його батогом щоразу, коли той намагався звернути з вузького шляху. Мені спало на думку, що, якби коні знали про свою силу, ми би не мали над ними влади і що взагалі люди експлуатують тварин, як багатії експлуатують пролетаріат».[6] | |
Автор зізнається, що головні нариси чітко вимальовувалися в його уяві ще за шість років до їхнього літературного оформлення. Орвелл «взявся перекладати теорію Маркса на мову тваринячих понять», але написання самого твору відклав до 1943 року, оскільки, за словами автора, до цього він був постійно зайнятий іншою роботою.[36] В есе–рецензії на «Mein Kampf» 1943 року Джордж Орвелл чи не вперше порівняв Гітлера і Сталіна.[32]
19 березня 1944 року Орвелл написав Віктору Голланцу, що володів авторськими правами на його твори:
|
«Я закінчив маленьку казку на 30 тисяч слів з політичним змістом. Але переконаний, що Ви її не надрукуєте. Вона зовсім неприйнятна для Вас з політичної точки зору: вона антисталінська».[6] | |
Голланц та декілька інших видавців відмовились друкувати «Колгосп тварин»,[37][38] а Кепп, якому твір сподобався, надіслав його до Міністерства інформації, але там обурились «політичною безтактовністю» автора. Джордж Орвелл передав рукопис великій фірмі «Фабер і Фабер», і директор цього видавництва Т. С. Еліот, консервативний теолог і письменник, дав суперечливу оцінку: з одного боку, він вважав твір «шедевром майже на рівні Свіфта», а з другого, оцінив його як «занадто правий».[6]
Зрештою рукопис потрапив до видавництва «Секкер і Ярбург» (Secker & Warburg), і його голова, Фред Ярбург, зголосився надрукувати твір у липні 1944 року, а перший наклад потрапив до крамниць у серпні 1945-го, майже через 4 місяці після капітуляції нацистів.[38] Під час виходу книги Орвелла попрохали не писати до газети «Трибьюн», в якій він працював, оскільки побоювались, що скандал навколо видання завадить виборчій кампанії лейбористів. Однак рецензії були схвальними, а комерційний успіх величезний. Фред Ярбург, який єдиний не побоявся ризикнути, пожиттєво зберіг за собою авторські права на «Колгосп тварин».[6] Нібито всі видання Secker & Warburg і Penguin містять суфікс «A Fairy Story», а американські версії — ні.[39]
Найджел Коллі описав вплив Голодомору та його заперечення Волтером Дюранті у статті, присвяченій «Колгоспу тварин».[40] На його думку, фермер «пан Джонс», названий на честь британського журналіста Ґарета Джоунса, який був один зі жмені західних репортерів, що особисто здобули свідчення про Голодомор 30-х років в Україні та сталінські репресії в СРСР, і першим під власним іменем оприлюднив повідомлення про Голодомор в західній пресі.[41][32] Про трагічну Джонсову долю Орвел згадує у «Данині Каталонії», де згадує про одного з агентів радянських спецслужб — журналіста вбили 1935 року далеко від рідного Уельсу, в Китаї, за обставин, які досі викликають чимало запитань.[32] Тож, Джордж Орвелл чудово знав, на що здатні господарі Кремля та їхні прислужники.
Голос Орвелла залишався майже самотнім і малопочутим іще кілька років після Другої світової війни, аж коли на початку 1950-х, ті, хто раніше відмахувався від застережень прозаїка, почали використовувати його «Колгосп тварин» в інформаційних кампаніях під час холодної війни проти Радянського Союзу.[32]
Голова іноземної комісії спілки радянських письменників Михайло Аплетін через декілька років після виходу книги, напише у біографічній довідці на Орвелла: «Автор наймерзеннішої книги про Радянський Союз за час з 1917 по 1944 роки».[33]
На території колишнього СРСР творчість Орвелла стала відома читачеві з 1988 року, коли в журналах було опубліковано «Ферму тварин» («Скотоферму»), а також його роман-антиутопію «1984».[42] Тобто, декілька есе Орвелла були надруковані окремо в журнальних варіантах в часи горбачовської перебудови.[43]
Перше видання українською мовою водночас було другим перекладом (першим був німецький переклад[44]) повісті іншою мовою. Його зробив Іван Чернятинський, а видало 1947 року видавництво «Прометей» у Мюнхені[45] (за іншою інформацією в Ной-Ульмі[46]). Український варіант роману-антиутопії був адресований тисячам українських «переміщених осіб», що після закінчення Другої світової війни опинилися на території окупованої Німеччини.[47] У книзі Г. Костюка «Зустрічі і прощання» описано історію першого українського перекладу роману Орвелла «Animal Farm: A Fairy Story». Під псевдонімом «Іван Чернятинський» ховався Ігор Шевченко, який в майбутньому стане вченим-візантиністом, головою Міжнародної асоціації візантиністів, почесним головою Української Академії Мистецтв та Наук в США, професором Гарвардського університету. Саме йому належить ідея перекладу й саме він запропонував Дж. Орвеллу написати передмову[48] до українського видання. Орвелл погодився, і звернувся до читача з такими унікальними словами:
|
«Я отримав прохання написати передмову для перекладу «Animal Farm» українською мовою. Я добре свідомий того, що пишу для читачів, про яких нічого не знаю, та й вони, мабуть, ніколи не мали нагоди довідатись про мене. Від мене, мабуть, чекають, щоб я розповів у цій передмові, як виник мій «Колгосп Тварин». Перед цим мені доведеться сказати дещо про себе та про події, що крізь них я дійшов до моїх політичних поглядів».[32][41] | |
В передмові до українського видання Орвелл і наголосив:
|
«...щоб люди на заході Европи побачили совєтський режим таким, яким він є... Назагал робітники та інтеліґенти у країні такій як Англія не розуміють, що СССР сьогодні зовсім інший як у 1917 році частково тому, що не хочуть цього зрозуміти (себто тому, що хочуть вірити, що насправді соціялістична країна десь таки існує) ...».[41] | |
Відмовившись від гонорарів, до того ж Дж. Орвелл сам сплатив кошти за український наклад.[45][32][41][38]
Джордж Орвелл завжди мав загострене прагнення до справедливості і вважав існування привілейованих класів злом, а у передмові пояснював українським читачам, що в Англії також існують привілеї, які доступні вузькому класу людей, але зауважував:
|
«...з іншого боку, це країна, де люди вже живуть сотні років укупі і не знають громадянської війни, де закони відносно справедливі, а вісткам і статистикам можна порівнюючи йняти віри, і, нарешті, — де мати опозиційні погляди та висловлювати їх прилюдно не зв'язане з небезпекою».[41] | |
З листування видавців стало відомо, що близько 1500 примірників видання роману було конфісковано американською окупаційною владою в Мюнхені та за угодою передано радянській окупаційній адміністрації.[45][49][32][41] Намагалися конфіскувати п'ятитисячний наклад, вважаючи видання пропагандою, але завдяки винахідливості біженців книг уціліло досить, щоб вони дійшли до читачів і навіть стали частиною навчальних програм для українських дітей у табірних школах.[41][38] Такий примірник «Колгоспу тварин» має також Британська бібліотека у Лондоні, яка володіє однією з найповніших колекцій українських книг у світі.[41]
|
«Звичайно, цю книгу я задумував насамперед як сатиру на російську революцію. Але, на мою думку, було ширше застосування, оскільки я хотів показати, що такого роду революція (насильницька революція, здійснена як змова людей, які не усвідомлюють, що вони жадібні влади) не може призвести лише до зміни майстрів. Мораль, на мій погляд, полягає в тому, що революції призводять до радикального покращення лише тоді, коли маси будуть пильними і знають, як звільнити своїх лідерів, щойно вони виконають свою роботу. Поворотним моментом у повісті є момент, коли свині залишають собі молоко і яблука (Кронштадт). Якби іншим тваринам вистачило здорового глузду покласти цьому край, усе б пройшло добре. Якщо люди вірять, що я захищаю статус-кво, це, на мою думку, тому, що вони стали песимістами і заздалегідь визнають, що єдина альтернатива — це між диктатурою та капіталізмом laissez faire. У випадку з троцькістами є особлива складність: вони почуваються винними за те, що відбувається в СРСР приблизно з 1926 року, і вони змушені припустити, що з цього дня відбулося раптове виродження. Я вважаю, навпаки, що весь цей процес можна передбачити — і його передбачила невелика кількість людей, наприклад, Бертран Расселл, — від самої природи більшовицької партії. Я просто намагався сказати: «Ви не можете зробити революцію, якщо ви не зробите її самостійно; доброзичливої диктатури не існує». | |
— Джордж Оруелл, «Лист до Дуайта Макдональда». 5 грудня 1946[50] | ||
Станом на 2021 рік існує 7 повних перекладів книги «Колгосп тварин» українською мовою. Найстарішим українськомовним перекладом Колгоспу тварин є переклад Ігоря Шевченка (під псевдонімом Іван Чернятинський), зроблений у 1947 році для мюнхенського видавництва Прометей.[51][52][41][7] Ігор Шевченко вирішив відійти від дослівного перекладу назви і замість слова «ферма» використав слово «колгосп».[41]
В період 1980-х — початку 1990-х років з'явилося ще кілька перекладів:
Згідно з даними Ольги Лучук, дослідниці українських перекладів Орвелла, найбільше перекладів книги українською з'явилося у період відновлення незалежності України 1991—1992 роках[53]:
|
«Ігор Шевченко не був єдиним, хто переклав твір Джорджа Орвелла «Animal Farm» українською мовою. У 1980-х — на початку 1990-х років з'явилося ще кілька перекладів. Один із них — явно експериментальний, а саме: «вільний переклад» Ірини Дибко під назвою «Хутір тварин», що вийшов друком 1984 року і був присвячений, як зазначалося на титульній сторінці, жертвам голодомору в Україні. Два переклади української мовою з'явилися 1991 року: один із них під назвою «Ферма „Рай для тварин“» (у перекладі Юрія Шевчука) вийшов друком у журналі «Всесвіт», інший — це книжкове видання, в якому твір Орвелла під назвою «Скотоферма» надруковано поруч із романом Артура Кестлера «Ніч ополудні». Перекладачем Орвелла у цьому виданні зазначено О.Дроздовського. Наступного року в журналі «Вітчизна» з'явився ще один переклад твору Орвелла під назвою «Скотохутір». Ім'я перекладача не було зазначено; передмову до публікації цього перекладу написала Наталія Околітенко. | |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
