Зелене (Верховинський район)

Зеле́не (до 1993 — Зелена) — село в Україні, у Верховинському районі Івано-Франківської області. Адміністративний центр Зеленської сільської громади.

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Зелене.

село Зелене
Село Зелене, присілок Шибене Село Зелене, присілок Шибене
Країна	Україна
Область	Івано-Франківська область
Район	Верховинський район
Громада	Зеленська сільська громада
Основні дані
Засноване	XV ст.
Колишня назва	Зелена (до 1993)
Населення	815
Площа	8 км²
Густота населення	101,88 осіб/км²
Поштовий індекс	78730
Телефонний код	+380 3432
Географічні дані
Географічні координати	48°03′03″ пн. ш. 24°45′22″ сх. д.
Середня висота над рівнем моря	797 м
Водойми	Чорний Черемош, Людовець, Гнилець, Змянки
Відстань до обласного центру	135 км
Відстань до районного центру	22,5 км
Найближча залізнична станція	Ворохта
Відстань до залізничної станції	43,5 км
Місцева влада
Адреса ради	78730, Івано-Франківська обл., Верховинський р-н, с. Зелене, пр. Завій 560
Сільський голова	Феркаляк Володимир Михайлович
Карта
Зелене
Зелене
Мапа
Зелене у Вікісховищі

Відстань до райцентру Верховина становить близько 22 км і проходить автошляхом місцевого значення. Найближча залізнична станція Ворохта знаходиться за 43 км. Село лежить у межах Карпатського національного природного парку та у долині Чорного Черемошу. Населення — 815 осіб.

Назва

У 1993 р. назву села Зелена було змінено на одну літеру.^[1]

Географія

Дощ в селі Зелене

Присілком села протікає річка Погорілець. У селі потоки Людовець, Гнилець, Змянки, Скорушни, Студенєк, Погорілець впадають у річку Чорний Черемош.

Історія

Зелену засновано на початку XV століття. У квітні 1920 року Зелена стала центром селянського повстання проти Польщі. Загін повстанців, що розташувався на горі Платку, об'єднував близько 600 чоловік.

7 червня 1946 року указом Президії Верховної Ради УРСР хутір Угорський Зеленської сільської ради Жаб'євського району перейменовано на хутір Яструбці.^[2]

За даними облуправління МГБ у 1949 р. в Жаб'ївському районі підпілля ОУН найактивнішим було в селах Гринява, Бистрець і Зелене.^[3]

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 714-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області», увійшло до складу Зеленської сільської громади.^[4]

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Верховинського району, село увійшло до складу новоутвореного Верховинського району.^[5]

Релігійні споруди

Церква Усікновення голови Івана Хрестителя (Зелене)

Докладніше: Церква Усікновення голови Івана Хрестителя (Зелене)

У центрі села розташована дерев'яна гуцульська церква — пам'ятка архітектури національного значення. Церква хрестоподібна в плані з масивною центральною навою та невеликими боковими раменами. Побудована в 1869 році, використовується парафією Православної церкви України.^[6][7]

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 757 осіб, з яких 386 чоловіків та 371 жінка.^[8]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 814 осіб.^[9]

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:^[10]

Мова	Відсоток
українська	99,88 %
російська	0,12 %

Інфраструктура

У селі є церква, два лісопункти, чотири лісництва, середня загальноосвітня школа I—III cт. та дві школи І ст., пришкільна їдальня, два будинки культури, клуб, дві бібліотеки, три амбулаторії, здоровпункт, аптека, при шкільна їдальня, вісім магазинів.

Ґрунтова дорога з села веде через вододільний хребет Чивчинських гір, Копилаським перевалом, до села Руська Поляна на Марморощині.^[11] Попри десятиріччя обіцянок обласних керівників про відкриття пішохідного переходу через кордон, такий проєкт залишається малоймовірним.

Відомі люди

• Феогност (Бодоряк) — єпископ Богородчанський Православної Церкви України;
• Янушевська Василина — поетеса та вишивальниця.

Примітки

1. Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019.
2. «Прикарпатська правда», 13 липня 1946
3. Реабілітовані історією. ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ. Книга перша. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2004. — С. 43. — ISBN 966-8090-63-2 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 1 жовтня 2020. Процитовано 5 грудня 2019.
4. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Івано-Франківської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 12 листопада 2021. Процитовано 12 листопада 2021.
5. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
6. П О С Т А Н О В А РАДА МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ РСР від 6 вересня 1979 р. N 442 Про доповнення списку пам'яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 17 березня 2021.
7. Храм Усікновення голови Івана Хрестителя с. Зелене » Коломийська єпархія. kolomija.com. Архів оригіналу за 20 вересня 2019. Процитовано 19 березня 2021.
8. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
9. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Івано-Франківська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
10. Розподіл населення за рідною мовою, Івано-Франківська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 15 листопада 2019.
11. Йосип Гілецький. Перевали Українських Карпат. Архів оригіналу за 29 травня 2019. Процитовано 21 квітня 2020.

Посилання

• Історичне Прикарпаття [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]