Голодомори в Україні
неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Голодомо́ри в Украї́ні[1] — неодноразова масова загибель людей від голоду на території УРСР, спричинена зумисними діями сталінської влади і спрямована на геноцид корінного населення. Найвідомішим і визнаним на міжнародному рівні голодомором є масове вимирання українців у 1932—1933 роках. Визначення «голодомор» вживається також для голоду 1921—1923 та 1946—1947 років.[2][3][4][5]
| Голодомори в Україні | |
|---|---|
| Частина геноциду українців | |
 Діти, які померли від голоду у морзі, Миколаївський район, 1922 рік | |
| Місце атаки | Україна |
| Мета атаки | Геноцид |
| Дата | 1920-ті, 1930-ті та 1940-ві |
| Спосіб атаки | голод |
| Загиблі | 4.0 — 14.8 мільйонів |
| Організатори | комуністичний тоталітарний режим |
Голодомор в Українській СРР у 1921—1923
Голодомор в Україні 1921—1923 — масове знищення корінного українського населення з ознаками етнічної чистки через мор голодом,[6][7] головно у південних областях Української СРР, в 1921–1923 роках, спричинене конфіскацією у селян і вивезенням хліба з УСРР до Російської СФРР,[8][9] Західної Європи та Америки радянською владою в Українській СРР, під тиском влади Радянської Росії.[10] В середньому по територіях, де компактно на той час мешкали українці, урожай був трохи нижчим від норми через посуху на півдні Української СРР, Кубані та Поволжі.
 | Цей розділ потребує доповнення. (червень 2016) |
Голодомор в Українській СРР у 1932—1933
Узагальнити
Перспектива
Голодомор 1932—1933 років — масовий, навмисно зорганізований радянською владою голод 1932–1933 років, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком семи західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян[11].
Спланована конфіскація урожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932—1933 безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору[12]. Попри те, що злочинні дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство[13], причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду[14]. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати. У порівнянні, Голод на Поволжі 1921—1922 роках та голод під час блокади Ленінграду в роки Другої світової війни висвітлювались в радянських засобах масової інформації та історичній літературі. Бездіяльність радянської прокуратури та інших органів влади стосовно факту злочину масового вбивства людей штучним голодом яскраво демонструє дійсний, а не декларований,— на словах чи на папері, — стан реалізації «радянської законності» у тоталітарній радянській державі.
У дослідженнях Джеймса Мейса та Роберта Конквеста автори доводять, що Голодомор відповідає загальноприйнятому[15] визначенню геноциду. 24 країни офіційно визнали Голодомор геноцидом українського народу. Відповідно до соціологічного опитування, проведеного 2010 року, 60 % громадян України вважають Голодомор геноцидом[16]. 2003 року Український парламент назвав, а 2006 — офіційно визнав Голодомор геноцидом українського народу. 2010 року судовим розглядом завершилася кримінальна справа за фактом здійснення злочину геноциду. Винними суд визнав сім вищих керівників СРСР та УСРР, і констатував, що за даними науково-демографічної експертизи загальна кількість людських втрат від Голодомору становить 3 мільйони 941 тисяча осіб. Також за даними слідства було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.[17][18]
У тому ж таки 1933 році, користуючись заляканістю і фізичною нездатністю до будь-якого опору серед селян, було заборонене вживання української мови у пресі, школах і при веденні документів на Кубані та на території теперішніх Ростовської, Воронізької, Курської, Білгородської, Брянської областей РФ, на території яких існували українські села і містечка, а також розстріляно тих, хто намагався підраховувати кількість жертв. В Росії ця тема досі під негласним табу. Співробітники ФСБ проводять бесіди з українцями Кубані, які намагаються хоч якось висловити власну позицію.
Голодомор в Українській РСР у 1946—1947
Третій голодомор,[19][20] який влаштувала народам СРСР російсько-комуністична диктатура 1946–1947, був спричинений не так повоєнним неврожаєм, як спланованою акцією сталінського Політбюро з метою забрати в селян залишки зерна і продати чи подарувати його братнім режимам в соціалістичному таборі.[21] Так 1946 з СРСР вивезено 350 тисяч тонн зерна до Румунського королівства, у 1947 — 600 тисяч тонн зерна — до Чехословацької республіки, за тих два роки Польська республіка отримала з Радянського Союзу 900 тисяч тонн хліба. А в Молдавській РСР й південних областях Української РСР шаленів голод і лише за перше півріччя 1947 офіційно зареєстровано 130 випадків людоїдства.
| Цей розділ потребує доповнення. (червень 2016) |
Ушанування пам'яті жертв голодоморів
В Україні з 1998 року Указом Президента України[22] установлено День пам'яті жертв голодоморів, який відзначають щороку у четверту суботу листопада.
Тема голодомору в культурі
Узагальнити
Перспектива
Кінематограф
Художній кінематограф почав говорити на тему Голодомору з початком Незалежності. Стрічка «Голод 33» українського режисера Олеся Янчука за мотивами повісті Василя Барки «Жовтий князь» вийшов у 1991 році. Прем'єра українського художнього фільму «Маленьке життя» Олександра Жовни відбулася у рамках 38-го міжнародного кінофестивалю «Молодість» 2008 року, у 2014 вийшла історична драма Олеся Саніна «Поводир». Кінематографічні репліки на тему Голодомору вийшли у США «Номер 44» Даніеля Еспіноса у 2015, Канаді «Гіркі жнива» Джорджа Менделюка у 2016, спільний польсько-британський проєкт «Ціна правди» Аґнєшки Голланд у 2019 році. На український телеекран у 2020-у вийшов серіал-епопея «І будуть люди» Аркадія Непиталюка[23][24]. Документальний фільм 2008 року, режисера Сергія Буковського «Живі»[25].
Література
П'єса Олеся Барлога «Дерева спізнюються на автобус» звертається до теми політичної та мистецької кон'юнктури початку ХХІ століття навколо теми Голодомору. Цей твір увійшов до лідерів конкурсу сучасної драматургії «Драма.UA» у 2012 році і був надрукований у однойменній збірці.
Театр
Одеський український музично-драматичний театр звернувся до постановки п'єси «97» Миколи Куліша у 1926 році (згодом вистава була поновлена у 1927). Поставив виставу Михайло Тінський (режисер поновлення — Василь Василько). Наступне звернення до п'єси Куліша зробив у 1967 на сцені цього ж театру режисер Броніслав Мешкіс, на сцені Донецького обласного російського драматичного театру Олександр Утеганов у 1977 році.
У 2008 році вийшли вистави «Ігри імператорів» Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру ім. Івана Франка за творами Миколи Куліша «97», Альбера Камю «Калігула» та філософськими трактатами Григорія Сковороди у постановці Сергія Кузика; епічна драма «Голодна кров» Володимира Петренка на сцені Дніпровського молодіжного театру «Віримо!»; театральний проект Андрія Жолдака «Ленін Love. Сталін Love.» за мотивами роману «Жовтий князь» Василя Барки. Режисер Станіслав Жирков у Київському театрі «Золоті ворота» поставив у 2016 році виставу «І створив собі кумира» за щоденниками Лева Копилева, епізод про Голодомор присутній в його виставі «Отелло/Україна/Facebook» 2019-го року, створеній за п'єсою Павла Ар'є та Марини Смілянець.
«Маленьку казку про Велике Горе» поставила у 2018 році Віра Лозинська (Зразковий аматорський театр «Дюймовочка» Підволочиського будинку культури); поетичну виставу «І запали вселенськую свічу…» у 2019 році — Ольга Герасимова (Народний музично-драматичний театр та Дитячо-юнацький театр-студія «Едельвейс», м.Ізмаїл); перформативну виставу «Контора» — Олександра Кравченко (Київський театр «Veritas»).
П'єсу «Зерносховище» Наталі Ворожбит репетирував на сцені Коломийського академічного обласного українського драматичного театру ім. І. Озаркевича Максим Голенко у 2011 (вистава повністю зроблена була закрита дирекцією); у 2015 році вийшла версія у Першому українському театрі для дітей та юнацтва Львова у постановці Андрія Приходько; у 2015-у Іван Данілін випустив її під назвою «Голодомор» спільним проєктом Чернівецького театру «Учні» та Народного драматичного театру «КБУ» Центрального палацу культури (м. Чернівці); у 2019 Дмитро Карачун звернувся до матеріалу в постановці Молодіжного театру «Silentium» (м. Калуш). П'єсу «Голос тихої безодні» Неди Нежданої поставили у 2015 році Ірина Волицька в творчій майстерні «Театр у кошику» (м. Львів), у 2019 році Олеся Плохоткіна у Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача, Анатолій Левченко у театрі «Terra Incognita» (м. Маріуполь)[26].
Ігровій індустрії
Див. також
- Голод
- Асоціація дослідників голодоморів в Україні
- Голодомор на Кубані
- День пам'яті жертв голодоморів
- Канібалізм під час Голодомору
- Крадіжка українського зерна Росією
- Сурогатні страви часів Голодомору
- Список літературних творів про Голодомор в Україні
- Пам'ятники жертвам Голодомору в Україні (1932—1933)
- Визнання Голодомору геноцидом
Примітки
Посилання
Література
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.