Закон про поділ України на землі

«Закон про поділ України на землі» ― це закон Центральної Ради про адміністративно-територіальний поділ Української Народної Республіки (УНР), що був прийнятий 6 березня 1918 року. У законі перелічувалися 32 землі з їх центрами, на які планувалося поділити територію УНР замість губерній і повітів.^[1] Впровадженню закону завадив прихід до влади Гетьмана Павла Скоропадського 30 квітня 1918 року, який повернувся до використання старої схеми (губерній, повітів і волостей).^[2]^[3]

Проєкт Грушевського

У грудні 1917 року Михайло Грушевський виступив у газеті «Народна Воля» зі статтею «Новий поділ України», у якій він описав принципи нового поділу України, що мали бути затверджені майбутніми Українськими Установчими Зборами у новій конституції УНР: замість тодішнього поділу на губернії й повіти пропонувався поділ на землі, більші від повітів, але менші від губерній. Ці землі мали б служити виборчими округами до Українських Всенародних Зборів, основою для побудови адміністративної й судової мережі та для розвитку громадського самоврядування на основах децентралізації.

За порадою спеціалістів Грушевський виділив землі за принципом, що у кожній мало проживато трохи більше мільона людей. Таке населення було б достатнє для самостійного налагодження у себе санітарних, дорожніх, земельних, промислових і культурних справ, а також для організації достатньої мережі середньої освіти. Кожна земля мала б посилати не менше 10 депутатів до всенародних зборів, що б забезпечувало можливість партійного групування та пропорційних виборів.

Усього Грушевський запропонував детальний поділ на 30 земель лише на тій території України, на якій мали проводитися вибори до установчих зборів; питання про приєднання чи вилучення інших суміжних територій мало б бути вирішено пізніше вільним народним волевиявленням. Тому він зокрема не включив до розгляду Холмщину, Хотинський повіт, Галичину, Прикарпаття, Буковину та Східну Бессарабію.^[4]^[5]^[6]

Прийняття закону

6 березня 1918 року Мала Рада УЦР прийняла «Закон про поділ України на землі», відповідно до якого поділ України на губернії і уїзди (повіти) скасовувався, а територія УНР поділялася на 32 землі. Водночас у законі були визначені лише адміністративні центри земель, а точне розмежування земель планувалося провести пізніше. Також було вказано, що у випадку розмежування УНР із сусідніми державами кількість земель може бути змінено. Закон був оприлюднений у виданні «Вістник Ради Народних міністрів Української Народної Республіки» 15 березня 1918 року.^[1]

Організація місцевої влади мала відповідати новим умовам, але Центральна Рада не встигла це здійснити. В межах адміністративної реформи, яку уряд готував навесні 1918 р., розпочалося скасування продовольчих комітетів, планувалася реорганізація земельних комітетів. За часів Центральної Ради урядові так і не вдалося створити дієву систему органів місцевої влади та галузевого управління, що призвело до втрати політичного й економічного контролю над провінцією, без якого система державного управління виявилася малоефективною. Слабкість однієї з основних структурних ланок виконавчої вертикалі — системи місцевих органів — була однією з причин падіння Центральної Ради.^{[джерело?]}

Також у прийнятому Законі було проголошено про включення до УНР території Подоння з центром в Острогожську, що охоплювало українські етнічні повіти Воронезької та Курської губерній, а Білгородський повіт був розподілений між Харківською та Донецькою землями УНР. Однак відповідна декларація тоді так і не трансформувалася в їх реальне включення до складу України, яке стало можливим лише за часів Гетьманату Павла Скоропадського.^{[джерело?]}

29 квітня 1918 року Центральна Рада ухвалила Конституцію Української Народної Республіки, якою землям, волостям і громадам надавалися права широкого місцевого самоврядування на принципах децентралізації.^[7]

Прийшовши до влади 30 квітня 1918 року, Гетьман Павло Скоропадський скасував попередній адміністративно-територіальний поділ і повернувся до старої схеми (губерній, повітів і волостей).^[2]^[3]

§ 1. Поділ України на губернії й уїзди касується.

§ 2. Українська Народна Республіка розділяється на такі землі:

1) Підляшшя, центр — Берест;
2) Волинь, центр — Луцьк;
3) Погорина, центр — Рівне;
4) Болохівська Земля, центр — Житомир;
5) Деревська Земля, центр — Іскорость;
6) Дреговицька Земля, центр — Мозир;
7) Київ з околицею (приблизно на 20-30 верст);
8) Поросся, центр — Біла Церква;
9) Черкащина, центр — Черкаси;
10) Побожжя, центр — Умань;
11) Поділля, центр — Кам'янець;
12) Брацлавщина, центр — Вінниця;
13) Подністров'я, центр — Могилів;
14) Помор'я, центр — Миколаїв;
15) Одеса з околицею;
16) Низ, центр — Єлизавет;
17) Січа, центр — Катеринослав;
18) Запоріжжя, центр — Бердянськ;
19) Нове Запоріжжя, центр — Херсон;
20) Азовська Земля, центр — Маріуполь;
21) Сіверщина, центр — Стародуб;
22) Чернігівщина, центр — Чернігів;
23) Переяславщина, центр — Прилуки;
24) Посем'я, центр — Конотоп;
25) Посулля, центр — Ромен;
26) Самара, центр — Кременчук;
27) Полтавщина, центр — Полтава;
28) Слобідщина, центр — Суми;
29) Харків з околицями суміжними;
30) Донеччина, центр — Слов'янськ;
31) Подоння, центр — Острогожськ;
32) Половецька Земля, центр — Бахмут.

§ 3. Остаточним розмежуванням Української Народної Республики з сусідніми державами число земель може бути змінено.

§ 4. Про докладне розмежування земель Раді народних міністрів поручається внести осібний законопроект в можливо ближчим часі.

§ 5. Про організацію самоврядування й влади адміністративної, судової і військової, згідно з зазначеним в § 2 поділом на землі, Раді народних міністрів доручається ввійти в наскорішим часі з осібним законопроектом.

§ 6. З заведенням нових органів самоврядування і влади земель губернські і уїздні установи будуть скасовані, а діловодство і майно їх буде передано в порядку, який буде установлений особним законом.

— НАН України. Інститут історії України. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України, Українська Центральна рада: Документи і матеріали. У 2 т. – Т. 2: 10 грудня 1917 р. – 29 квітня 1918 р.^[1]

Список

У наступній таблиці наведений список земель відповідно до прийнятого закону^[8] і опис їх територій відповідно до попереднього проєкту запропонованого Михайлом Грушевським у публікації від грудня 1917 року.^[4]^[5]

Більше інформації На карті, № у законі ...

№ у законі	Назва землі	Центр	Територія згідно проєкту Грушевського^[4]^[5]
20	Азовська земля	Маріуполь	Маріупольський, Павлоградський повіти й частина Олександрівського повіту.
4	Болохівська земля	Житомир	Житомирський і Новоград-Волинський повіти, а також частини Бердичівського, Літинського і Вінницького повітів.
12	Брацлавщина	Вінниця	Вінницький, Брацлавський повіти, частини Літинського, Липовецького, Могилівського та Ямпільского повітів.
2	Волинь	Луцьк	Володимирський, Ковельський, Луцький і частина Дубенського повітів.
5	Деревська земля	Іскорость	Радомисльський і Овруцький повіти, Київський повіт без південної частини, північна частина Ровенського повіту.
30	Донеччина	Слов'янськ	Зміївський, Ізюмський, Вовчанський та Куп'янський повіти, частини Корочанського(інші мови) та Білгородського повітів.
6	Дреговицька земля	Мозир	не розглядалася
18	Запоріжжя	Бердянськ	Мелітопольський і Бердянський повіти.
7	Київ з околицею (приблизно на 20–30 верст)	Київ	З кордонами по річках Ірпінь і Стугні, і за Дніпром на 20 верст.
16	Низ	Єлизавет	Частини Єлисаветського, Олександрівського та Верхньодніпровського повітів.
19	Нове Запоріжжя	Херсон	Дніпровський повіт і частина Херсонського повіту.
15	Одеса з околицею	Одеса	З територією до Дністровського лиману.
23	Переяславщина	Прилуки	Переяславський, Прилуцький і Пирятинський повіти, частини Козелецького, Ніжинського, Борзенського і Золотоніського повітів.
1	Підляшшя	Берест	не розглядалася
10	Побожжя	Умань	Уманський, Гайсинський повіти, частини Липовецького, Балтського і Єлисаветського повітів.
3	Погорина	Рівне	Ровенський, Острозький, Заславський, Кремінецький, а також південна частина Дубенського і західна частина Старокостянтинівського повітів.
11	Поділля	Кам'янець	Камінецький, Проскурівський, Ушицький повіти, частини Могилівського та Старокостянтинівського повітів.
13	Подністров'я	Могилів	Ольгопільський, Тераспільський повіти, частини Ямпільского, Балтського та Ананівського повітів.
31	Подоння	Острогожськ	Новооскільський, Бірюцький, Острогозький і Богучарський повіти, частини Корочанського(інші мови) та Старобільского повітів.
32	Половецька земля	Бахмут	Старобільський, Слов'яносербський і Бахмутський повіти.
27	Полтавщина	Полтава	Зіньківський, Полтавський і Костянтинівський повіти, частини Миргородського, Хорольського, Валковського, Охтирського та Богодухівського повітів.
14	Помор'я	Миколаїв	Одеський повіт, частини Ананівського, Єлисаветського та Херсонського повітів.
8	Поросся	Біла Церква	Васильківський, Сквирський, Таращанський повіти, а також південна частина Київського та східна частина Бердичівського повітів.
24	Посем'я	Конотоп	Кролевецький, Глухівський, Конотопський і Путивльський повіти.
25	Посулля	Ромен	Роменський, Лохвицький, Гадяцький повіти, частини Лубенського і Миргородського повітів.
26	Самара	Кременчук	Кременчуцький, Кобеляцький і Новомосковський повіти, частини Золотоніського та Хорольського повітів.
21	Сіверщина	Стародуб	Мглинський, Суразький, Новозибківський, Стародубський та Новгород-Сіверський повіти.
17	Січа	Катеринослав	Катеринославський повіт, частини Верхньодніпровського, Херсонського, Новомосковського і Олександрівський повітів.
28	Слобідщина	Суми	Сумський, Лебединський, Суджанський і Грайворонський повіти, частини Охтирського та Богодухівського повітів.
29	Харків з околицями суміжними	Харків	З повітом і частинами Валківського та Білгородського повітів.
9	Черкащина	Черкаси	Черкаський, Канівський, Чигиринський повіти, а також частина Звенигородського повіту.
22	Чернігівщина	Чернігів	Чернігівський, Городнянський, Остерський і Сосницький повіти, частини Козелецького, Ніжинського і Борзенського повітів.