Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володи́мир Ксаверій Тадей Дідуши́цький (пол. Włodzimierz Ksawery Tadeusz Dzieduszycki; 22 червня 1825, с. Яришів, Могилів-Подільський район, Вінницька область — 18 вересня 1899, с. Поториця, Сокальський район, Львівська область) — спольщений граф українського походження, меценат, колекціонер, природознавець, зоолог, етнограф, археолог, засновник Природознавчого музею у Львові, член-кореспондент Академії наук у Кракові, політичний діяч у Галичині. Один з очільників «Руського Собору». Перший куратор Крайової школи лісового господарства. Зять графа Матеуша Мьончиньського.
| Володимир Дідушицький | |
|---|---|
 Володимир Дідушицький (художник Казимир Похвальський, 1891—1892 роки | |
| Псевдо | пол. Wlodzimierz Dzieduszycki |
| Народився | 22 червня 1825 Яришів |
| Помер | 18 вересня 1899 (74 роки) Поториця |
| Країна |  Долитавщина |
| Діяльність | меценат, колекціонер, природознавець, політичний діяч |
| Членство | Познанське Товариство приятелів наукd, Академія знаньd, Polskie Towarzystwo Tatrzanskied, Polish Ethnological Societyd і Краківське наукове товариствоd[1] |
| Титул | граф |
| Посада | посол до Галицького сейму[d] і член Палати панів Імперської Ради[d][2] |
| Військове звання | маршал |
| Рід | Дідушицькі |
| Батько | Юзеф-Каласантій Дідушицький |
| Мати | Пауліна Дзялінська |
| Родичі | Тадеуш Ценський (зять) |
| У шлюбі з | Альфонсина з графів Мйончинських |
| Діти | Jadwiga Dzieduszyckad |
| Нагороди |  |
 | |
Єдиний син графа Юзефа-Каласантія Дідушицького та його дружини Анни Пауліни з роду графів Дзялинських.
Дідушицькі свій рід вели від руських бояр Дідушичів, які з XV століття осіли в околицях Стрия. Згідно з генеалогічною легендою, походили від князя Василька Романовича — брата короля Данила I.
З дитячого віку хлопець виявляв замилування до природи, що особливо підтримувала та прагнула розвинути його мати. Здобув домашню освіту, для цього батьки наймали відомих учених: Авґуста Бєльовського (директора, який викладав історію та літературу)[3], Вінцента Поля (географія), Ернеста Шауера (орнітологія) тощо. Крім того, зібрана батьком бібліотека в родовому маєтку в Поториці налічувала тисячі книг, рукописи, ікони, картини. Виховання супроводжували подорожі за кордон, під час яких Володимира найбільше цікавили природничі музеї.
У 1848 році Володимир Дідушицький — член Центральної національної ради та польської Національної гвардії. Сам скасував панщину у своїх маєтках, матеріально допомагав революціонерам. Того ж року серед інших галицьких аристократів зголошувався до єпископа Григорія Яхимовича, щоб перейти з латинського на грецький обряд. Яхимович їм відмовив, сказавши, що русини своєї шляхти не мають і не потребують.
Будучи свідомим свого русинського походження, деколи казав: «Я — Дідух!»
Графа тричі обрали послом до Галицького сейму (1861, 1867, 1877), але він відмовлявся від мандату. Все ж засідав у сеймі після додаткових виборів 1865–1867 та 1874–1876 рр. 1861 — з нагоди перших виборів до сейму в його палаці на Курковій відбулися переговори польських і українських політиків про утворення єдиної галицької фракції в австрійському парламенті. 1876 — маршалок Галичини.
1857 — переніс свої колекції до Львова, 1868 року розмістив їх у кам'яниці на вул. Театральній, де організував музей. Свою колекцію він відкрив для відвідувачів у 1873-му році, а в 1880 — подарував свій музей разом із палацом, де він розташувався, місту Львову. При цьому залишився ординатором — людиною, яка музей утримує, платить зарплату працівникам і забезпечує видавничу діяльність.[4] Передавши музеєві Поторицько-Заріцьку ординацію, забезпечив йому фінансову стабільність. За цей дар Львівський університет надав графу Дідушицькому докторат honoris causa.
Музей графа Дідушицького був найбагатшою інституцією серед подібних у Східній Європі й унікальним прикладом цілісного образу природи, геології та фольклору Галичини. У музеї були також археологічна колекція та колекція предметів народного побуту. На жаль, відомий михалківський скарб золотих прикрас VIII–VII століть до Р. Х., окраса колекції Дідушицького, 1940 року вивезли до Москви, де він зник без сліду.
Був членом різних наукових товариств світу, належав до ініціаторів створення Вищої рільничої школи в Дублянах (тепер — Львівський національний аграрний університет), був також першим куратором Крайової школи лісового господарства.[5]) і Галицького мисливського товариства, неодноразово представляв Галичину на світових господарських виставках, зокрема у Відні та Парижі, а за активну участь в організації виставки 1877 року у Львові дістав почесне громадянство міста.
Улітку 1895 року граф почав втрачати сили і попросив відвезти його в Поторицю у власний маєток.
Розшукав гуцульських майстрів — різьбярів на дереві Шкрібляків, фінансував їм поїздки до Відня та Парижа, чим сприяв їхній славі. Сучасники згадують про один із балів у графському палаці на Курковій, який нагадував гуцульське весілля.
Помер Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 року у своєму маєтку в с. Поториця (нині — село Сокальського р-ну Львівської області).[6]
Похований з почестями і з великою похоронною процесією у родовому гробівці костелу Архангела Михайла (середина XIX століття, архітектор Захаревич Юліан) села Заріччя біля Ярослава (Польща, Підкарпатське воєводство). Тут у родинному парку зі ставком розташований палац Дідушицьких XIX століття у неокласичному стилі, де з 2008 року функціонує музей Дідушицьких.
Його приватні збірки нині становлять основу колекцій Державного природознавчого музею НАН України і Музею етнографії та художнього промислу у Львові.
Був одним із найбагатших галичан. 1885 року Володимир та його дружина Альфонсина з графів Мйончинських Дідушицькі володіли 78 110 морґами землі та нерухомістю загальною вартістю 7 839 674 золотих ринських. Маєтки цього подружжя розкинулися на територіях Австро-Угорської, Німецької та Російської імперій.
У Львові мав палац на теперішній вул. вул. Лисенка (колись Куркова, нині тут міститься штаб військово-повітряних сил Західного повітряного командування) та будинок на вул. Театральній.
Найдорожчим маєтком Дідушицького були Пеняки під Бродами, поблизу тогочасного австрійсько-російського кордону. У перший період свого життя мешкав у Поториці, де займався господарством, самоосвітою, колекціонував зоологічні, ботанічні та мінералогічні експонати.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
