Вітовська-Ванца Ірма Григорівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітовська.

І́рма Григо́рівна Віто́вська-Ва́нца (справжнє ім'я Ірина; нар. 30 грудня 1974(19741230), Івано-Франківськ) — українська акторка театру та кіно, телеведуча, продюсерка, громадська діячка та благодійниця; працює в Молодому театрі (з 1998), театрі «Золоті Ворота» та Франківському драмтеатрі. Заслужена артистка України (2016)^[2].

Ірма Вітовська
Ім'я при народженні	Ірина Григорівна Вітовська
Народилася	30 грудня 1974(1974-12-30) (50 років) Івано-Франківськ, Українська РСР
Громадянство	Україна
Діяльність	акторка театру, телеакторка, кіноакторка, акторка, телеведуча
Alma mater	Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка (1998)
Заклад	Київський національний академічний Молодий театр
Роки діяльності	1998 — тепер. час
Чоловік	Віталій Ванца
Діти	Орест (2011)
Членство	Європейська кіноакадемія[1]
IMDb	ID 2257436
Нагороди та премії
Орден княгині Ольги ІІІ ступеня Заслужений артист України «Золота дзиґа» (2019, 2020) «Кіноколо» (2018, 2019) «Київська пектораль» (2016)
Ірма Вітовська у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Дворазова лавреатка національних кінопремій «Золота дзиґа» (2019, 2020) і «Кіноколо» (2018, 2019) за роль баби Прісі у фільмі «Брама» (2017) та роль Галини Ротт у стрічці «Мої думки тихі» (2019). Володарка премії «Телетріумф» (2012). Лавреатка театральної премії «Київська пектораль» (2016). Володарка «Золотого Дюку» на Одеському міжнародному кінофестивалі за найкращу акторську роботу у фільмі «Мої думки тихі» (2019). Також акторка отримала премію «Київ» їм. І. Миколайчука за вагомий внесок у розвиток українського кіномистецтва (2020). Лауреат премії «Woman in Art» у категорії «театр та кіно» від ООН та Українського інституту МЗС.

Є активною громадською діячкою, відстоює реформи у сфері культури.

Учасниця міжнародних театральних і кінофестивалів, кілька років поспіль входить у список відомих митців і громадських діячів за версіями видань «НВ» і «Фокус».

Життєпис

Ірина Вітовська народилася 30 грудня 1974 року в Івано-Франківську. Коріння батька походить із села Медуха Галицького району Івано-Франківської області. Прадід по материнській лінії – росіянин, а його дружина – латишка^[3].

Мріяла стати археологинею, кілька років поспіль намагалася вступити до Прикарпатського інституту ім. Стефаника. Відвідувала театральний гурток при Палаці піонерів в Івано-Франківську^[4].

1998 року закінчила Львівський державний музичний інститут за спеціальністю «Акторка драматичного театру», курс народного артиста України Богдана Козака.

З 1999 по 2016 рік була у шлюбі з Володимиром Кокотуновим, актором Молодого театру. 29 березня 2011 року народила сина Ореста.

8 квітня 2016 року одружилася з Віталієм Ванцою з Борислава Львівської області^[5].

«Вважаю, що я щаслива. Здорова, руки-ноги на місці — що ще треба? Щоб бути щасливим, треба жити у гармонії з собою. Навіть коли настає депресія, треба їй віддаватися» — на запитання «Що для вас щастя?»^[6].

Кар'єра

З 1998 року працює у Молодому театрі, де грає і по сьогодні^[7].

У 2015 році була тренеркою в шоу «Маленькі гіганти» на «1+1»^[8]. На каналі ICTV вела проєкти «Народна зірка», «Шлюбні ігри». Ірма Вітовська брала участь у вокальному шоу «Народна зірка» на каналі «Україна».

За виконання ролі баби Прісі у виставі «Сталкери» (режисер Стас Жирков) Вітовська стала володаркою театральної премії «Київська пектораль» у 2016 році.

Акторка також стала лавреаткою національної премії «Благодійна Україна» за проєкт «Оскар і рожева пані» (реж. Р.  Держипільський), де виконала головну роль, а також ініціаторка та креативна продюсерка проєкту, що покликаний на допомогу розвитку системи дитячої паліативної допомоги в Україні. Проєкт отримав благословення Ради Церков України та став володарем Гран-прі «Київська Пектораль» (2016). Проєкт є першим лавреатом премії «Дзеркало сцени» від газети «Дзеркало тижня» (2016).

Ірма Вітовська створила образ Гертруди в проєкті Ростислава Держипільського «HAMLET»^[9], що став лавреатом національної театральної премії «Гра» 2018 р.

На арені Національного цирку, в співпраці з «Диким театром» та продюсерською групою, у яку вона входила, втілила проєкт «Афродизіак» (режисер Максим Голенко), який за 7 вистав (1 сезон) подивилось понад 14 000 глядачів, що стало рекордом в театральній галузі.

У фільмі «Брама» Ірма Вітовська знову виконала роль баби Прісі — 86-літньої мешканки зони відчуження, за що яку отримала премії «Кіноколо» (2018) і «Золота дзиґа» (2019). Це перший випадок в Україні, коли один і той же актор утілює той самий образ у різних трактуваннях матеріалу двох різних режисерів та в різних напрямках, як-то кіно й театр, а також отримує найвищі нагороди за свої роботи.

За роль матері головного героя Галини Ротт у фільмі «Мої думки тихі» (реж. Антоніо Лукіч), який вийшов у 2020 році, акторка отримала визнання аудиторії і критики, а також першу в кар'єрі премію «Золотий Дюк» Одеського міжнародного кінофестивалю в категорії «Найкраща акторська робота», другу нагороду «Кіноколо» та другу «Золоту дзиґу». Стрічка також отримала «Кришталевий глобус» на 54-му міжнародному кінофестивалі класу А в Карлових Варах, перемігши в категорії «Приз глядацьких симпатій», і нагороджена «FIPRESCI» на ОМКФ.

У 2020 році відбулася прем'єра фільму «Казка старого мельника», де Вітовська зіграла Параску Забрьоху. За цю роль акторка була номінована на «Золоту дзиґу» в категорії «Найкраща акторка другого плану». Вона написала звернення до кіноакадеміків, у якому натякала на те, що цього року нагороду заслуговують інші номінантки^[10].

Політичні погляди та громадянська позиція

У 2004 році Ірма Вітовська підтримувала Помаранчеву революцію та голосувала за Віктора Ющенка.

У 2012 році була учасницею та активісткою «Мовного майдану».

У 2013—2014 роках — активістка «Революції гідності»^[11].

Після російської збройної агресії проти України Ірма Вітовська відмовилася від співпраці з російськими кіновиробниками^[12]:

Війна — це не дружба між народами. Не ми взяли Ростов чи Воронеж… У митців має бути свідома громадянська позиція.

Афіші російських артистів на місці розстрілу наших хлопців мене принижують.[13]

Ірма Вітовська — активна учасниця проукраїнських акцій протесту.

У червні 2018 записала відеозвернення на підтримку ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова^[14].

У 2019 році публічно підтримала Петра Порошенка^[15] у другому турі Президентських виборів.

Благодійність

Ірма Вітовська є учасницею соціально-громадських програм «Діти вулиці» з 2007 та «StopБіль» з 2011 року^[4].

2014 року Вітовська почала робити ляльки-мотанки, продавати їх, а виручені гроші передає на допомогу армії. Найдорожча коштувала 2,5 тисячі гривень^[16]. За ці кошти була придбана тепла спідня білизна для берегової охорони і пластикові картки з молитвами для п'ятого батальйону.

З Іреною Карпою Ірма Вітовська зібрали на творчому вечорі гроші для взуття батальйону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор».

Як членкиня руху «StopБіль», ініціювала та виконала головну роль в артпроєкті «Оскар і рожева пані», створеному для збору коштів на потреби невиліковно хворих дітей. Прем'єра вистави відбулася 7 жовтня в Івано-Франківську та 11 жовтня у Києві, отримала кілька театральних нагород та зібрала понад 700 тис. грн^[17] на паліативні дитячі відділення, а також на виїзні бригади, які будуть працювати з такими дітьми^[18]. На 2019 р. збір «Оскар і рожева пані» перевищив 1 675 000 грн.

Ірма Вітовська віддала на лікування поранених у АТО більшу частину свого гонорару за зйомки у фільмі «Пограбування по-жіночому»^[19].

Ролі в театрі

Молодий театр

• 1980 — «За двома зайцями» за п'єсою Михайла Старицького; реж. Віктор Шулаков — Франтиха / Кінозірка
• 1985 — «Золоте курча» за п'єсою Володимира Орлова; реж. Віктор Шулаков — Жабка
• 1991 — «Король та морква» за п'єсою Владислава Кшемінського; реж. Я. Козлов — Герольд
• 1998 — «Малюк» за п'єсою Жана де Летраза; реж. Володимир Бегма — Лулу / Кристін
• 1999 — «РЕхуВІлійЗОР» Миколи Гоголя та Миколи Куліша; реж. Станіслав Мойсеєв — Марія Антонівна
• 2000 — «Русалонька» Людмили Разумовської за казкою Ганса Крістіана Андерсена; реж. Станіслав Мойсеєв — Русалонька
• 2000 — «Трагедія Гамлета, принца данського» за п'єсою Вільяма Шекспіра; реж. Станіслав Мойсеєв — Акторка
• 2000 — «Кайдаші» Івана Нечуя-Левицького; реж. Микола Яремко — Мелашка
• 2001 — «Стальова воля» М. Корочкіна; реж. Дмитро Богомазов — Стальова воля
• 2002 — «Чарівник Смарагдового міста» Олександра Волкова; реж. Г. Воротченко — Еллі
• 2002 — «Хоровод любові» за п'єсою Артура Шніцлера; реж. Станіслав Мойсеєв — Гризетка
• 2004 — «Маринований аристократ» за Ірени Коваль; реж. Станіслав Мойсеєв — Дружина
• 2006 — «Московіада» за романом Юрія Андруховича; реж. Станіслав Мойсеєв — Галя
• 2007 — «Четверта сестра» за п'єсою Януша Гловацького; реж. Станіслав Мойсеєв — Катя
• 2009 — «Торчалов» Микити Воронова, реж. Станіслав Мойсеєв, Валерій Легін — Лізавета
• 2014 — «Підступність і кохання» за п'єсою Фрідріха Шиллера; реж. Андрій Білоус — дружина Міллера
• 2017 — «Різня» за п'єсою Ясміни Рези; реж. Влада Білозоренко — Аннет Рей
• 2019 — «Убити чи любити» за п'єсою Робера Тома; реж. Марія Лук'янова — Габі

Театр «Золоті Ворота»

• 2015 — «Сталкери» за п'єсою Павла Ар'є; реж. Стас Жирков — баба Пріся

Франківський драмтеатр

• 2015 — «Оскар і рожева пані» за романом Еріка-Емануеля Шмітта; реж. Ростилав Держипільський — Ружа
• 2017 — «Hamlet» за п‘єсою Вільяма Шекспіра; реж. Ростилав Держипільський — Гертруда
• 2022 — «Шаріка, або Кохання січового стрільця» за Ярославом Барничем; Ростилав Держипільський — Ірма, тітка Шаріки
• 2022 — «Лісова пісня на полів крові» за п‘єсами Лесі Українки; реж. Ростилав Держипільський — Мати Лукашева
• 2024 — «Кайдашеве сімʼя» за п‘єсою Івана Нечуй Левицького; реж. Ростилав Держипільський — Кайдашиха

Інше

• «Як виростити чоловіка в домашніх умовах»
• 2024, 30 грудня (жо 50-річчя Ірми) — «Київська перепічка» за пʼєсою Наталки Ворожбит — Моновистава

Основна фільмографія

Докладніше: Фільмографія Ірми Вітовської

Повнометражний фільм

1. 2000 — «Нескорений», реж. Олесь Янчук — Даруся Гусяк «Нуся», зв'язкова УПА
2. 2004 — «Залізна сотня», реж. Олесь Янчук — Стефа
3. 2008 — «Владика Андрей», реж. Олесь Янчук
4. 2014 — «Трубач», реж. Анатолій Матешко — мати Віталіка
5. 2017 — «Брама», реж. Володимир Тихий — Баба Пріся
6. 2018 — «Таємний щоденник Симона Петлюри», реж. Олесь Янчук — Ольга Петлюра, дружина Симона Петлюри^[20]
7. 2019 — «Мої думки тихі», реж. Антоніо Лукіч — Галина Ротт, мати Вадима, водійка таксі в Ужгороді
8. 2020 — «Казка старого мельника», реж. Олександр Ітигілов — Параска Забрьоха
9. 2020 — «Віддана», реж. Христина Сиволап — сусідка Сколиків
10. 2021 — «Все буде ОК!», реж. Тарас Бенюк — мама Лізи
11. 2021 — «Королі репу», реж. Мирослав Латик — Нінка
12. 2022 — «Коза Ностра. Мама їде», реж. Джованні Дота — Влада Коза
13. 2022 — «Найкращі вихідні», реж. Владислав Климчук — мама Аліси
14. 2023 — «Між нами», реж. Соломія Тимощук — Анна
15. 2023 — «БожеВільні», реж. Денис Тарасов — Ірина Лахновська
16. 2023 — «Дім за склом», реж. Тарас Дронь
17. 2023 — «Дві сестри», реж. Лукаш Карвовський^[pl]
18. 2024 — «Смак Свободи», реж. Олександр Березань — Ольга Франко
19. 2024 — «Малевич», реж. Дар'я Онищенко — Одарка, мати Соломії

Короткий метр

1. 2009 — «По дорозі» (альманах «Мудаки. Арабески»), реж. Володимир Тихий
2. 2021 — «Майже святий Сєня», реж. Владислав Компанієць-Робський — Лариса

Телебачення

Ведуча на телепроєктах:

• «Шлюбні ігри» — канал ICTV;
• «Народна Зірка» — ТРК «Україна»;
• «Мій малюк зможе» та «Маленькі гіганти» — канал 1+1.

Брала участь у проєкті «Шоумастгоон» на Новому каналі.

Дублювання українською

• Злидні (2005)
• Телепузики — Лала, По, інші жіночі та дитячі ролі
• Вольт (2008) — кішка Маркіза
• Джонні Д. (2009) — Біллі Фрачете (персонажка Маріон Котіяр)
• Мінлива хмарність, часом фрикадельки (2009)
• Лоракс (2012) — пані Віґґінс, мати Теда
• Мінлива хмарність, часом фрикадельки 2 (2013) — Сем Спаркс

Нагороди та номінації

Нагорода	Рік	Категорія	Робота	Результат
Національна кінопремії «Золота дзиґа»	2019	Найкраща жіноча роль	Брама	Перемога
	2020		Мої думки тихі	Перемога
	2021	Найкраща жіноча роль другого плану	Казка старого мельника	Номінація
Національна премія кінокритиків «Кіноколо»	2018	Найкраща акторка	Брама	Перемога
	2019		Мої думки тихі	Перемога
	2021		Між нами	Номінація
Київська пектораль	2001	Найкраще виконання жіночої ролі	Русалонька	Номінація
	2016		Сталкери	Перемога
Телетріумф	2012	Акторка телевізійного фільму/серіалу	Лист очікування	Перемога
Мистецька премія «Київ»	2020	Премія «Київ» їм. Івана Миколайчука	Н/Д	Перемога
Національна премія України імені Тараса Шевченка	2022	Кіномистецтво	Брама, Мої думки тихі, Казка старого мельника	Номінація
Чорний лотос	2025	Акторка другого плану в кіно	БожеВільні	Перемога
Ukraina! Кінофестиваль (Польща)	2023	«Королева перевтілень»	Н/Д	Перемога
Одеський міжнародний кінофестиваль	2019	Золотий Дюк за найкращу акторську роботу в національному конкурсі	Мої думки тихі	Перемога
Трускавецький міжнародний кінофестиваль «Корона Карпат»	2019	Приз за найкращу жіночу роль	Мої думки тихі	Перемога
Міжнародний кінофестиваль «Буковина»	2021	Найкраща акторка	Майже святий Сєня	Перемога
Міжнародний кінофестиваль «Кіно і Ти»	2021	Краща жіноча роль (Ігрове кіно, короткий метр)	Майже святий Сєня	Перемога
Театральний фестиваль «Мельпомена Таврії»	2015	Найкраща жіноча роль	Сталкери	Перемога
Національний конкурс «Благодійна Україна»	2016	Н/Д	Оскар і рожева пані	Перемога
Особиста зірка на Площі зірок	2019	За видатний унесок в українську кіноіндустрію	Н/Д	Перемога
Жінка України	2018	Культура	Н/Д	Перемога
Women in Arts	2019	Театр і кіно	Н/Д	Перемога
Best Ukrainian Awards	2006	Акторський талант	Н/Д	Номінація
«Кумир року 2007» від ELLE	2007	Найкраща акторка року	Н/Д	Перемога
Людина року	2007	Нова генерація року	Н/Д	Номінація
Viva! Найкрасивіші	2017	Найкрасивіша жінка України	Н/Д	Номінація
	2018		Н/Д	Номінація