Балістит

Балістит (або баліститний порох) — загальна назва одного з типів гомогенних твердих палив (бездимних порохів), основними компонентами яких є нітрати целюлози і нітроефірні розчинники, наприклад, нітрогліцерин.

У західній літературі їх називають двохосновні (англ. double base) ^[1]. Баліститом також називається бездимний порох, запатентований Альфредом Нобелем.

Винайдення і склад

Альфред Нобель запатентував баллістит в 1887 році, коли він жив у Парижі. Його рецептура складалася з 10 % камфори та рівних частин нітрогліцерину та колодію^[2]. Камфора реагувала з кислими продуктами хімічного розпаду двох вибухових речовин. Це одночасно стабілізувало вибухівку проти подальшого її розкладання та запобігло спонтанним вибухам. Однак камфора має тенденцію випаровуватися з часом, залишаючи потенційно нестійку суміш^[3].

Англійські професори Фредеріком Августом Абель та Джеймс Дьюар, які співпрацювали з Нобелем, у 1889 році запатентували модифіковану форму баліститу, порох із низьким вмістом диму під назвою кордит, що складався з 58 % нітрогліцерину, 37 % нітроцелюлози та 5 % вазеліну. Це призвело до патентної суперечки між Нобелем та англійцями, яку швед програв у всіх випадках, оскільки він занадто неточно визначив нітроцелюлозу у своїх претензіях^[4][5].

При виготовленні баліститного пороху нітроцелюлоза желатинізується в розчиннику і до складу вводяться технологічні добавки, що поліпшують механічні та хімічні властивості готового пороху. Залежно від хімічного складу і співвідношення компонентів розрізняють конкретні марки порохів. Так, в експериментальних дослідженнях горіння баліститних порохів найбільш широке застосування отримав порох Н, в якому за масою міститься 56,44 % колоксиліну з 11,7-12,2 % азоту, 27,72 % нітрогліцерину, 10,89 % динітротолуолу, 2,97 % централіту, 0,99 % вазеліну і 0,99 % води^[6].

Військове застосування

У патенті Нобеля зазначено, що нітроцелюлоза повинна бути «загальновідомого розчинного виду». Він запропонував продати права нової вибухової речовини французькому уряду, але той відмовився, значною мірою тому, що щойно прийняли Poudre B для військового використання. Згодом він ліцензував права для італійського уряду, який уклав контракт 1 серпня 1889 р. на отримання 300 000 кілограмів баліститу, і Нобель відкрив фабрику в Авільяні, Турин^[7].

Італійська армія швидко замінила гвинтівки M1870 та M1870/87, що використовували патрони з димним порохом, на нову модель M1890 Vetterli, яка використовувала патрон, заряджений баліститом.

Оскільки Італія була суперницею Францієї, французька преса та громадськість сприймала це погано. Газети звинувачували Нобеля у промисловому шпигунстві за Полем Вейєм (винахідником Poudre B) і в «державній зраді Франції». Після поліцейського розслідування йому було відмовлено в дозволі проводити додаткові дослідження або виробляти вибухівку у Франції. Тому той переїхав до Сан-Ремо, Італія, в 1891 році, де провів останні п'ять років свого життя^[8].

Балістит все ще виробляється у вигляді твердого ракетного палива, де замість камфори використовується менш летючий, але хімічно подібний дифеніламін.

Роботи над військовим застосуванням баліститного пороху в реактивних снарядах почалися в 1930-ті р, і в СРСР були отримані порохи, реалізовані в реактивних снарядах М-13 і в реактивних системах залпового вогню («Катюша») під час Німецько-Радянської війни ^[9] .

Примітки

1. Новожилов, Нестационарное горение твёрдых ракетных топлив, 1973, с. 10.
2. Schűck та Sohlman, 1929, с. 136
3. Schűck та Sohlman, 1929, с. 140—141
4. Alfred Nobel und die Entdeckung des Dynamits unter besonderer Berücksichtigung von ethischen Belangen in der Naturwissenschaft (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021.
5. Schück & Sohlman, page 142
6. Зельдович и др., Теория нестационарного горения пороха, 1975, с. 12.
7. Schűck та Sohlman, 1929, с. 138—9
8. Schűck та Sohlman, 1929, с. 139—140
9. Волков и др., Твердотопливные ракеты, 1992, с. 91.