Loading AI tools
шотландський хімік і фізик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Джеймс Дьюа́р (англ. James Dewar; 20 вересня 1842, Кінкардин-он-Форт, Шотландія — 27 березня 1923, Лондон) — шотландський фізик і хімік.
| Джеймс Дьюар | |
|---|---|
| англ. James Dewar | |
 | |
| Народився | 20 вересня 1842 Кінкардин (Файф), Шотландія |
| Помер | 27 березня 1923 (80 років) Лондон |
| Поховання | Ґолдерс-Ґрін (крематорій)[1] |
| Країна |  Велика Британія |
| Діяльність | фізик, хімік, винахідник |
| Alma mater | Единбурзький університет |
| Галузь | фізика, хімія |
| Заклад | Королівський інститут, Кембриджський університет |
| Вчене звання | професор |
| Науковий керівник | Lyon Playfair, 1st Baron Playfaird |
| Членство | Лондонське королівське товариство Національна академія наук США Туринська академія наук[2] |
| Нагороди | |
 Джеймс Дьюар у Вікісховищі | |
1861 року закінчив Единбурзький університет. У 1867—1869 роках стажувався в Боннському університеті у Фрідріха Кекуле. З 1869 року працював у ветеринарному коледжі Единбурга. У 1875—1923 роках — професор Кембриджського університету, в 1877—1923 роках — Лондонського Королівського інституту. Президент Лондонського хімічного товариства з 1897 по 1899 роки.
Нагороджений медалями Румфорда (1894) і Лавуазьє (1904).
Джеймс Дьюар народився в Кінкардин-он-Форті 1842 року і був наймолодшим із шести синів. У віці 15 років він втратив батьків. Середню освіту здобув у престижній школі для хлопчиків Dollar Academy[en], а потім вступив в Единбурзький університет, де навчався у Л. Плейфеера, а пізніше став його помічником. Дьюар також навчався у Фрідріха Кекуле в Бонні.
1875 року Дьюар був обраний професором натуральної експериментальної філософії в Кембриджському університеті (коледж Пітерхауса)[3]. Він став членом Королівського інституту Великої Британії, а 1877 року замінив доктора Джона Холла Гладстона на посаді професора хімії. Дьюар займав пости президента Лондонського хімічного товариства (1897) та Британської асоціації сприяння розвитку науки (1902 р.), а також служив у Комітеті з вибухових речовин і в Королівській комісії, створеної для вивчення водопостачання Лондона (1893—1894). Саме під час його служби в Комітеті з вибухових речовин Дьюар разом із Фредеріком Абелем розробив альтернативу бездимного пороху — кордит.
1867 року Дьюар запропонував кілька хімічних формул для бензолу[4]. За іронією долі, одна з формул, яка не відповідає сучасній формулі бензолу, відповідає отриманій вже в ХХ столітті речовині, яку іноді називають бензолом Дьюара[5].
Коло його наукових інтересів було дуже широке: органічна хімія, водень і його фізичні константи, високотемпературні дослідження, температура Сонця та електричної іскри, електрофотометрія і хімія електричної дуги.
Спільно з професором Джоном Маккендріком[en] із Глазго Дьюар досліджував фізіологічну дію світла і, зокрема, зміни, що відбуваються в електричному стані сітківки. 1878 року разом із професором Джоном Лівінгом у Кембриджі була розпочата велика серія спектроскопічних досліджень, пізніші з яких були присвячені спектроскопічному вивченню різних газоподібних елементів, що виділяються з атмосферного повітря за допомогою низьких температур. Разом із професором Джоном Флемінгом з Університетського коледжу Лондона були досліджені електричні властивості речовин, що охолоджувались до наднизьких температур.
Найбільш відоме ім'я Дьюара у зв'язку з його роботою над зріджуванням так званих постійних газів і дослідженнями температур, близьких до абсолютного нуля. Його інтерес до цієї галузі фізики та хімії припадає на початок 1870-х років. 1874 року він робить доповідь на тему «Внутрішня теплота рідких газів» перед Британською Асоціацією. 1878 року в Королівському інституті була прочитана лекція, присвячена останнім роботам Луї-Поль Кайєте і Рауля Пікте, під час якої був продемонстрований робочий апарат Кайєте. Шість років опісля, знову в Королівському інституті, Дьюар зробив огляд досліджень З.-Ф. А. Врублевського і К. Ольшевського і вперше продемонстрував на публіці дослід зрідження кисню і повітря. Незабаром після цього Дьюар побудував машину, з якої скраплений кисень відсмоктувався через клапан і використовувався як агент для охолодження в науково-дослідних роботах, пов'язаних із вивченням метеоритів. Приблизно в той же час був отриманий кисень у твердому стані.
До 1891 року в Королівському інституті були спроєктовані і побудовані машини, які виготовляли рідкий кисень у промислових кількостях, а до кінця того ж року Дьюар показав, що і рідкий кисень, і рідкий озон сильно притягуються магнітом. Близько 1892 року йому прийшла ідея використання посудин із вакуумною оболонкою для зберігання рідких газів, що призвело до створення посудини Дьюара (термоса, або вакуумної колби) — найбільш відомого винаходу Дьюара. Вакуумна колба виявилася настільки ефективною для теплоізоляції, що дозволила зберігати гази в рідкому стані протягом досить тривалого періоду, який дозволив вивчити їх оптичні властивості. Дьюар не отримав прибутку від широкого впровадження своєї вакуумної посудини — він програв судову справу проти компанії «Термос», яка отримала патент на його винахід. Хоча Дьюар і був визнаний винахідником, він не мав права зупинити використання своєї моделі компанією «Термос», оскільки не мав патенту на свій винахід[6].
Наступний експеримент Дьюара зі струменем водню при високому тиску показав, що низькі температури досягаються завдяки ефекту Джоуля — Томсона, а отримані успішні результати дозволили йому побудувати в Королівському інституті регенеративну машину для охолодження. За допомогою цієї машини 1898 року він вперше отримав водень у рідкому стані, а 1899 року — водень у твердому стані. Він намагався зрідіти останній із решти газів — гелій, що конденсується при температурі −268,9 °C, але через ряд причин, включаючи недостатню кількість гелію, Дьюара випередив Гейке Камерлінг-Оннес, який став першою людиною, що перетворила гелій на рідину (1908 рік). Пізніше Камерлінг-Оннес отримає Нобелівську премію в галузі фізики за дослідження властивостей речовин при низьких температурах. Дьюар був номінований на Нобелівську премію кілька разів, але йому так і не вдалося її отримати[6].
1905 року він почав дослідження здатності деревного вугілля абсорбувати гази при зниженні температури і використовував ці результати для отримання високого вакууму, який був придатний для подальших експериментів з атомної фізики. Дослідження властивостей елементів при низькій температурі, і особливо в галузі низькотемпературної калориметрії, тривали аж до початку Першої світової війни. Але пізніше викликана нею нестача кадрів у Лабораторії Королівського інституту, завадила Дьюару продовжити дослідження. Його робота під час і після війни була присвячена, в основному, вивченню поверхневого натягу в мильних бульбашках, а не властивостям речовин при низькій температурі.
Попри те, що Дьюар не отримав визнання Шведської Академії, він був відзначений до і після смерті багатьма іншими інститутами в Англії й за кордоном. У червні 1877 року Лондонське королівське товариство обрало його своїм членом і нагородило медалями Румфорда (1894), Деві (1909 р.), Коплі (1916), а також 1901 року запросило виступити з Бейкеровською лекцією[7]. 1899 року він став першим лауреатом Золотої медалі Ходжкінса від Смітсонівського інституту (Вашингтон) за внесок у знання про склад і властивості атмосферного повітря. 1904 року Дьюар став першим британцем, що отримав медаль Лавуазьє від Французької Академії наук, а 1906 року він удостоївся нагороди Італійського наукового товариства — медалі Маттеуччі. 1904 року вчений був зведений у лицарське воїнство, Королівське товариство Единбурга вручило йому нагороду Gunning Victoria Jubilee Prize (за 1900—1904 роки), а Товариство Мистецтв — медаль Альберта (1908 рік). На честь Дьюара був названий місячний кратер.
Джеймс Дюар помер 1923 року в Лондоні, будучи Фуллерівським професором хімії в Королівському Інституті[6]. Він був кремований у крематорії Голдерс-Грін, де і зберігається його прах.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
