Loading AI tools
украънський радянський лiтературознавець, кiнокритик З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Оле́г Кіндра́тович Баби́шкін (псевдонім — Савич Ол.; 4 листопада 1918, Переяслав — 29 червня 1991, Київ) — український радянський літературознавець і мистецтвознавець, доктор філологічних наук з 1963 року, професор з 1967 року. Член Спілки журналістів України і Спілки кінематографістів України з 1968 року, член Спілки письменників України.
Бабишкін Олег Кіндратович | |
---|---|
Народився | 4 листопада 1918 Переяслав, Полтавська губернія, Українська Радянська Соціалістична Республіка[1] |
Помер | 29 червня 1991 (72 роки) Київ, Українська РСР, СРСР[1] |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна | СРСР |
Діяльність | мистецтвознавець, літературознавець, викладач університету, літературний критик, кінокритик |
Alma mater | Філологічний факультет Київського університету[d] (1941) |
Галузь | літературознавство[2], літературна критика[2], кінознавство[d][2], кінокритика[2] і мистецтвознавство[2] |
Заклад | Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України Головна редакція УРЕ КДУ імені Тараса Шевченка |
Вчене звання | професор |
Науковий ступінь | доктор філологічних наук[d] (1964) |
Членство | Спілка журналістів України Національна спілка кінематографістів України Національна спілка письменників України |
Партія | ВКП(б) |
Війна | німецько-радянська війна |
Нагороди |
Народився 4 листопада 1918 року у місті Переяславі (нині Київська область, Україна). Після закінчення восьмирічної школи, у 1933—1935 роках працював швейником на 4-й взуттєвій фабриці у Києві, навчався на робітничому факультеті[3]. Згодом вчився на філологічному факультеті Київського державного університету імені Тараса Шевченка, який закінчив у 1941 році.
З липня 1941 року в Червоній армії[4]. Брав участь у німецько-радянській війні. Пройшов шлях від донських степів до Угорщини й Австрії, був поранений[3]. Член ВКП(б) з 1944 року. За бойові заслуги нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (6 квітня 1985), двома медалями «За відвагу» (22 лютого 1944; 7 травня 1945)[4], медалями «За перемогу над Німеччиною», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня»[3].
Упродовж 1945—1960 років працював в Інституті літератури Академії наук УРСР, одночасно у 1946—1948 роках завідував відділом «Літературної газети», у 1948—1949 роках обіймав посаду старшого редактора видавництва «Молодь». У 1960—1965 роках завідував редакцією мистецтва у видавництві «Українська Радянська Енциклопедія». Захистив кандидатську дисертацію; у 1964 році — докторську дисертацію про творчість Лесі Українки (головним опонентом на захисті був Максим Рильський). З 1965 року — професор кафедри історії та теорії журналістики Київського університету; у 1968—1988 роках — професор і завідувач кафедр історії журналістики, теорії й практики радянської преси, літератури та журналістики. Читав історію літератури народів СРСР та курс мистецтвознавства[3].
Помер у Києві 29 червня 1991 року. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Досліджував українську дореволюційну і радянську літературу і літературну критику, проблеми радянського і зарубіжного кіномистецтва. Автор монографій та літературно-критичних нарисів про творчість українських письменників, з питань драматургії та кіномистецтва, зокрема статей про Миколу Бажана, Олександра Довженка, Ігоря Савченка, Івана Кавалерідзе, драматургію Олександра Олеся, кінодраматургію Юрія Збанацького та інших. Окремими виданнями вийшли праці:
Низку праць присвятив життю і творчості Лесі Українки:
Упорядкував збірники спогадів і статей «Олександр Довженко» (1959), «Олександр Довженко про красу» (1968), «Леся Українка про мистецтво» (1966), книгу «Микола Вороний. Театр і драма» (1969). Автор кількох розділів у першому томі «Історії української літератури».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.