Loading AI tools
російський політик, президент Росії (2000—2008, 2012—2024)) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володи́мир Володи́мирович Пу́тін (рос. Владимир Владимирович Путин; нар. 7 жовтня 1952, Ленінград) — російський державний та політичний діяч, колишній офіцер радянської розвідки[13]. Чинний президент Російської Федерації і верховний головнокомандувач збройних сил Російської Федерації з 7 травня 2012 року, але раніше заступав на пост президента з 7 травня 2000 року.[14]
Зовнішні зображення | |
---|---|
Володимир Володимирович Путін у вишиванці | |
З 31 грудня 1999 до 7 травня 2008 був президентом РФ, у 1999—2000 і 2008—2012 роках — Головою Уряду РФ. Полковник запасу (1999). Чинний державний радник РФ 1-го класу (1997). Кандидат економічних наук (1997). Майстер спорту із самбо (1973) і дзюдо (1975), чемпіон Ленінграда з дзюдо (1976), заслужений тренер Росії із самбо (1998).
Ухвалив рішення про вторгнення в Україну, що почалося 24 лютого 2022 року. Вторгнення, яке засудила Резолюція Генеральної Асамблеї ООН, призвело до введення нових санкцій проти Росії та її часткової міжнародної ізоляції та викликало валютну кризу в Росії. Воєнним злочинцем Путіна визнали Сенат США (одноголосно)[15][16], Сейм Польщі[17]. Євросоюз, а також США, Японія та низка інших країн ввели особисто персональні санкції проти Путіна.
17 березня 2023 року Міжнародним кримінальним судом у Гаазі було видано ордер на арешт Володимира Путіна за звинуваченням у незаконній депортації українських дітей під час вторгнення в Україну[18].
Володимир Путін народився 7 жовтня 1952 року в Ленінграді. Його батьки були не дуже письменними селянами з Тверської губернії[19]. Батько Путіна, Володимир Спиридонович Путін (1911—2.08.1999) — учасник Другої світової війни (воював у військах НКВД), працівник на заводі. У 1950-тих роках Путін-старший служив у воєнізованій охороні Ленінградського вагонобудівного заводу імені Єгорова, пізніше працював майстром на цьому ж заводі, був секретарем партбюро цеху. Мати, Марія Іванівна Шеломова (1911—1998), пережила блокаду Ленінграда, працювала після війни санітаркою, двірницею, приймальницею товару в булочній, сторожем, прибиральницею в лабораторії. Обоє батьків померли від раку та поховані на Серафимовському кладовищі Санкт-Петербурга. Володимир був третім сином у сім'ї — двоє старших братів, що народилися ще в тридцятих роках, померли в дитинстві, один з них — 1942 року й, за словами Путіна, похований на Піскарьовському кладовищі[20].
За повідомленням редактора сайту «Путінізм» Артема Круглова, що вивчає невідомі факти з біографії Володимира Путіна, його батько відрізнявся девіантною поведінкою, зокрема, виколов вилами око його матері.
Прийшов до дівчини, яка йому сподобалася, нікого вдома не було, але вона його чомусь на двір не пустила. Тоді він схопив вила і став ламати ворота. І якось так вийшло, що в якийсь момент він через пролом в паркані потрапив їй вилами в око. Мало не вбив. Дівку повезли до лікарні, вставили скляне око, а рідні поставили умову: одружуйся, бо напишемо заяву в міліцію й підеш за тяжкі тілесні. Так батько Путіна одружився з його мамою, — Артем Круглов. |
Це був лише один з випадків прояву агресії з боку батька. За словами Артема Круглова, дитинство Путіна — цілковита сірість[21].
Сім'я Путіних жила в 20-метровій кімнаті комунальної квартири в Ленінграді. Путіни жили бідно: наприклад, перше пальто Путіну-молодшому змогли купити тільки в 20, а на тренуваннях із самбо Путін виходив на килим у шерстяних шкарпетках замість шкіряних борцівок. Ставши президентом, Путін розповідав, що з дитинства захоплювався радянськими фільмами про розвідників і мріяв працювати в органах державної безпеки.
У 1970—1975 навчався на міжнародному відділенні юридичного факультету Ленінградського державного університету імені А. Жданова. На думку деяких дослідників, за конкурсу 40 абітурієнтів на місце та посередні оцінки («трійки») в школі, Путін був прийнятий до ЛенДУ через спортивну кафедру як перспективний спортсмен-самбіст і протягом навчання приділяв більшість часу тренуванням, зборам та змаганням, а не навчанню. В університеті вступив до КПРС і залишався її членом до заборони партії 1991 року (формально не виходив із КПРС[22][23]). За власними словами, під час навчання вперше зустрів Анатолія Собчака, на той час доцента університету. Тема диплома Путіна як правознавця — «Принцип найбільшого сприяння нації».
Після закінчення ЛенДУ (в 1976) він став майстром із самбо, був чемпіоном Ленінграда.
До «позаштатної роботи» в КДБ був завербований на 4-му курсі університету. Після закінчення Ленінградського державного університету був направлений на роботу[24] до Комітету державної безпеки СРСР.
Під час роботи в спецслужбі отримав агентурне ім'я «Міль» (рос. моль)[27][28]. А в близькому оточенні отримав псевдонім «Михайло Іванович»[29]
Згодом багато хто з тих, хто разом з В. Путіним як головою Комітету із зовнішніх зв'язків, займався заснуванням численних фірм і управлінням їхньою діяльністю (Олексій Кудрін, Герман Греф, Михайло Лесін та інші), у 2000-ні роки зайняли високі посади в уряді РФ. 1992 року депутатською робочою групою Ленради на чолі з Мариною Сальє і Юрієм Гладковим (так званою «комісією Сальє») проти Путіна, як керівника Комітету із зовнішньоекономічних зв'язків, було висунуто звинувачення в махінаціях у зв'язку з програмою забезпечення Санкт-Петербурга харчовими продуктами в обмін на сировину. Згідно з висновком робочої групи, сировина продавалася за заниженими, порівняно з ринковими, цінами (рідкоземельного металу скандію — у 2000 разів), тоді як продовольство купувалося за завищеними; операції укладалися із сумнівними фірмами-«одноденками» і з фірмами, на чолі яких стояли кримінальні діячі; договори оформлялися з грубими порушеннями правил і за бажання легко могли бути оголошені недійсними. За підрахунками групи, збитки, завдані місту в результаті дій В. Путіна, склали 122 млн доларів. Петроградська міськрада схвалила доповідь групи і рекомендувала Анатолію Собчаку відправити Путіна у відставку й передати матеріали до прокуратури.
У серпні 1999 року журналісти Олег Лурьє і Інга Савельєва звинуватили Путіна в корупції під час приватизації, розкраданні бюджетних коштів, зв'язках з кримінальним світом та інших протиправних діях.[30][31] На звинувачення жодної офіційної реакції не було. За час президенства Путіна масово поширились клептократія та корупція («відкати наверх» до 33 %) та безконтрольне збагачення самого Путіна та нової «еліти».[32][33][34][35][36][37][38][39]
За три роки пройшов шлях від заступника керівника справами президента до секретаря Ради безпеки:
1997 року захистив кандидатську дисертацію під назвою «Стратегічне планування відтворення мінерально-сировинної бази регіону в умовах формування ринкових відносин» в Санкт-Петербурзькому державному гірничому інституті.
2005 року Кліффорд Гадді та Ігор Данченко із Брукингського інституту у Вашингтоні, аналізуючи розуміння В. Путіним оптимальної економічної моделі сталого розвитку Росії, виявили, що 16 із 20 сторінок, якими починається основна частина роботи В. Путіна, є точним відтворенням або близьким до тексту переказом статті «Стратегічне планування і політика» професорів Вільяма Кінга і Девіда Кліланда, опублікованої 1978 року. Шість діаграм і графіків з роботи Путіна майже повністю збігаються з американськими[42].
9 серпня 1999 року призначений тимчасовим виконувачем обов'язків голови уряду Російської Федерації. Того ж дня в своєму телезверненні президент Єльцин назвав його своїм наступником[43]. З 16 серпня 1999 року — голова уряду.
У вересні 1999 року була здійснена серія терористичних актів — вибухи житлових будинків в Буйнакську, Москві і Волгодонську, жертвами яких стали понад 300 людей. Згідно з вироком закритого суду[44], вибухи були здійснені карачаївцями й дагестанськими ваххабітами за замовленням арабських найманців Аміра Хаттаба і Абу Умара з метою відвернути увагу російської влади від подій в Дагестані, де в цей час йшли бої між федеральними військами й озброєними загонами бойовиків з Чечні, яких очолювали Шаміль Басаєв і арабський найманець Хаттаб. Ядро угруповання бойовиків, що напало на Дагестан, складали іноземні найманці і бійці «Ісламської міжнародної миротворчої бригади»[45]. Прямий зв'язок безпосередніх виконавців вибухів будинків з арабськими найманцями (навчання в диверсійно-терористичних таборах Хаттаба тощо) підтверджується свідченнями самих терористів і свідків. Басаєв категорично заперечував свою причетність до вибухів, зокрема в конфіденційному листі Путіну, написаному за 2 дні до захоплення заручників в Беслані. У листі він в той же час пропонував, як одна з умов мирної домовленості, можливість «в прийнятній формі» узяти цю відповідальність на себе.
За інформацією деяких джерел, а також згідно з однією із заяв Генпрокуратури РФ, вторгнення до Дагестану було організоване і профінансоване підприємцем Борисом Березовським, що входив у найближче оточення Президента РФ[46], як вважає журналіст Андрій Піонтковський як складова частина так званої операції «Наступник», що здійснювалася «Сім'єю Єльцина» під загальним керівництвом Б. Березовского.[47] Схема мала гарантувати «Сім'ї» особисту й майнову недоторканність перед можливими, зважаючи на зміну влади, корупційними розслідуваннями. Газета «Московский Комсомолець» у вересні 1999 року опублікувала роздруки переговорів Березовського з Казбеком Махашевим і Мовладі Удуговим. «Московский комсомолець», коментуючи цю розмову, дав своє трактування окремим фразам, натякаючи на активну співпрацю Березовського з чеченцями напередодні вторгнення чеченських бойовиків до Дагестану. Березовський категорично заперечував ці твердження і заявив, що «витоки терактів у Москві і Волгодонську треба шукати в Чечні». За словами Березовського, у нього були дуже багато розмов з різними представниками чеченських сепаратистів, включно з Удуговим і Басаєвим; він заявив, що «зовсім недавно проводив переговори з представником Басаєва». Проте, за його словами, «це не має нічого спільного з тією розмовою, компіляція якої була опублікована в МК». Офіційне звинувачення Березовському з боку Генпрокуратури РФ так і не було висунуте. Сайт чеченських сепаратистів Чеченпресс також спростував твердження про те, що напад на Дагестан був організований Березовським і російською владою.
Різними діячами і організаціями висуваються також версії, згідно з якими Путіну могли бути вигідні вибухи житлових будинків: для створення сприятливої громадської думки перед введенням військ до Чечні, підняття передвиборчого рейтингу і забезпечення перемоги на президентських виборах. При цьому указувалося на ряд фактів, що свідчать, на думку обвинувачів, про провокаційне походження вибухів, зокрема на закладку співробітниками ФСБ під житловий будинок в Рязані імовірно вибухового пристрою (за офіційною версією — його імітацією). Альтернативні версії не заперечують того, що терористи-карачаївці, що перевозили вибухівку, були прихильниками чеченських сепаратистів і дійсно хотіли здійснити вибухи в Москві й Волгодонську. Але вибухи не житлових будинків, а військових і адміністративних об'єктів. При цьому, як припускають альтернативні версії, агенти ФСБ ввели їх в оману й використовували вибухівку, що перевозилася ними, для підриву будинків.[48]
31 грудня 1999 року в зв'язку з добровільним відходом Єльцина у відставку Путін стає виконувачем обов'язків президента Російської Федерації неконституційно, шляхом прямого успадкування. З 26 березня 2000 року вибраний президент Росії. Вступив на посаду 7 травня 2000 року.
Першим державним актом, підписаним Путіним на посаді виконувача обов'язків Президента РФ, став указ «Про гарантії Президентові Російської Федерації, що припинив виконання своїх повноважень, і членам його сім'ї». Указ надавав колишньому президентові (тобто Борису Єльцину) гарантії недоторканності. Указ був підписаний на тлі звинувачень в широкомасштабній корупції, що тяжіли над Єльциним і його безпосереднім оточенням. Деякі аналітики пов'язують це з тим фактом, що Єльцин спочатку (при призначенні на посаду голови уряду) оголосив Путіна своїм наступником; з фактом дострокової відставки Єльцина і передачі Путіну президентських повноважень (що, як наголошується, підсилювало його позиції на майбутніх виборах) і низкою інших фактів, що дають їм підстави стверджувати, що Путін спочатку був висуванцем корумпованого угруповання, що оточувало Єльцина (так званою «Сім'єю»), а його прихід до влади був необхідний «Сім'ї» як гарантія захисту від кримінальних розслідувань, яке обіцяло порушити проти них, у разі обрання їхнього представника на президентський пост, конкурентне угруповання Лужкова-Примакова.
Проте вже в перший рік перебування Путіна на посаді президента почав посилюватися тиск силових відомств на так званих «олігархів», і перш за все на Бориса Березовського і Володимира Гусинського, які згодом змушені були емігрувати. На думку американського дослідника російського походження Пола Хлєбникова, у такий спосіб Путін намагався позбавитися від спадщини 1990-х років і зобов'язань перед колишньою панівною фінансово-політичною елітою, на якій, на поширену думку, лежить основна провина за економічний спад у Росії, що відбувався в ті роки.
Поступово посилювався тиск держави на так звані «незалежні» ЗМІ, контрольовані приватними особами. Бориса Березовського змусили відмовитися від контрольного пакета акцій основного телеканалу Росії — ОРТ; за борги його передала у власність «Газпрому» телекомпанія НТВ, що належала Володимиру Гусинському, після чого було припинено мовлення ТБ-6 (ТВС) — телевізійного каналу Бориса Березовського, на який перейшла працювати група журналістів НТВ. Основні телевізійні канали — ОРТ (Перший канал), «Росія» і НТВ перейшли до власності держави або державних компаній. Інформаційна політика керівництва, що різко змінилася, цих і решти ЗМІ викликала дискусії про свободу слова в засобах масової інформації.
Для кадрової політики Адміністрації Президента при Володимирі Путіні було характерне призначення на посади численних колишніх товаришів по навчанню Путіна в університеті, товаришів по службі в НДР, колег по роботі в колишньому Ленінграді — і взагалі представників «петербурзької команди». У лютому 2006 року В. Сурковим була висунута концепція суверенної демократії[ru], яка в інтерпретації її автора полягає в тому, що політика Президента вміє в першу чергу отримувати підтримку більшості населення в самій Росії; така підтримка більшості і складає головний принцип демократичного суспільства.
У внутрішній політиці президент Путін проводив послідовний і жорсткий курс на централізацію і зміцнення «вертикалі» влади, встановлення та зміцнення у Росії політичної системи керованої демократії[49][50].
За 2000—2008 роки Путін здійснив 192 закордонних візити різного рівня — робочих, офіційних, державних, — відвідавши 74 країни. Це 187 крапок на карті світу — міста, населені пункти, географічні об'єкти. Найбільше число візитів припало на Україну (23), Казахстан (14) і Німеччину (13). До Білорусі Путін приїжджав 10 разів, здійснив 7 візитів до Китаю, 6 разів був в США. Найнасиченішим за кількістю поїздок для Путіна став 2007 рік — президент 27 разів виїжджав в інші країни. Останньою країною закордонних візитів президента стала Італія, острів Сардинія, з якої вісім років тому починався графік міжнародних маршрутів Путіна.
У Росії Путін відвідав 212 міст, населених пунктів і географічних об'єктів. Останньою робочою поїздкою президента Володимира Путіна Росією стало Сочі, де президент виступив на нараді, присвяченій питанням підготовки інфраструктури до Олімпіади-2014, а також провів останню зустріч з президентом США Джорджем Бушем.
2 січня Володимир Путін взяв участь в церемонії відкриття гірськолижного туристичного центру «Червона Поляна», побудованого в рамках підготовки Сочі до зимових Олімпійських ігор 2014 року.
На виборах в Державну думу 2007 року Путін очолив виборчий список Всеросійської політичної партії «Єдина Росія» (не бувши тоді її членом), при цьому федеральний список партії складався з нього одного. На VIII з'їзді партії, погодившись очолити її виборчий список, заявив, що після закінчення президентських повноважень згоден стати головою уряду РФ. На IX з'їзді «Єдиної Росії» погодився стати головою партії після закінчення президентського терміну. З 7 травня, після вступу на посаду президента Дмитра Медведєва, став кандидатом на пост Голови Уряду Росії. 8 травня затверджений на цій посаді 392 голосами депутатів Державної Думи.
У статті 2010 року в Sueddeutsche Zeitung запропонував створити економічний альянс на території від Лісабону до Владивостоку. Як етапи пропонувалась уніфікація митних тарифів та технічних стандартів, скасування віз з ЄС[52].
2011 року йому надано звання почесний доктор Белградського університету[53][54].
24 вересня 2011 року на пропозицію третього президента Росії Дмитра Медведєва став кандидатом від «Єдиної Росії» на президентських виборах 2012 року, а 4 березня 2012 року здобув перемогу в першому турі.
5 травня Голова ЦВК Росії оголосив про те, що вибори президента Росії відбулися, переможцем на них утретє став В. В. Путін. За даними ЦВК після обробки 99,3 % бюлетенів Путін отримав 63,75 % голосів. Там чином, вибори відбулись в один тур. Найбільшу підтримку Путін отримав в республіках Північного Кавказу: в Дагестані та Інгушетії він отримав трохи більше ніж 90 %, а в Чеченській Республіці — майже 100. Великий відсоток голосів було віддано за Путіна на Поволжі: в Татарстані він отримав 83 %, в Башкирії — 81 %, а в Мордовії — 89 %.
Дані, оголошені ЦВК значно відрізнялись від результатів паралельних підрахунків, за якими Путін отримав близько 50 %. Через це в багатьох містах Росії відбулись масові протести.
Коментуючи 2012 року ухвалення закону про іноземних агентів, Путін висловив невідповідне дійсності твердження, що закон є відповідником закону FARA, прийнятого в 1938 році в США.[55]
2013 року Путін посів перше місце у щорічному рейтингу «найвпливовіших людей світу» за версією журналу Forbes[56][57]. На думку авторів рейтингу, Путін заслуговує на перше місце, бо 2013 року він проявив себе як «диктатор, що активно демонструє силу у своїй країні та на міжнародній арені».[58]
В. Путін розглядає досягнення розколу свого головного геополітичного ворога — Заходу, й насамперед найближчої до РФ його частини — Європейського Союзу як одне з головних геополітичних завдань. З цією метою організовуються потужні сили всередині ЄС, що намагаються підготувати ґрунт для його дезінтеграції[59]. З цією ж метою здійснюється фінансування правих (профашистських) організацій у європейських країнах[60].
… на відоме запитання поета Євгенія Євтушенка 1962-го «Хотят ли русские войны?» ми можемо дати, очевидно, позитивну відповідь — хочуть. Особливо в контексті останнього виступу Володимира Путіна з промовою перед Федеральними зборами. … у промові Путіна прозвучали й значно важливіші для нас та для регіональної стабільності тези. Насамперед про те, що «СРСР» і «Росія» — це одне й те ж саме. І що це саме Росія втратила у 1991 р. «23,8 % території, 48,5 % населення, 41 % валового суспільного продукту, 39,4 % промислового потенціалу, 44,6 % військового потенціалу у зв'язку з розділенням збройних сил СРСР між колишніми союзними республіками». Для всіх країн пострадянського простору це означає лише одне — «збирач земель російських» більше не визнає національних суверенітетів, вважаючи всі ці держави одвічними територіями Росії. І навряд чи це можна тлумачити якось інакше, крім як виклик, кинутий усьому пострадянському простору. Причому відсилання до 1991-го дає чітке розуміння, що під ударом — абсолютно всі країни колишнього СРСР і що саме на їх повернення (де-факто дестабілізацію) будуть спрямовані зусилля Путіна найближчими роками.[61] |
У серпні 2021 року Путін скасував свій же указ про заборону на комерційні авіаперевезення з Росії до Єгипту, крім польотів до Каїра.[62]
1 березня Рада Федерації російського парламенту на запит президента Володимира Путіна дозволила йому ввести війська на територію України, мотивуючи це захистом російських громадян[63][64]. Формально Путін цим дозволом не скористався; верхня палата парламенту скасувала дозвіл 25 червня[65]. Утім, за твердженням української сторони та міжнародних експертів, 27 лютого 2014 збройні сили Російської Федерації вступили на територію Автономної республіки Крим. Серед іншого, вони блокували військові об'єкти Збройних Сил України[66]. За словами Путіна, військові «встали за спиною сил самооборони Криму», щоб «допомогти людям висловити свою думку».[64]
3 березня в ЗМІ з'явилось повідомлення, що українськими військовими була перехоплена розмова Путіна з командуванням військових операцій в Криму. Згідно з цим повідомленням Президент Росії допитувався у військовокомандувача, чому українські солдати не відкривають вогню. Далі він перепитував, чи провокують їх росіяни, а після ствердної відповіді запитав, що вони говорять у відповідь. За словами його співрозмовника — «вони нас просто посилають»[67].
Улітку 2014 року Путін пообіцяв і надалі захищати «етнічних росіян». «Ми завжди будемо захищати етнічних росіян в Україні та ту частину українського народу, яка відчуває свій нерозривний не тільки етнічний, а й культурний, мовний зв'язок з Росією, відчуває себе частиною широкого російського світу. Ми, звичайно, будемо не тільки уважно стежити, але і відповідним чином реагувати. Сподіваюся, що збройні сили для цього не потрібні», — сказав Путін у Відні.[68] Він також відмовлявся визнавати присутність російських військ на території Луганської і Донецької областей. «Нісенітниця це все — немає на сході України ніяких російських підрозділів … Це місцеві громадяни», — говорив у квітні Путін у відповідь на звинувачення української сторони, що Москва допомагає і озброює сепаратистів[68]
Доктор історичних наук, професор кафедри філософії МДІМВ Андрій Зубов, та інші експерти, аналізуючи становище у Криму після початку російського вторгнення, вказували на схожість рис нинішньої кризи у відносинах між Росією й Україною до приєднання Австрії нацистською Німеччиною 1938 року, прирівнявши цим самим дії Путіна до дій Гітлера[69][70].
7 лютого 2015 року після переговорів Путіна з Президентом Франції Франсуа Олландом та канцлером Німеччини Ангелою Меркель ЗМІ повідомили, що він пропонував Україні надати статус автономії в рамках адміністративних кордонів Луганської та Донецької областей, гарантія виконання Україною закону «Про особливий статус» в повному обсязі, а також гарантія конституційної реформи України, яка передбачає децентралізацію і федералізацію та створення Донецької та Луганської автономних областей, або республік. Президент України Петро Порошенко повідомив Путіну про неприйнятність для України запропонованого плану, вважаючи його спробою дестабілізувати ситуацію в країні[71][72].
19 березня під час зустрічі з російськими бізнесменами Путін розповів, що Петро Порошенко пропонував Росії забрати Донбас на фінансове забезпечення, але він відповів, що мова про це може йти лише тоді, коли Донбас увійде до складу Росії[73]. Сам Порошенко 10 квітня, назвав цю інформацію «ідіотизмом»[74].
28 травня В. Путін підписав указ, згідно з яким дані про втрати російських військ на Донбасі мають бути засекречені. Документ був підписаний після неодноразових повідомлень про загибель російських солдатів на війні в Україні. Представник президента у суді заявила, що даний документ попросив підписати прем'єр-міністр Росії Д. Медведєв[75].
3 липня Путін заявив, що у військових діях на сході України винні санкції, які США та країни Євросоюзу ввели проти Росії[76].
30 липня ексглава Служби зовнішньої Служби України Микола Маломуж, який десятки разів зустрічався з Путіним, коли супроводжував Кучму сказав, що вплив на нього можуть мати лише президент США Барак Обама, та деякою мірою канцлер Німеччини Ангела Меркель, глава Китаю Сі Цзіньпін, прем'єр — міністр Індії Нарендра Моді й Туреччини — Реджеп Ердоган, щодо Порошенка, то його Путін не сприймає як партнера[77].
У вересні німецьке видавництво Bloomberg писало, що Путін не хоче ризикувати поглибленням кризи у відносинах з США та ЄС через Україну, а тому йде на замороження конфлікту на Донбасі з метою отримати послаблення санкцій, які сильно б'ють по російській економіці[78]. 18 вересня розвідка США повідомляла, що Путін перестає цікавитись Донбасом і більше уваги приділяє Сирії, куди активно прибувають російські військові й техніка, але його інтереси можуть не обмежитись лише цією країною, а й «перекинутись» на весь Близький Схід, втім Донбас він Україні просто не віддасть, а буде торгуватися[79].
Військові дії проти України після 24 лютого 2022 року
22 лютого 2022 року президент Росії В. Путін під час пресконференції визнав незалежність «ДНР» та «ЛНР» у межах Донецької та Луганської адманістративних областей. Україна та Захід заявили, що ця подія означає вихід Росії з Мінських угод[80]. Перед тим було проведено засідання Радбезу. Офіційним приводом стало «критичне становище на Донбасі», наявність на окупованих РФ територіях Донецької та Луганської областей «850 тисяч громадян РФ», а також невиконання Україною Мінських домовленостей[81].
24 лютого о 5-тій ранку Росія напала на Україну під приводом захисту людей від «геноциду київського режиму». Відбулось вторгнення військ РФ по всім напрямкам, включаючи ділянку кордону з республікою Білорусь та АР Крим. По всій Україні, від окупованого сходу до підконтрольного уряду зіходу, почались ракетні удари. РФ била по військових базах, аеропортах і стратегічних об'єктах. На Сумщині загарбники напали на загін прикордонників. На кількох ділянках кордону заходить військова техніка: техніка, БТР, ГРАДи. З білоруської сторони росіяни здійснили прорив на танках[82].
30 вересня 2022 року президент Росії В. Путін оголосив про «приєднання» чотирьох областей України — Донеччини, Луганщини, Херсонщини та Запоріжжя. Він почав свій виступ з 40-хилинною промовою, в якій проголосив старі тези російської пропаганди: про «неонацистський переворот» в Україні 2014 року, «теракти київського режиму», «борців» за російську мову, культуру та «велику місію» свого народу. Також головний диктатор 21 століття лякав росіян капіталізмом, нетрадиційною орієнтацією та «русофобією» в світі. Разом з лідерами областей вони підписали договір про їх входження до складу Росії. Вкінці Путін вдав, що хоче «припинення вогню» і «повернення за стіл перемовин»[83].
Путіна вважають головним замовником вбивства російського опозиціонера Б. Нємцова, який активно підтримував Україну й засуджував політику Кремля. Вбивство було скоєно 27 лютого 2015 року о 23:31 годині ночі на Москворецькому мосту. Однією з причин називають його доповідь «Путін. Війна», в якій опозиціонер доводив присутність російських військ на Донбасі. Після вбивства Нємцова російські спецслужби обшукали всі його офіси та знищили деякі матеріали для доповіді. Сам Путін назвав вбивство Нємцова замовним і «провокативним»[84] Починаючи від 6 березня 2015 року Путін не з'являвся на публіці, його офіційні зустрічі з закордонними діячами були скасовані, а нечисленні пресрелізи про його заяви та зустрічі з офіційними особами Росії піддаються сумніву, у зв'язку з чим журналісти почали обговорювати його зникнення. 16 березня 2015 р. він з'явився на екранах під час зустрічі з лідером Киргизстану, свою відсутність не коментував. Російський депутат Ілля Пономарьов пояснив зникнення Путіна боротьбою кланів, яка відбувається у Кремлі. Крім того, зникнення Путіна пов'язували і з вбивством Б. Нємцова[85][86].
У той же час, сам Путін називав вбивство Немцова «ганьбою» і «трагедією» та стверджував, що він невинен[87].
29 липня 2015 року В. Путін підписав указ про знищення санкційних продуктів. Указ почав виконуватись з 6 серпня. Лише за два дні в Росії було знищено 320 тонн продуктів, з яких 290 тонн рослинного та 29,3 тонни — тваринного походження. Соціологічні дані показали, що 87 % росіян мають негативне ставлення до рішення влади, тоді як позитивне — лише 4 %[88][89][90][91]. Також пропонувалося відправляти санкційні продукти в самопроголошені «ДНР» та «ЛНР» на Сході України. Станом на 8 серпня петицію проти знищення продуктів підписало понад 300 000 росіян.
Станом на 13 серпня в Росії було знищено 520 тонн продуктів. Того ж дня до Держдуми було внесено законопроєкт, що пропонує передавати санкційні продукти як гуманітарну допомогу іноземним державам, біженцям, на потреби малозабезпечених громадян та жителів Донбасу[92].
Під час громадянської війни у Сирії активно підтримував режим диктатора Башара Асада, проти якого були чисельні демонстрації у березні 2011 року. Паралельно із війною на Сході України 2015 року почав активно перекидувати до Сирії російську техніку й військових. У вересні повідомлялося, що у пункті матеріально-технічного забезпечення ВМФ Росії в сирійському порту Тартус знаходяться 1 700 російських військовослужбовців. Причому на початку кризи їх було лише кілька людей[93]. Американські ЗМІ писали, що дії Росії можуть привести до військової окупації західного узбережжя Сирії за «кримським сценарієм». 6 вересня у Сирії внаслідок ракетного обстрілу загинуло більше ста російських військових[94].
18 вересня повідомлялося, що на боці «Ісламської держави» воює близько 2 000 росіян[95].
24 вересня Путін заявив, що вирішити сирійський конфлікт можна лише зміцненням чинної влади [96]. 30 вересня Рада Федерації дозволила Путіну використовувати війська за межами Росії. Того ж дня Путін заявив, що російська авіація допомагатиме військам Асада наступати[97], після чого було завдано перших ударів по сирійських містах, які були під контролем не «Ісламської держави», а опозиції, яка отримує фінансову допомогу й озброєння від США[98][99]. Унаслідок першого авіаудару загинуло 65 осіб, серед яких були і діти[100]. Сирійська опозиція заявила, що Росія розбомбила села вихідців з Кавказу, внаслідок чого загинуло 36 мирних жителів[101].
3 жовтня президент США Барак Обама заявив, що військова операція Росії у Сирії веде до катастрофи, адже вона не бачить різниці між опозицією, що виступає проти диктатора Асада, та «Ісламською державою»[102]. 8 жовтня сирійською опозицією була опублікована інформація про втрати військ Башара Асада, підтримуваних Росією, під час тижневого наступу. За їхніми даними, втрати військ Асада за тиждень складали: 18 танків, 4 БМП, 2 БТР та 5 пікапів. Наступ військ Башара Асада закінчився тим, що вцілілі покидали техніку, що палає, з екіпажами й тікали з поля бою[103].
У грудні 2017 року Путін наказав вивести війська Росії з Сирії. На авіобазі, куди він приїхав на військовому автомобілі марки УАЗ, його зустріли сирійський президент Башар Асад, міністр оборони Росії Сергій Шойгу і командувач російського військового угрупування Сергій Суровикін. Президент заявив, що російські військові з перемогою повертаються на свою Батьківщину[104].
Навесні 2020 року, під час епідемії коронавірусу (COVID-19) в Росії, стало відомо, що Путін, побоюючись заразитися вірусом, на відміну від лідерів інших країн, ізолювався від навколишнього середовища, керуючи країною зі спеціального президентського бункера.[105][106] Через що тримав прізвисько «Бункерний дід».
15-17 числа 2024 року були проведені вибори президента РФ, де вкотре, Путін переміг в президентських виборах отримавши, згідно з екзитполом - 88%[107]. Серед порушень, спостерігачі виявили декілька схем, серед яких «каруселі» та вкидання бюлетенів в урну. Окрім того голосування також відбувалось по лінії фронту, де виборці окупованих територій примушувались до голосування на «виїздних виборчих дільницях»[108].
Ще у 2007—2008 роках з'явилися оцінки політичного режиму, встановленого в Російській Федерації, як фашистського: об'єднання войовничих монархістів-чорносотенців із циніками й конформістами навколо помірно-ліберальних фашистів склало ядро горезвісної «путінської більшості»[109].
Владислав Іноземцев (російський політолог, доктор економічних наук) дає чіткий аналіз нинішнього режиму у Росії, на підставі якого робить висновок: «Кремлівський режим підпадає практично під всі визначення класичного фашизму — це авторитарний режим, заснований на принципах корпоративної держави та апології національної зверхності, причому на концептах не стільки ідеологізованих, скільки міфологізованих. Класичний фашизм виник та розвинувся в Італії у роки правління Беніто Муссоліні. Путін — дуче, а не фюрер».[110]
Андрій Зубов, співставляючи режими нацистської Німеччини і нинішньої Російської Федерації, зазначає, що коли впав режим Гітлера у Німеччині, була проведена системна денацифікація: декартелізація, денацифікація, демілітаризація й демократизація (4 Д). У Росії ж нічого подібного не сталося. Тому тоталітарний, авторитарний фон відроджується. По суті своїй це фашистський режим. «Не нацистський, тому що расової політики немає, а саме фашистський: державно-приватні монополії та корпорації, приватний капітал, союз з релігією та, природно, націоналізм». «І якщо ми не хочемо рецидиву, ми повинні проводити дуже глибоку, системну детоталітаризацію суспільства».[111]
Путін з повагою ставится до ідеологу російського фашизму[112][113] Івана Ільїна[114][115][116]. Для позначення супротивників свого режиму він використовує термін «націонал-зрадники», який також використовувався в нацистській Німеччині[117][118][119][120].
Дії В. Путіна представники ЗМІ та політичні діячі[121] часто оцінюють як терористичну діяльність, інколи як фашизм.[122]
Андре Глюксман вказав[123], що В. Путін «діяв як терорист», коли вживав заходів для звільнення заручників у будинку Театрального центру на Дубровці (Москва).
Путіна звинувачували в причетності до організації провокацій, які стали приводом до розв'язання війни і проведення військових операцій (в Чечні, Грузії). Так серію терористичних актів в Росії 1999 року, що стали приводом для розв'язання Другої чеченської війни, пов'язують саме з В. Путіним. Колишні співробітники ФСБ стверджували, що існують докази причетності до цих вибухів ФСБ (затримання її співробітників, що готували теракт у Рязані)[124], керівником якої був Путін. Про це писав колишній працівник ФСБ Олександр Литвиненко в книзі «ФСБ взрывает Россию», вбивство якого пов'язують саме з ФСБ.
В. Путіна підозрюють в організації спецоперації з ліквідації керівництва Польщі 10 квітня 2010 року. Є вказівки на взаємодію Аль-Каїди із спецслужбами Російської Федерації[125][126].
19 липня 2014 року секретар РНБО Андрій Парубій у інтерв'ю Washington Post сказав: «У нас іде не просто українсько-російська війна. Світ повинен зрозуміти, що це — глобальна війна ядерної держави-терориста на чолі з терористом № 1 проти світової системи безпеки. Просто Україна, як часто це було в історії, веде бої на передовій»[127].
Офіційний представник Білого дому Джошуа Ернест 26 липня 2014 року повідомив, що, на думку уряду США, президент Росії Володимир Путін винен в знищенні літака Malaysia Airlines у зоні воєнних дій в Україні[128].
Британські юристи готують колективний позов проти президента Росії через американські суди. До високопоставлених російських воєначальників і політиків, близьких до Путіна, ймовірно, також будуть висунуті правові претензії[129].
28 липня 2014 року радник міністра внутрішніх справ України А. Геращенко зазначив: «Терористами керує Путін, і якщо він накаже здійснювати теракти по всій країні, ми зіштовхнемося з великими проблемами, котрі ми все ж вирішимо як сильна нація»[130].
Генерал Салім Ідріс, начальник штабу Вищої військової ради Вільної сирійської армії стверджує, що «президент Путін бреше. І він брехав від самого початку революції у Сирії. Він точно знає, що режим вбиває наших громадян. Він точно знає, що режим вбиває мирне населення і використовує російську зброю та боєприпаси, російські танки Т-72 та російські ракети „Скад“ для того, щоб руйнувати усі звільнені області, щоб убивати людей скрізь. <…> І я думаю, президент Путін — терорист»[131].
Під час Маршу Солідарності з Україною у Варшаві 23 листопада 2014 депутат польського Сейму Малгожата Гошєвська висловила свою підтримку Україні і зазначила, що «Путін — це найбільший у світі терорист. І Європа може перемогти його, тільки об'єднавшись»[132].
В. Путіна звинувачують в намаганні дестабілізувати ситуацію у Європі, чому прислужився теракт у Парижі, причетними до якого вважають російські спецслужби[133]
В. Путін вважається причетним до терористичних актів на території України у січні 2015 року у Донецьку, Волновасі, Маріуполі[134].
Політолог Сергій Жаков[135] (колишній офіцер КДБ СРСР та СЗР Росії) стверджує: «Вибух 31 жовтня 2015 року літака А-321 з російськими туристами над єгипетським Синаєм, найімовірніше, був економічною диверсією і каральною операцією, яку путінські спецслужби провели під „чужим прапором“ (нібито ісламських бойовиків), щоб помститися Єгипту за покупку французьких „Містралів“[136], які не дісталися Путіну, і змусити російський середній клас їздити відпочивати в анексований Росією Крим».[137][138]
Після терактів у Парижі у чорну п'ятницю 13 листопада 2015 року ряд українських політиків та експертів заявили, що «Єдиний, хто виграв від теракту в Парижі, це Путін» (Леонід Ємець, Мустафа Найєм)[139][140]. Це помста за Містралі, крім того, «у грудні у Франції відбудуться місцеві вибори».
Під час виступу 21 грудня 2015 року в університеті Улудаг на заходах під гаслом «Людська дипломатія Туреччини» Президент Ердоган зазначив: «За 5 років у Сирії вбито 400 тисяч громадян. Це прояв тероризму на державному рівні. У справу втрутилася Росія. Російські літаки почали бомбардувати наших земляків. Вони говорять, що не знали про існування туркманів у Сирії. Про це нам не говорили, -сказав Путін. Я хочу поправити його. На всіх зустрічах до відома російської сторони доведено, що у туркманському регіоні Сирії немає ДАЕШ. Там живуть туркмани Байирбуджака. Як видно, цю інформацію проігноровано. Вони бомбардують і вбивають наших краян. Туркмани не залишають свою землю, захищаючись від постійних атак сил режиму та російської армії. Я сам це пояснював йому. Як можна заперечувати це? Але він як завжди бреше й продовжує брехати. Весь світ знає про це. Я особисто розповів про це президенту Обамі, він у курсі подій»[141].
Президент України Петро Порошенко під час виступу в ізраїльському парламенті (Кнесеті) заявив: «Нещодавно лідер Кремля публічно визнав російську військову присутність на Донбасі.[142] …Жертвами терору, який спонсорується та підтримується Росією, вже сьогодні є майже 9 тисяч громадян України, з яких майже 7 тисяч — цивільні. …Підбурюючи конфлікт на Донбасі, туди направляються російські регулярні війська, вона забезпечує їх найсучаснішим озброєнням, окремі види якого розроблені й використовуються виключно Росією. Кремлівський режим підтримує й фінансує терористичну діяльність як у зоні конфлікту, так і на решті території України».[143]
Громадська організація Авааз 6 травня 2014 року ініціювала збір підписів під петицією до Ради безпеки ООН про визнання В. Путіна воєнним злочинцем[144].
23 жовтня 2015 року організація «Міжнародне партнерство з прав людини»[145][146] передала до Міжнародного кримінального суду в Гаазі (Гаазький трибунал) матеріали щодо воєнних злочинів та злочинів проти людяності в Україні: 300 свідчень про злочини, фото і відео, що підтверджують їх, команда правозахисників збирала понад рік: « …цей суд може видати ордер на арешт, наприклад, Володимира Путіна?» — «Так. Хоча люди, які подають грузинську заявку, вважають, що Путін їхній. Тобто вони хочуть перші притягнути Путіна до відповідальності.»[147].
16 грудня 2015 року німецький таблоїд Bild звинуватив В. Путіна у бомбардуванні конвоїв з гуманітарною допомогою та лікарень і назвав такі дії Верховного головнокомандувача збройних сил РФ воєнними злочинами Путіна[148]
18 грудня 2015 року депутат польського Сейму Малгожата Госевська опублікувала рапорт «Російські воєнні злочини у Східній Україні 2014 року»[149]. У звіті описані воєнні злочини, з позицій міжнародного права, які були здійснені у східній та південній Україні солдатами та посадовими особами Російської Федерації та проросійськими бойовиками. Задокументовані злочини включають незаконне позбавлення волі, фізичні і психічні тортури, пограбування і вбивства. Задокументовані свідчення будуть представлені на розгляд Міжнародного кримінального суду в Гаазі[150].
Володимир Путін і уряд РФ можуть бути звинувачені у підбурюванні до воєнних злочинів, на що вказує Bloomberg Review з посиланням на експертів міжнародного права. Війська Башара Асада використовували хімічну зброю і катували цивільне населення, через що Росію можуть звинуватити у сприянні воєнним злочинам.[151]
Ахмет Давутоглу заявив, що Росія проводить етнічні чистки в північній Латакії. Авіація РФ бомбардує поселення сирійських турків, яких режим Башара Асада оголосив «терористами». Внаслідок бомбардувань гинуть тисячі мирних людей. Туреччина прямо звинувачує Кремль в етнічних чистках. Кореспондент, що побував у місцях бомбардувань, зазначає, що «…відповідні висновки будуть зроблені міжнародним військовим трибуналом, який безумовно чекає сирійський і російський режими. Але безперечно відбувається воєнний злочин. Гинуть тисячі ні в чому не винних людей. Путін немов знущається. То з кораблів їх гасить, то з неба, тепер з підводних човнів. І все це під соусом боротьби з ІДІЛ. …туркмани, з якими вдалося зустрітися на турецько-сирійському кордоні …розповідають страшні речі. Вони втекли звідти, де немає спостерігачів і можливості хоч якось врятуватися. Дивує, що ООН боязко мовчить з цього приводу. Путіна чекає страшний суд».[152]
Сенатор США Джон Маккейн, коментуючи заяву президента Дональда Трампа щодо угоди з Путіним, яка би передбачала послаблення санкцій стосовно Росії в обмін на скорочення нею ядерних озброєнь, заявив: «Якщо ми не збережемо ці санкції чи навіть посилимо їх, то це буде стимулювати Володимира Путіна, який є воєнним злочинцем»[153].
Певна частина політиків та діячів культури вважає політику та заяви Путіна українофобськими та засуджує їх[154][155][156][157][158][159].
Відомі висловлювання:
«Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частина, й значна, подарована нами!»[160] |
Джорджу Бушу під час зустрічі Росія — НАТО в Сочі (5 квітня 2008 року)
«Щодо наших стосунків з Україною… Я дозволю з вами не погодитись, коли ви зараз сказали, що якби ми були розділені, ми не перемогли б у війні. Ми все одно б перемогли, тому що ми країна переможців» |
Він також відзначив, що статистика часів Другої світової війни свідчить, що найбільших втрат (понад 70 %) зазнала саме РСФСР.
«Це означає, що війна виграна, не хочу нікого образити, за рахунок індустріальних ресурсів РФ. Це історичний факт, це все є в документах» |
За його словами, це зовсім не применшує значення республік колишнього Радянського Союзу в загальній перемозі[161].
У річницю анексії Криму Росією (у середу, 18 березня 2015 року) Путін знову заявив, що не визнає існування української нації:
Ми завжди в Росії вважали, що росіяни та українці — це один народ, я так думаю і зараз / рос. Мы всегда в России считали, что русские и украинцы — это один народ, я так думаю и сейчас[162]. |
В інтерв'ю виданню «Bild» заявив, що відмовляється повернути Україні контроль за кордоном до внесення змін у Конституцію[163].
Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, що становить загрозу національній безпеці України і міжнародному правопорядку[164]. Про це прем'єр-міністр РФ сказав під час прямого ефіру з росіянами (16 грудня 2010 року).
24 лютого 2022 року відкрито увів війська на території України, та почав «спеціальну військову операцію»[165], головними цілями він назвав «денацифікацію» та «демілітаризацію» України, а також визволення Донбасу.
Станом на червень 2014 діяльність Путіна на посаді президента РФ схвалювало 86 % населення Росії, при тому, що від 2008 року його рейтинг знижувався і наближався до 60 %. Таке різке збільшення рейтингу президента Росії експерти-соціологи пояснюють передусім з анексією Криму Росією[166].
Згідно з опитуванням, яке провела соціологічна група «Рейтинг» 2014 року, 76 % населення України негативно ставилося до Володимира Путіна, 16 % — позитивно[167].
Максимальний рейтинг Путіна серед росіян було зафіксовано у жовтні 2014 року — 89 %. Негативно ставилося до Путіна 10 % росіян. Крім того, 64 % росіян відповіли, що вважають, що Росія рухається в правильному напрямку[168].
Згідно з соціологічним даними, які проводились з березня по травень 2015 року в 40 країнах світу, лише 24 % людей у світі вважають дії В. Путіна правильними, а до Росії позитивно ставляться лише 30 %. Найгірше ставлення до Путіна мають іспанці — 92 %, поляки — 87 %, французи — 85 %, українці — 84 %, йорданці — 84 %, австралійці — 81 % та британці — 80 %. Найкраще сталення до Путіна у В'єтнамі — 70 %, у Китаї — 54 % та у Гані — 49 %[169][170][171].
У серпні 2015 року під час опитування 31 % жителів Російської Федерації сказали, що вважають головною гордістю своєї країни президента В. Путіна, що втричі більше, ніж 2003 року. Опитування показало, що ним більше пишаються жінки, ніж чоловіки та молодь до 24 років і люди 60 років і старші[172].
Справа у тому, що Росії на хрін не потрібна на чолі її цивілізована людина. Ця цивілізована людина завжди приречена на остракізм. Й знайдений наразі для внутрішнього ринку Путіним свій образ, він надзвичайно вдалий: ракети, мультики, попи, КамАЗ мостом… Головне — не соромитись. Головне — вести себе у зовнішній політиці так й надалі, з тією ж витонченою хуліганскістю, яку ми наразі, власне кажучи, й бачимо. Тобто таке собі „геть сором“…[173] |
Голова інвестиційного фонду Hermitage Capital Вільям Браудер, якого називають «ворогом Кремля № 1» через його антипутінську діяльність, запевняє, що російський президент зберігає на рахунках у швейцарських банках близько 200 мільярдів доларів
Дії Путіна в неодноразово характеризували як тероризм, а його режим у світі прирівнюють до фашистського, вимагають визнати воєнним злочинцем та трибуналу в Гаазі.[174]
У 2017 році соціологічна компанія Левада-Центр проводила серед громадян Росії традиційне опитування, кого вони вважають найвидатнішими постатями людства за весь час. У цьому році Володимир Путін посів 2-ге місце, поступившись лише радянському диктатору Йосипу Сталіну, піднявшись на 4 позиції у порівнянні з 2012 роком.[175]
Згідно з даними опитування, проведеного Левада-Центром у січні 2019 року, думку, що сьогодні РФ рухається неправильним шляхом висловили 45 % учасників опитування — найбільша кількість за останні 12 років; про те, що справи в країні йдуть у правильному напрямку, заявили 42 % респондентів, ще 13 % опитаних не змогли дати відповідь на поставлене запитання[176] Опитування «Левада-центру», яке було проведене з 27 червня по 4 липня 2019 р. показало, що 68 % росіян схвалюють дії Путіна, тоді як 31 % не схвалюють, а 1 % відмовились дати відповідь[177]
16 вересня 2021 року Європарламент прийняв резолюцію про Росію, в якій називає режим президента РФ Володимира Путіна «найбільшим викликом безпеки Європи» та «стагнаційною авторитарною клептократією, яку очолює довічний президент, оточений олігархами». Також в ході пленарного засідання євродепутат Андрюс Кубілюс представив проєкт нової доповіді щодо напрямків політичних відносин між ЄС і Росією. Основних напрямків три: протидія, стримування і залучення.[178][179][180][181]
17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі заявив, що видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна «у контексті ситуації в Україні».[182]
Шимон Перес: «Повірте мені, - сказав я Путіну, - вороги і ворожнеча є найбільшими втратами у житті. Ви інвестуєте в дурість».[183] |
США та країни Європи, що входять до «великої вісімки», на саміті з ядерної безпеки 24 березня 2014 року прийняли рішення про призупинення членства Росії у цій організації у зв'язку із анексією Криму РФ[184].
На думку багатьох закордонних та російських політологів та державних діячів наслідками діяльності В. Путіна можуть бути руйнування економіки країни, масові соціальні та політичні протести, і, врешті-решт, руйнування держави. Щодо одного із можливих варіантів розвитку подій у жовтні 2014 року висловився ексвіцепрем'єр Росії Альфред Кох[185].
Окрім наслідків для економіки та споживчого ринку Росії санкцій з боку США та європейських країн, що на жовтень 2014 року вже мають істотне значення, Росія, на думку російських експертів, має проблеми у сфері постачання газу. В. Путін сподівався чинити економічний та політичний тиск на європейські країни та Україну, шантажуючи їх можливістю обмеження постачання газу або ж повним припиненням постачання. З цією метою він здійснив візит до Китаю, де, як було оголошено російською стороною, був підписаний контракт на будівництво газопроводу та постачання газу до Китаю. Але на початок жовтня 2014 року виявилося, що контракт із Китаєм існує лише у пропагандистських виступах керівництва Росії. На думку російського експерта Михаїла Крутіхіна[186], Україна може пережити зиму навіть у випадку повного припинення постачання газу Росією. Росія ж не може виконати своїх зобов'язань перед європейськими споживачами без використання підземних газосховищ України[187][188].
За матеріалами консалтингової компанії Cushman & Wakefield міжнародні інвестиції в нерухоме майно у Росії скоротились більш ніж на 50 % за рік, починаючи з другого кварталу 2013 року. Внаслідок цього Москва перемістилася з 15-го на 48-е місце у рейтингу країн за обсягом міжнародних інвестицій. Окрім того, Москва, що раніше входила до топ-20 найбільших інвестиційних ринків, посунулася на 29-е місце. За рік, що завершився другим кварталом 2014 року, обсяг міжнародних інвестицій в Росію склав $6,284 млрд.[189]
7 жовтня 2014 року на Національному конгресі «Модернізація промисловості Росії: пріоритети розвитку» радник президента РФ Сергій Глазьєв зазначив, що цього року з Росії вивезено більш ніж $80 млрд, відтік капіталу з Росії «зашкалює за всі мислимі межі»[190]
За оцінкою інституту «Центр розвитку» Національного дослідного університету «Вища школа економіки» (Москва), чистий відтік капіталу приватного сектора економіки Росії в жовтні 2014 року перевищив 25 мільярдів доларів США, а від початку року до листопада вже склав 110 млрд. Ця цифра перевищила усі офіційні прогнози і, на думку дослідників, є наслідком санкцій країн Заходу, а також обмеженого доступу до світового ринку капіталу, піка платежів за зовнішнім боргом, стагнації економіки, розкручування інфляційно-девальваційної спіралі. Внаслідок цих та інших негативних очікувань відтік капіталу з країни буде продовжуватись[191].
За повідомленням німецького джерела «Deutsche Welle», від початку року російські олігархи зазнали збитків у розмірі майже $50 мільярдів, а дехто з них втратив до 2/3 своїх статків[192].
27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію державою-агресором[193].
За роки своєї діяльності у керівництві РФ В. Путін підписав з Китаєм угоди, відповідно до яких Китаю передані в оренду на 49 років частини території Російської Федерації, площа яких у декілька разів перевищує площу окупованого РФ Криму[194].
Під час виступу на Гайдаровському форумі перший заступник міністра Мінекономрозвитку РФ Олексій Ліхачов зазначив, що збитки Росії від санкцій ЄС 2015 року склали 25 мільярдів євро[195].
Головні наслідки діяльності за 16-річний період підбив Владислав Іноземцев, директор Центру дослідження постіндустріального суспільства (Москва)[196]:
У перші робочі дні 2016 року увага росіян була зосереджена на курсі долара і цінах на нафту - вже 77 руб. за дол. і $ 31 за барель марки Brent на ранок 12 січня. <...> ... саме главі Російської держави ми найбільше зобов'язані тим, що, затамувавши подих, стежимо за котируваннями нафти, адже саме його політика і призвела до того, що, крім енергоносіїв, за душею у Росії мало що залишилося. |
На початок 17-го року правління свого лідера середня зарплата (при перерахунку у доларах) відповідає рівню жовтня 2005 року. ВВП 2016 року майже дорівнює показнику 2006 року. Втеча капіталу за останні три роки становить $280 млрд. Воєнний бюджет виріс за роки його правління за номіналом у 7,5, а у доларовому еквіваленті — у 4,4 раза. Бюрократія остаточно перетворилася на панівний клас. Росія має також дві війни, розпочаті в останні роки, сусідів по пострадянському простору, що розбігаються, а також зіпсовані стосунки з основними господарськими партнерами.
Країною керує людина, котра багато говорить, але не готова робити практично нічого конкретного, більш ніж 10 років покладаючись на позитивні тренди, що задаються іззовні. Це державне безсилля.[196] |
Як повідомив 15 серпня 2015 року уповноважений при президентові РФ з прав підприємців, за останні три роки Російська Федерація втратила близько 6,8 млн робочих місць.[197]
Населення Росії скорочується: вперше за останні п'ять років за 9 місяців 2017 року природне зменшення склало 106 тисяч осіб, з яких майже 16 тисяч покінчили життя самогубством. Зменшення чисельності населення частково компенсується за рахунок мігрантів з Білорусі, Сирії, Таджикистану[198].
1991 року в Росії діяло 1450 аеропортів та аеродромів, а наприкінці 2017 залишилось лише 228. Це менше ніж на території штату Аляска (США), колишньої російської території, — там їх працює 282. Процес ліквідації аеропортів та аеродромів, особливо на Крайній Півночі, продовжується, що призводить до скорочення внутрішніх перевезень у РФ та до розірвання транспортних зв'язків Сибіру, Крайньої Півночі та Далекого Сходу із рештою території країни. Таким чином близько 20 мільйонів жителів позбавлені можливості нормального переміщення територією власної країни[199].
За повідомленням російського сайту «NN „Кто в курсе“» ВВП Росії протягом останніх 5 років зменшився більш ніж на 1 трлн доларів США. Минулого року економіка Росії коштувала $ 1,6 трлн, менше, ніж економіка Індії ($ 1,9 трлн), а також Бразилії ($ 2,05 трлн). Вона приблизно в 14 разів менша економіки Китаю[200].
За результатами моніторингу Міністерства економічного розвитку РФ протягом 2018 року, на кінець року 62 країни застосовують 159 обмежувальних заходів. Сума збитків від цих заходів склала $6,3 млрд. Число обмежувальних заходів, що їх застосовують країни: ЄС — 25, Україна — 22, Індія — 16, Білорусь — 13, Туреччина — 12, США — 9, Австралія — 6. Найбільших збитків російським експортерам завдають обмеження: в ЄС — більш ніж $2,4 млрд; у США — більш ніж $1,1 млрд; в Україні — $775 млн; у Туреччині — $713 млн. Найбільше постраждала металургійна промисловість — збитки майже $4 млрд; збитки підприємств сільськогосподарської промисловості — близько $1,1 млрд, хімічної — $641 млн, автомобільної — $306 млн[201].
Після окупації та анексії відбулася повна деградація Євпаторійського та Ялтинського портів і вони, фактично, не працюють. До окупації із Севастополя експортували значні обсяги зерна і металу, після окупації севастопольські порти втратили перше місце з вантажообігу через втрату основної частини експортних потоків.
Невдача поромного сполучення з Кримом через Феодосійський порт, зміна ролі Феодосійської нафтобази з експортної на базу зберігання та зростання поставок нафтопродуктів до Криму залізничними поромами через Керч призвели до посилення процесу деградації Феодосійського порту[202].
«Державне унітарне підприємство Республіки Крим Кримські порти» на сьогодні фактично є банкрутом. Вже у грудні 2017 року працівники морських портів можуть залишитися без зарплати[203].
21 лютого 2022 року Путін підписав укази про визнання незалежності терористичних угрупувань ЛНР та ДНР[204][205]. 23-27 вересня 2022 року провів псевдореферендуми щодо «приєднання» ціх територій до Росії. Псевдореферендуми були засуджені ООН як ті, що порушують міжнародне право.[206]
З липня 1983 до червня 2013 був одружений з Людмилою Олександрівною Путіною. У сім'ї двоє дітей: дочки Марія (р. 1985, в Ленінграді) і Катерина (р. 1986, в Дрездені) — вчилися в СПбДУ (вступили 2003 року) — Марія на біолого-ґрунтовому, Катерина — на Східному факультеті. Недоторканність приватного життя дочок Путіна ретельно охороняється.
За інформацією голландського видання De Pers, Марія заміжня за голландцем Jorrit Faassen[209][210]. За опублікованими неофіційними даними, 15 серпня 2012 року в Центральній клінічній лікарні УД Президента РФ в Москві у Марії народився син. Зараз Марія із сім'єю живе у місті Voorschoten, Голландія.[211]
У сім'ї Путіна також багато різних домашніх тварин, більшість були подаровані. Чотири собаки — чорний лабрадор Коні, два пуделі та каракачан Баффі. А також коза Казка і її козеня, карликова конячка (поні) Вадик.
6 червня 2013 року після балетної вистави у Кремлі в інтерв'ю російському телеканалу подружжя повідомило про свій намір розлучитися[212]. У квітні 2014 року стало відомо про те, що розлучення офіційно оформлено[213].
Майстер спорту із самбо (1973), дзюдо (чорний пояс, 1975). Був неодноразовим чемпіоном Ленінграда із самбо.
Чемпіон Ленінграда з дзюдо (1975)[214], чемпіон ЦС ДСО «Праця»[215], призер розіграшу Кубка Союз Радянських Соціалістичних Республік, переможець першостей ДЗГ «Жальгіріс» і «Калев», ставав неодноразовим переможцем чемпіонатів вишів.[216]
Захоплюється катанням на гірських лижах. У молодості катався, зокрема на Чегеті (Кабардино-Балкарія) і в Славському (Львівська область)[217].
1999 року[218] вийшла книга Путіна у співавторстві з Василем Шестаковим і Олексієм Левицьким з практичних занять дзюдо — «Вчимося дзюдо з Володимиром Путіним». 6 жовтня 2008 року в Костянтинівському палаці пройшла презентація навчального фільму, відеододатку до даної книги. Фільм зняли в Санкт-Петербурзі за участі Путіна в ролі самого себе.[219][220]
Улюблений музичний колектив — група «Любе»[221].
З дитинства любить твори Редьярда Кіплінга і використовує образи письменника в політичній полеміці[222].
Вільно володіє німецькою мовою, також трохи англійською[223][224][225][226][227][228][229][230].
Носить годинник виключно на правій руці. У різний час носив годинник відомих люксових марок: A. Lange & Söhne, Breguet, Patek Philippe.[231]
3 серпня 2015 року німецькі дослідники заявили, що коли Путін був шпигуном, цікавився смертельними отрутами, які не лишають слідів. Дослідники «Correctiv» посилаються на колишнього коллегу Путіна Клауса Цухольда, який розповів, що той намагався витягнути інформацію з одного професора медицини, який мав доступ до інформації про смертельні отрути. Ця інформація стосувалася різних способів вбивств за допомогою отрут або імітації самогубства. Вчений спеціалізувався на дослідженні радіоактивних матеріалів. Для того, щоб отримати інформацію, Путін шантажував професора компроматом, підкинувши йому порнографічні матеріали. Саме від радіоактивного полонію-210 помер О. Литвиненко, який боявся, що Кремль його вб'є[232][233].
В інтерв'ю телеканалу Сі-Ен-Ен 8 вересня 2000 року на запитання: «Чи вірите Ви у вищі сили?» Путін відповів: «Я вірю в людей. Вірю в добрі наміри. Вірю в те, що всі ми явилися в цей світ робити добро»[234]. Путін регулярно зустрічався з Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм II (починаючи з 31 грудня 1999 — дня, коли Борис Єльцин передав Путіну президентську владу), бере участь у релігійних службах, під час подорожей країною відвідує різні православні храми й монастирі[235].
На думку Путіна, «і традиційні конфесії Росії, і ядерний щит є тими складовими, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки країни»[236]. На початку 2000-х у російських ЗМІ циркулювала версія про те, що духівник Путіна — архімандрит Тихон (Шевкунов)[237][238][239][240][241], активний учасник процесу об'єднання РПЦЗ та Російської православної церкви (Московського патріархату). Деякі політики та експерти вважають Путіна реваншистом[242][243][244][245].
За офіційними даними, опублікованими під час Виборів до Державної Думи 2007 року, доходи Путіна 2006 року становили 2 млн руб., а всього на час виборів Путіну належало 3,7 млн руб. на рахунках у різних банках, ділянка в Московській області площею 1500 м² і квартира в Санкт-Петербурзі площею 78 кв. м[246].
За твердженням директора Інституту національної стратегії політолога Станіслава Бєлковського, опублікованому в німецькому виданні Die Welt 12 листопада 2007 року[247][248], В. Путін, можливо, контролює 37 % акцій «Сургутнафтогазу» і 4,5 % акцій «Газпрому». В інтерв'ю газеті The Guardian у грудні 2007 року Бєлковський пояснив, що Путін не фігурує в жодному офіційному списку акціонерів, але може бути бенефіціаром цих акцій через посередників. За його оцінкою, статок Путіна становив щонайменше 40 мільярдів доларів[249]. Сам Путін на питання про свій статок сказав, що він є найбагатшою людиною в Європі, а може — і у світі, але його багатство — нематеріальної природи: він «багатий, оскільки збирає емоції», а також тому, що народ Росії двічі довірив йому керівництво такою великою країною, як Росія; твердження про його багатомільярдні статки Путін назвав виколупаними з носа й розмазаними на папірцях[250].
У лютому 2009 року колишній заступник секретаря Ради безпеки Росії (1996–1997) Борис Березовський сказав, що «особистий статок Володимира Путіна точно не менший, ніж Романа Абрамовича». За його оцінкою, «до світової фінансової та економічної кризи статки Володимира Путіна становили щонайменше 40 мільярдів доларів»[251]
16 лютого 2015 року голова інвестиційного фонду Hermitage Capital Білл Браудер, у минулому — найбільший закордонний інвестор у Росії, сказав в інтерв'ю американському телеканалу CNN, що президент Росії Володимир Путін зберігає на рахунках у швейцарських банках $200 мільярдів доларів США[252].
Здоров'я Путіна активно обговорюють у засобах масової інформації[253] починаючи з осені 2012 року, коли агентство «Reuters» повідомило про проблеми Путіна зі спиною[254]. Ще у вересні бачили, як Путін кульгав на міжнародному саміті, а в жовтні скасували декілька подорожей. За словами прессекретаря Путіна, проблеми були пов'язані зі спортивною травмою[255]. За припущеннями ЗМІ, травма могла бути пов'язана з польотом Путіна на дельтаплані з білими журавлями, але цю інформацію спростували. За інформацією «Reuters», хворий хребет призвів Путіна до необхідності носити ортопедичний корсет[256]. Пізніше Олександр Лукашенко зазначив, що травма Путіна пов'язана з його захопленням дзюдо й була отримана на одному з тренувань[257]. У грудні 2012 погіршення стану здоров'я Путіна стало причиною офіційного скасування візиту японського прем'єр-міністра[258], а також до скорочення програми візиту Путіна до Індії[259].
Починаючи з 2003 року, у пресі неодноразово з'являлися чутки про онкологічні захворювання Путіна, але всіх їх спростували[260][261].
У березні 2015 скасували кілька зустрічей Путіна. Він не з'являвся на людях протягом тижня, що призвело до появи нових чуток про погіршення здоров'я президента[254].
24 вересня 1999 року під час пресконференції в Астані Володимир Путін сказав «Ми переслідуватимемо терористів скрізь. У аеропорту — в аеропорту. Значить, ви вже мені вибачте, в туалеті зловимо, ми в сортирі їх замочимо, врешті-решт. Все, питання закрите остаточно»[262].
Він потонув, — у прямому ефірі CNN, на питання Ларрі Кінга «Що сталося з російським підводним човном „Курськ“», відповів Путін[263], вересень 2000 року.
9 липня 2014 року на зустрічі з лідерами єврейських організацій Росії Володимир Путін сказав, що головний ідеолог німецького нацизму Йозеф Геббельс був «талановитою людиною»[264][265][266].
21 лютого 2022 року в своїй промові про визнання ДНР і ЛНР стверджував, що Україну створили більшовики і Ленін, Сталін продовжив формувати і Хрущов «зачем-то отобрал у России Крым и тоже подарил его Украине».[268]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.