Класифікація озерних улоговин — лімнологічно-геоморфологічна систематизація різноманітних озер за генезисом їхніх улоговин.
В утворенні озерного ложа беруть участь різноманітні природні сили, тому більшість їх утворюються внаслідок спільної дії кількох з них[1]. Формування озерного ложа і водної маси озера можуть бути як розведеними в часі (утворення запрудних озер, відступання льодовиків і наповнення талою водою западин льодовикового рельєфу, заповнення дефляційних улоговин), так і одночасним (руслові процеси річок, танення реліктового льоду і утворення термокарстового озера, відокремлення морських лагун). Поступово, з розвитком озера, рельєф ложа згладжується внаслідок заповнення твердими річковими наносами, продуктами розмиву берегів, органічними рештками озерної гідробіоти[2].
Існує багато класифікацій озер, з яких найрозробленішою є класифікація за генезисом озерних улоговин, вперше запропонована 1937 року радянським гідрологом Михайлом Первухіним та пізніше докладно розроблена Борисом Богословським[5][6].
- 1. Тектонічні. Сформовані внаслідок вертикальних і горизонтальних тектонічних рухів (розломів, здвигів, геосинклінальної складчастості пластів земної кори). Такі озера мають круті береги, значні максимальні глибини. До них належать найглибші озера світу, що лежать у грабенах: Байкал в Євразії, Альберт, Едвард, Танганьїка, Ньяса в Африці, Мертве море на території Ізраїлю[1]. Озерні улоговини Аральського і Каспійського морів утворились внаслідок тектонічних рухів, що відокремили колишні океанічні басейни (Тетіс) від вод Світового океану[9][10]. Аналогічні процеси відбуваються і з Чорним та Азовським морями. Внаслідок сейсмічної активності, розлому водотривких гірських порід і виходу на поверхню підземних вод можуть утворюватись невеликі несподівані озера. Так 2014 року утворилось озеро Гафса у пустельній місцевості Тунісу площею 1 га і глибиною до 18 м. Тектонічні рухи також породжують паралельне чергування серій грабенів і горстів, що порушують існуючі водозбірні басейни, сприяють утворенню безстічних областей в яких утворюються солоні озера. Наприклад, Мертве море і Велике Солоне озеро. Під час здвигів на шляху потоків води можуть утворюватись перепони рельєфу, що заважають звичайній течії та формують озера. Наприклад, озеро Елізабет у Каліфорнії в зоні розлому Сан-Андреас[9][10].
- 2. Льодовикові. Сформовані різноманітною дією сучасних льодовиків або під час древнього заледеніння[1]. Часто льодовики діють у комплексі з іншими природними факторами, тож віднесення безпосередньо льодовикового типу озер ускладнене. Це найпоширеніший на планеті тип озерних улоговин, найбільше їх на півночі Європи і Північної Америки, внаслідок останнього заледеніння[9][10]. Прикладами таких озер слугують: патагонське озеро Науель-Уапі в Аргентині, Кенієре у Новій Зеландії.
- Карові (ерозійні). Утворюються в горах на дні кару. Зазвичай круглої форми. Чітко вираженого притоку та стоку вод зазвичай не існує.
- Улоговинні (акумулятивні, постгляціальні, трогові). Утворені внаслідок відходу льодовиків. Потоки танучих льодовиків залишають на своєму шляху пісок і гравій. Відклади просідають, формуючи западину, в якій поступово збирається вода.
- Моренні (прогляціальні). Розташовані в районах розповсюдження морен, в областях стародавнього зледеніння і сучасних гірських льодовиків. Моренні озера можуть утворитися в результаті підпруження річок моренними відкладеннями.
- Підльодовикові (субгляціальні). Розташовані під покровними льодовиками. Наприклад, озеро Восток в Антарктиді.
- Епішельфові. Своєрідний тип озер, що зустрічаються в Антарктиді. Сильностратифіковані озера з верхнім опрісненим шаром і придонним більш солоним. Утворюються у прибережній частині внаслідок відокремлення шельфовими льодовиками узбережжя від вод відкритого моря і сильного опріснення талими водами таких водойм із двотипними берегами[11][12].
- 3. Водноерозійні та водноакумулятивні. Утворюються в результаті дії водноерозійних і водноакумуляційних процесів потоків вод в долинах рік.
- Річкові (флювіальні) стариці, тимчасові плеса пересихаючої річки, придельтові озера[1]. Стариці здебільшого мають підковоподібний вигін, бо вони утворюються відокремленням річкових меандрів[9][10]. Коли річкові наноси притоків річок перегороджують течію головного потоку утворюються флювіатильні греблі, коли ж наноси головної річки перегороджують течію приток, то утворюються латеральні (бічні) озера[13][14]. До флювіальних озер можна також віднести водобійні колодязі (котли) великих водоспадів[13].
- Морські водойми з солоною або солонуватою водою, відокремлені від моря низькими наносними піщаними косами — лагуна, або утворене в результаті занесення гирлової частини естуарію наносами — лиман[1][9]. Наприклад, Венеційська лагуна Адріатичного моря. До таких водойм також відносяться озера вздовж берегів Білого моря, що утворилися з морських заток внаслідок ізостатичних рухів[15].
- 5. Провальні. Улоговини таких озер виникають в результаті промивання ґрунтів підземними водами, що розущільнюють їх, або утворюють підземні порожнини.
- Ка́рстові. Виникають в результаті заповнення водою від'ємних форм карстового рельєфу (карстових ям, улоговин, печер та ін.) у вапнякових та гіпсових гірських породах[1][9]. Широко представлені в карстових регіонах — Далмація (Хорватія), Флорида (США) та ін[17]. Прикладами таких озер слугують Ерцо в Грузії, озера на дні карстових колодязів на тепую Сарісаріньяма — Сима-Гумбольдт і Сима-Мартель (вирізняються з проміж інших «найвищими берегами» (310 і 250 м, відповідно) та унікальними реліктовими екосистемами з ендемічними видами. Різновидом карстових озер слугують підземні озера у вапнякових печерах.
- Термока́рстові. Виникають у результаті просідання ґрунту в областях розвитку багаторічної мерзлоти внаслідок танення підземних пластів або лінз льоду. Широко розповсюджені в тундрі, невеликі за площею та здебільшого округлі за формою[6][1].
- Просадочні (суфозійні). Утворюються внаслідок вимивання з ґрунту мілких частинок під час руху ґрунтових вод уздовж схилів або в западинах.
- 6. Завальні (загатні). Утворені шляхом перегородження річної долини, яру, балки природною греблею (гірські обвали, селеві потоки, льодовикові язики, річкові наноси). Такі озера часто бувають дуже глибокими (якщо утворені у вузьких ущелинах) та значними за площею, проте вони не дуже тривалі в часі[9][10]. Такий тип озер широко представлений у гірських районах. Наприклад, Велике Алмаатинське озеро у Казахстані; озеро Ріца на Кавказі (Грузія); Сарезьке на Памірі; Куейк в штаті Монтана (США), утверене внаслідок землетрусу 1959 року[18].
- 7. Еолові (дефляційні). Утворені внаслідок видуванням вітром понижень на земній поверхні (дефляційні басейни, еолові та міждюнні улоговини) в аридних регіонах, на піщаних аренах річкових долин[1][9]. Деякі такі озера є реліктовими й слугують своєрідними індикаторами більш аридного стану палеоклімату[10]. Наприклад, озеро Мозес-Лейк у штаті Вашингтон (США) заповнює міждюнні пониження незакріплених пісків.
- 8. Біогенні. Утворені внаслідок життєдіяльності рослин і тварин, достатньо рідкісні, невеликі за розмірами й часто достатньо ефемерні в часі у порівнянні з іншими типами озер. Торфові озера — вторинні гідрологічні утворення на великих болотах і торф'яниках, дистрофного характеру з низьким вмістом кисню у придонних шарах[19]. Боброві загати та лагуни коралових атолів виступають типовим прикладом зоогенних озер[9][10].
- Біогенні озера
Болотні озерця в Латвії
Боброва загата
Серед лімнологів західного світу найпопулярнішою та найрозробленішою (11 типів, 76 підтипів) є класифікація Хатчинсона 1957 року[9][10].
- 1. Тектонічні (англ. tectonic lakes). Утворені внаслідок різноманітних тектонічних рухів пластів земної кори.
- 2. Вулканічні (англ. volcanic lakes). Утворені внаслідок вулканічної діяльності.
- 3. Завальні (англ. landslide lakes). Утворені внаслідок перегородження русла водотоків великими масами гірської породи внаслідок денудаційних, або сейсмічних процесів.
- 4. Льодовикові (англ. glacial lakes) Утворені внаслідок діяльності льодовиків та різних гляціальних процесів.
- 5. Розчинні (англ. solution lakes). Утворені внаслідок розчинення ґрунтів і гірських порід з подальшим просіданням, або руйнацією земної поверхні. Карстові, термокарстові, суффозійні озера.
- 6. Флювіальні (англ. fluvial lakes). Утворені внаслідок дії рухів рідкої води, течією вод річок і тимчасових потоків.
- 7. Еолові (англ. aeolian lakes). Утворені внаслідок діяльності вітру.
- 8. Прибережні (англ. shoreline lakes). Утворені внаслідок абразійно-акумуляційних процесів на узбережжі морів і океанів, інколи тектонічних та ізостатичних рухів.
- 9. Біогенні (англ. organic lakes). Утворені внаслідок діяльності живих організмів, накопичення їхнії продуктів життєдіяльності, відмерлої біомасси.
- 10. Антропогенні (англ. anthropogenic lakes). Різні водосховища, стави і ставки штучно створені людиною для різноманітних потреб[1]. Здебільшого це перегороджені греблею течії річок, заповнені водою закинуті кар'єри гірничих підприємств (кар'єрні озера), спеціально вириті й заповнені водою котловани, обваловані шламо- і хвостосховищ промислових підприємств металургійної, хімічної та будівельних галузей[9]>[10]. Найбільшим водосховищем світу за площею є Вольта в Гані (8,5 тис. км², 148,0 км³), створене греблею ГЕС Акосомбо в місці злиття Білої та Чорної Вольт. Найбільше за об'ємом води — Кариба в Замбії на річці Замбезі (5,58 тис. км², 180,3 км³), створене греблею ГЕС Кариба 1958 року. Найбільше водосховище України — Каховське (2,15 тис. км², 18,2 км³) на Дніпрі, створене греблею Каховської ГЕС 1955 року.
- Штучні озера
Озеро Вольта
Озеро Кариба
Каховське водосховище
Гребля озера Джунгуа на Тайвані
Озеро в Коростишівському кар'єрі
Хвостосховище поблизу Кривого Рогу
- Мішаного походження.
- Реліктові. Утворені відгородженням водної маси озера від вод Світового океану як акумуляційною діяльністю хвиль, що утворюють берегові бари (лагуна), так і довготривалою геологічною діяльністю (Каспійське море).
(англ.) Håkanson, L. Lakes on Earth, Different Types // Encyclopedia of Lakes and Reservoirs. — : Springer Netherlands, 2012. — С. 471–472. — ISBN 978-1-4020-5617-8.
Bethan Davies. Epishelf lake : [англ.] : [арх. 198 грудня 2020 року] / Bethan Davies // antarcticglaciers.org : вебсайт. — 2020. — 22 June. — Дата звернення: 28 грудня 2020 року.
(англ.) Johnson, Daniel M. et al. Atlas of Oregon Lakes. — : Oregon State University Press, 1985. — С. 96–97. — ISBN 978-0-87071-343-9.
(англ.) Neuendorf, K. K. E., Mehl Jr., J. P., and Jackson, J. A. Glossary of Geology. — : Springer. Approx, 2005. — ISBN 3-540-27951-2.
Peat lakes // Waikato Regional Council. Архівовано з джерела 31 Січня 2021. Процитовано 18 Січня 2021.
- Українською
- Англійською
- (англ.) Cohen, A. S. Paleolimnology: the history and evolution of lake systems. — N. Y. : Oxford University Press, 2003. — 500 с. — ISBN 0-19-513353-6.
- (англ.) Håkanson, L., and Jansson, J. Principles of Lake Sedimentology. — N. Y. : Springer-Verlag, 1983.
- (англ.) Horne, Alexander J. Limnology. — 2nd ed. — N. Y. : McGraw-Hill, 1994. — 576 с. — ISBN 9780070236738.
- (англ.) Hutchinson G. E. A treatise on limnology. — N. Y. : Wiley, 1957. — Т. 1. Geography, Physics and Chemistry.
- Російською
- (рос.) Андроникова И. Н. Классификация озер по уровню биологической продуктивности // Теоретические вопросы классификации озер. — СПб., 1993. — С. 51-71.
- (рос.) Баранов И. В. Лимнологические типы озер СССР. — Л., 1962. — 276 с.
- Богословский Б. Б. Схема гидрологической классификации озер СССР // Вестник МГУ. Серия 5. География. — 1960. — № 2. — С. 44-5.
- Верещагин Г. Ю. Методы морфометрической характеристики озер // Труды Олонецкой научной экспедиции. — 1930. — Вип. 1. — С. 3-114.
- Китаев С. П. Термические классификации озер мира // Водные ресурсы. — 1978. — № 4. — С. 97-103.
- (рос.) Китаев С. П. Экологические основы биопродуктивности озер разных природных зон. — М., 1984. — 207 с.
- (рос.) Несина Л. В., Огнева Т. А. Солнечная радиация и тепловой баланс водоемов // Круговорот вещества и энергии в водоемах. — , 1975. — С. 308—313.
- Первухин М. А. О генетической классификации озерных ванн // Землеведение. — 1937. — Т. 39, вип. 6. — С. 526—537.
- (рос.) Россолимо Л. Л. Основы типизации озер и лимнологическое районирование // Накопление вещества в озерах. — М., 1964. — С. 5-46.
- (рос.) Тихомиров И. А. Термика крупных озер. — Л., 1982. — 232 с.