Північна мова (дав.скан. norrœnt mál)— самоназва у ряді документів.
Данська мова (дав.скан. dǫnsk tunga)— назва спільної мови ісландців, норвежців, шведів і данців у збірці ісландських законів Grágás XIIст. У східному діалекті: dansk tunga.
Старонордична мова (англ.Old Norse, Old Nordic, ісл.Fornnorræna, швед.Fornnordiska, нім.Altnordische Sprache)— основна назва у германо-скандинавських мовах. У вузькому значенні позначає в європейській історіографії західний діалект давньоскандинавської мови, що був поширений у Норвегії, Ісландії, Гренландії, північних землях Британії та Ірландії.
Староскандинавська мова (англ.Old Scandinavian)— альтернативна назва; у вузькому значенні позначає західний діалект мови.
Давньоісландська, або Староісландська мова (англ.Old Icelandic)— ісландська назва давньоскандинавської мови, або назва ісландського говору західного наріччя цієї мови.
Давньоскандинавська мова (рос.Древнескандинавский язык)— українська назва, запозичена з російської.
Мова вікінгів (англ.Viking language)— назва у науково-популярній і навчальній літературі[2].
Класифікація давньоскандинавської мови.
Для наочності вказані наріччя (діалекти) давньоскандинавської мови і мови, які виокремилися з цих наріч.
Для порівняння наведено розвиток української мови.
700—1100: період мови вікінгів (англ.Viking Norse), або власне давньоскандинавської мови, коли відбулися найбільші фонетичні зміни, зокрема втрата ненаголошених голосних, і використовувалася нова рунічна писемність[3].
1100—1500: період літературної давньоскандинавської мови (англ.Litterary Old Norse), коли була створена багата література, відбувся перехід на латинський алфавіт, і розпочалося формування окремих скандинавських мов[3].
Загальна
Давньоскандинавська мова сформувалася близько VIIст. на основі прото-скандинавської мови.
До ХІІ ст. скандинави використовували рунічну писемність (футарк). На відміну від протоскандинавської, яка послуговувалася старою абеткою (старшим футарком) з 24 літер-рун, давньоскандинавська мова використовувала нову абетку (молодший футарк), яка мала лише 16 знаків. Через обмежену кількість літер, деякі руни позначали кілька звуків одночасно. Короткі і довгі голосні не розрізнялися на письмі. У високому середньовіччі скандинави використовували так звані середньовічні руни.
У ХІІ—ХІІІ ст. скандинави перейшли з рун на латинський алфавіт. Носії західних говорів— норвежці й ісландці— взяли за його основу староанглійську адаптацію[4]. Окрім власне латинських літер, вона мала руну þ (аналог сучасного англійського th) і модифіковані літери ð, ǫ і ø[4].
У середньовіччі давньоскандинавський латинський алфавіт не був стандартизований, тому у різних землях використовувалися різні буквосполучення для позначення звуків мови. Існували й унікальні скандинавські букви. Скажімо, літеру Ꝩ, ꝩ (венд, подібну на українську у) використовували для позначення звуків /u/, /v/, і /w/. Довгі голосні стали відзначати на письмі акутами (знаком гострого наголосу), але найчастіше не виділяли.
Стандартна орфографія давньоскандинавської мови на основі латинського алфавіту була створена лише в ХІХ ст. і була, здебільшого, фонематичною. Її найвиразніша нефонематична ознака— розрізнення дзвінкого /ð/ і глухого зубного фрикативів /θ/. У рунічних і старих латинських текстах цього розрізнення немає: всюди використовується þ.
У стандартній орфографії довгі голосні завжди відзначаються акутами. Більшість літер відповідають знакам Міжнародного фонетичного алфавіту.
Короткі голосні: <a e i o u y ø ǫ>; інколи: <ø> = <ǫ> = <ö>.
Довгі голосні: <á é í ó ú ý æ œ>; інколи: <œ> = <ǿ>, <æ> = <ǽ>.
у диграфах ⟨hl⟩, ⟨hr⟩ і ⟨hn⟩, що зустрічаються на початку слів (/l̥/, /r̥/, /n̥/).
диграф ⟨hv⟩ реалізується як /xʷ/ (хв), /hʷ/ або /ʍ/.
Давньоскандинавська мова поділялася на діалекти (наріччя), які мали локальні особливості, але були взаємнозрозумілими. Мовознавці Е. Гордон і А. Тейлор виділяють 2 наріччя і 4 говори, які датують добою вікінгів[5]. Значні відмінності між наріччями фіксуються з ХІ ст.[5]. Взаємини наріч і говорів ілюструє графік, поданий нижче[5].
Західний діалект, або західне наріччя давньоскандинавської мови (англ.Old West Norse, Old West Nordic) побутувало в Норвегії, а звідти поширилося до Ісландії, Гренландії, Північної Шотландії і прилеглих островів, Північно-Західної Англії та Ірландії. До наріччя входили такі говори:
Ісландський, або староісландський (англ.Old Icelandic)— діалект, яким написано практично вся цінна давньоскандинавська література, так званого класичного періоду 1150—1350 рр[6]. Після 1250р. мав свою латинську орфографічну традицію[6]. Оформившись у самостійну давньоісландську мову зберіг багато архаїчних давньоскандинавських рис; завдяки цьому ісландська граматика є основою для вивчення граматики давньоскандинавської мови[6].
Норвезький, або старонорвезький (англ.Old Norwegian)
Східний діалект, або східне наріччя давньоскандинавської мови (англ.Old East Norse, Old East Nordic) побутувало в Данії й Швеції, звідки поширилося до Нормандії, Східної Англії, Фінляндії, Балтики, Пруссії, Північної Московії, Білорусії й Північної України. У Данії цей діалект називають рунічною данською (англ.Runic Danish); у Швеції— рунічною шведською (англ.Runic Swedish). До наріччя входили такі говори:
Ісландські саги— пам'ятки ХІІІ— XIVст. написані пізньою староісладнською, західним наріччям давньоскандинавської мови.
Питання про те, чи була давньоскандинавська мова однією мовою, групою мов, чи діалектним континіумом залишається предметом наукових суперечок. Відповідно, термін «давньоскандинавська мова» є умовним. Середньовічні скандинави не мали належної інформаційної інфраструктури, спрямованої на формування єдиної мови і літератури. Відсутність централізованих інститутів, примітивне транспортне сполучення між територіями і розбіжності в релігійних традиціях були перепоною для становлення мовної єдності.
The Germanic Languages / ed. by J. van der Auwera; E. König. 1994.
Harbert, Wayne. The Germanic Languages. Cambridge Language Surveys. Cambridge: Cambridge University Press, 2007.
Haugan, Jens. Right Dislocated 'Subjects' in Old Norse // Working Papers in Scandinavian Syntax. 1998 (62): 37–60.
Haugen, Einar. First Grammatical Treatise. The Earliest Germanic Phonology // Language. 1950, 26 (4): 4–64. JSTOR 522272. doi:10.2307/522272.
The Menota handbook: Guidelines for the electronic encoding of Medieval Nordic primary sources (Version 2.0). / ed. by O. E. Haugen Bergen: Medieval Nordic Text Archive, 2008. [Архівовано 24 травня 2020 у Wayback Machine.]
Lass, Roger. Old English: A Historical Linguistic Companion. Cambridge: Cambridge University Press, 1993.
The Nordic Languages, An International Handbook on the History of the North Germanic Languages; in 2 vol. Berlin: Walter de Gruyter, 2002—2005.
O'Donoghue, Heather. Old Norse-Icelandic Literature: A Short Introduction. Blackwell Publishing Ltd, 2004.
Torp, Arne; Vikør, Lars S. Hovuddrag i norsk språkhistorie. 4 ed. Gyldendal Norsk Forlag, 2014.
Bayldon, George. An Elementary Grammar of the Old Norse or Icelandic Language. London: Williams and Norgate, 1870.
Brøndum-Nielsen, Johannes. Gammeldansk Grammatik i sproghistorisk Fremstilling: in 8 vol. København: J. H. Schultz, 1928—1974 (східний діалект).
Faarlund, Jan Terje. The Syntax of Old Norse. New York: Oxford University Press, 2004. (західний діалект)
Haugen, Odd Einar. Grunnbok i norrønt språk (3rd ed.). Gyldendal Akademisk, 2006 (західний діалект).
Haugen, Odd Einar. Norröne Grammatik im Überblick (2nd ed.). Universität Bergen, 2015 (західний діалект).
Iversen, Ragnvald. Norrøn grammatikk (7th ed.). Oslo: Aschehoug, 1972 (західний діалект) [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.].
Noreen, Adolf. Altnordische grammatik I. Altisländische und altnorwegische grammatik (laut- und flexionslehre) (4th ed.). Halle (Saale): Max Niemeyer, 1923 (західний діалект). [Архівовано 24 жовтня 2021 у Wayback Machine.]
Noreen, Adolf. Altnordische grammatik II. Altschwedische grammatik mit einschluss des altgutnischen. Halle: Max Niemeyer, 1904 (східний діалект).
Vigfússon, Gudbrand; Powell, F. York. An Icelandic Prose Reader: with Notes, Grammar, and Glossary. Oxford Clarendon Press, 1879.
Підручники
Byock, Jesse. Viking Language: Learn Old Norse, Runes, and Icelandic Sagas. Jules William Press, 2013.