Гуцульський говір межує на заході з закарпатським, на півночі— з бойківським і наддністрянським, на сході— з покутсько-буковинським говорами, на півдні— з північнорумунськими говірками. Західну межу гуцульського говору окреслює Карпатський хребет, північно-східна збігається з давньою межею Перемиської землі; східна— невиразна і засвідчує тісний зв'язок гуцульського говору з покутсько-буковинським говором.
Ядро гуцульського говору утворюють говірки верхів'їв річок Прут, Черемош, Пугала.
У складі гуцульського говору виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність.
Територіально цей говір накладається на етнографічний район Гуцульщину, співвідносний з етнографічною групою українців— гуцулами.
Межі з наддністрянським говором
Приблизно лінією Надвірна— Коломиянаддністрянський діалект межує з гуцульськими говірками. Ю. Гошко, наводячи межу між наддністрянським і гуцульським говорами, продовжує її від Перегінська через Надвірну і далі до Коломиї[1]. Наддністрянський говір від гуцульського відділяється особливостями (першими подаються риси наддністрянського говору, другими— гуцульського):
голосний звук на місці давнього ятя в іменнику відро: видро— відро і видро[2];
голосний звук на місці давнього е в іменнику попіл: попіл— попил і попіл;
форма 1-ї особи однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: хо'джу, буджу, си́джу і сиджу́— хожу, бужу, си́жу і сижу́;
форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: ходим, робим і ходимо, робимо— ходимо, робимо;
вигуків, якими кличуть овець: бир-бир— тпр-тпр[6];
вигуків, якими кличуть свиней: куць-куць і кцьо-кцьо— цонь-цонь і цько-цько[7].
Гуцульський говір характеризується такими фонетичними рисами:
1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них:
2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:
3) для голосних характерні:
є замість а, я (коли наголошене): єк "як", єгода "ягода", єблуко "яблуко", єйце "яйце", єрмарок "ярмарок", телє "теля", шєпка "шапка", кепелюх "капелюх"? мнєта "м'ята", колідник "колядник"; є замість и в деяких словах: єдеш "йдеш", єшли "йшли"
е або рідше і замість и (коли наголошене): абес "абись", абести "абисьти", жето "жито", вім'ї "вим'я"
и замість і: Иван "Іван", иду "іду", из "із", зийшла "зійшла"
и або і замість я: забаривсми-си, най-си "най ся", як сі маєте, він находив сі, я за́бив сі
у замість ю: суда "сюди", вівцу "вівцю", кішницу
ві- замість ви- у префіксі: вíтратити, віповíсти
паралельно з літературним і — також и, ы, у, ÿ на місці етимологічного [о] в нових закритих складах:
вин, вын, вун--‘він’;
виз, вуз--‘віз’;
мист, мÿист— ‘міст’;
укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоудíм, гуд’íўл'а, кужýх), зрідка— перед складом з голосним низького
к замість т перед є, і, іноді в кінці слова: крескєни "християни", кокє "котя", кєшко "тяжко", повікєгати "повитягати", свєкі "святі", кіло "тіло", по свікі "по світу", смеркь "смерть"
тверді с, ц, з замість пом'якшених: шос, дес, забаривсми-си, най-си, хлóпец, на вýлицу, кр'із;
нн, н замість дн, тн, лн: перéдний > перéнний, мéлник > мéнник, мéник;
5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пи́ўниц'а, кóмар, дри́жу, нéсу), хоча в цілому гуцульському говору властивий рухомий наголос.
Для іменників характерні:
відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их, які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей гуцульського говору: кон'иéм, пол'иéм, на кон'иéх, на пол'иéх
іменники основ -а, -ja в ор. в. мають закінчення -оў, -еў: рукóў, землéў;
активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками: два, три, чотири: дві єблуці, три ґ’íўці;
вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май: май здорóвий, май крáшчий;
відсутність епентетичногол’ у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теперішнього і майбутнього часу (бáв'ю, лóм'ю, люб'є);
і замість и у називному відмінку множини першої відміни твердої групи і навпаки: ангелі "ангели", Жебівци "Жебівці"
форми множини типу лісо́ве "ліси", водо́ве "води", госте́ви "гості", особливо поширені в колядках
Для дієслів характерні:
втрата кінцевого -т у 3-й ос. однини теперішнього часу дієслів II дієвідміни: вони́ хóдє, біжє "ходять, біжать";
стягнені закінчення -т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни: вони́ знат, співáт;
форма умового способу може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носи́ў биех, проси́елие биесмé);
у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоуди́ти і хоуди́ти му, меш роби́ти і роби́ти меш, у мин. ч.— типу сме ходи́ли і ходи́ли сме;
трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива: їхати > їхаю, їхає, їхають, сміяиутси та ін.
Різні структурні рівні гуцульського говору відтворено в лінгвістичних атласах:
АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967;
Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993;
A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language— Edit. J. Riger. Warsaw, 1996;
частково— Дзендзелівський Й.О.Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1— 3. Ужгород, 1958— 93),
описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.),
словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, «Словникові гуцульських говірок» за ред. Я. Закревської).
Літературно опрацьований гуцульський говір використано у художніх творах Г. Хоткевича («Каміна душе»), О. Манчука («Жиб'ївські новелі»); його риси відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.
