Чорні клобуки
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Чо́рні клобу́ки (дав.-рус. чернии клобуци[1]; тюрк. kara-kalpak, qara-papaqlar каракалпа́ки[2] — «чорні ковпаки/шапки») — у ХІ—ХІІ століттях руська назва об'єднання тюркських родів печенігів, торків, берендеїв та ковуїв, які з дозволу київських князів осіли у лісостеповій частині Київської Русі (переважно в межах захисної лінії у регіоні річки Рось та Трубежі на Чернігівщині)[3]. Це об'єднання було зумовлене потребою спільної оборони від нападів половців[3], войовничо налаштованих щодо Русі. Відповідно у давньоруських літописах Чорні клобуки згадуються як «свої пога́ні» (від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста»; також цей термін був вживаний християнами у сенсі «язичник»), з котрих було створено форпост Русі проти нападів кочівників[4][5].