Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Цимба́ли — струнно-ударний музичний інструмент. Поширені цимбали в Україні, Білорусі, Молдові (Цамбал), Вірменії (сатур), Грузії (сатурі), Індії. Різновиди цимбал поширені в Польщі, Угорщині, Словаччині. Наприкінці ХІХ ст. цимбали були реконструйовані будапештським майстром В. Шундою. Вдосконалені цимбали мають 35 рядів по три та дві струни, які вистроєні в хроматичний звукоряд.
 | |
| Інші назви | цимбалом, кімвал, чімбалом, салтеріо |
|---|---|
| Класифікація | струнно-ударний |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 314.122-4 (простий хордофон, що звучить від ударів паличками) |
| Розроблено | Античність |
| Подібні інструменти | цитра, автоарфа, псалтерій |
 Цимбали у Вікісховищі | |
У давній Елладі під час свят лунав примітивний музичний інструмент у вигляді металевого таза — «кимвал», чи «цимбалум», як його пізніше назвали римляни. Згодом ця назва поширилась по усій Європі. До старої європейської літератури цимбали увійшли під назвою phsanterin. Французький вчений Мерсенн описує цимбали ще під назвою psalterium.
В Китаї досі існує цимбаловий інструмент цінь, де замість струн використовувалися кам'яні платівки, а згодом — дерев'яні.
Німецький учений початку XVII століття Преторіус називав цимбали «рубильними дошками» (нім. Hackbret) та вважав, що цей інструмент «властиво до музики не належить».
1536 року Оттомар Луциній у своїй книзі «Musurgia» пише, що цимбали — «інструмент неблагородний, бо гримотить».
В Італії цимбали охрестили «instromento di porco», тобто «свинячий інструмент».
У євреїв цимбали вживалися широко, як, наприклад, при урочистім вношенні Звитків Тори або в першу ніч Хануки. Також цей інструмент був досить розповсюдженим серед циган.
Скрипка й цимбали – це основа циганської оркестри, решта інструментів служить тільки для подвоєння гармонії, посилення ритму і взагалі супроводу.
Особливо розповсюдилися цимбали серед польських євреїв. На кожному єврейському весіллі мусив бути ансамбль, доконечним членом якого був цимбалистий.
— Ференц Ліст, Угорські цигани та їх музика (1859)
Починаючи від XVI століття не бракує повідомлень і згадок про цимбали в писемних джерелах, а дещо згодом — в усній творчості східнослов'янських народів. При дворі московського царя Михайла Федоровича Романова грали цимбальники «Потішної палати». У «Другій книзі царств» видатного білоруського гуманіста і просвітителя Франциска Скорини читаємо: «…гудяху бо на гуслѣхъ на смыцѣхъ на цимбалѣхъ и на трубахъ и бубнѣхъ». Український лексикограф, поет і друкар Памво Беринда у своїй праці «Лексикон славеноросскій и имен толкованіє» робить спробу надати цимбалам слов'янської назви: «Бряцало — брязкальце, тоє, что брязчит, яко клепало; цитра, фестула у органов, цимбал, арф».
На ті часи цимбали вже міцно входять до українського народного інструментарію. Французький інженер і мандрівник Ґійом Левассер де Боплан у своєму «Описі України», змальовуючи селянське весілля, каже, що коли молода йде до церкви, то йдуть «поперед неї скрипка, дуда і цимбали».
В Україну, вважають учені, цимбали могли дістатись різними шляхами. По-перше, оскільки угорська культура свого часу мала певний вплив на культуру українського Закарпаття, цимбали могли поширитися на цій частині України власне з Угорщини. Із Закарпаття — прямий шлях через Гуцульщину, Галичину на всю Україну.
Є теж припущення, що цимбали потрапили в Україну з Білорусі, куди її ще раніше, у першій половині XIII сторіччя, могли занести німецькі співаки міннезингери, що супроводили хрестоносців у воєнних походах.
Інструмент, що поширився в Україні, попри певні індивідуальні відмінності, насамперед у кількості бунтів, способі настроювання, за своїми загальними ознаками мало чим відрізнявся від нинішніх народних цимбалів. Він має плаский, схожий на гусельний, корпус. Щоб звук із нього линув «яскравим гожим, а не закупореним, як у діжці», у верхній рівній чи опуклій деці вирізують два голосники, через які коливання повітря передасться з порожнини корпусу назовні. Раніше існував звичай через ці голосники кидати в цимбали мідні та срібні гроші, які потім музики видобували через спеціальну щілину у правому боці інструмента. Суттєві відмінності цимбалів від гуслів починаються від наявності бунтів і способу їх напинання, який зовні дуже нагадує перетин ниток на кроснах селянського ткацького верстата. Струни, спершу жильні, з часом змінилися металевими, кількість яких у хорі досягала навіть восьми, хоча найчастіше дорівнює чотирьом-п'яти.
Ой би штири скрипки грало
Ще й цимбали били —
То би моє смутне серце
Не розвеселили.
Ой дала мнє, моя мамко,
За цимбалістого —
Цимбали сі поломили
Та й що мені з того?
Цимбали сі поломили,
Струни сі пірвали:
Нащо ми се з цимбалістим
Обоє пібрали?
Але їх биу гаїку —
Пташки би співали;
А їк би він у коршмонці —
Цимбали би йграли.
Мали баби цимбалочки,
А дід старий пугу:
Як ю зібрав сто дзєґалях,
Она каже «угу»!
Складається з дерев'яного корпусу, прямокутної, частіше трапецієподібної форми з натягнутими над ним струнами. Верхня дека виробляється із ялини або смереки, нижня — із явора.
Існують такі різновиди народних цимбалів:
Звук видобувається ударами паличок по струнах (Гуцульщина, Покуття, Тернопільщина, Наддніпрянщина), або гнучким вербовим прутиком (Бойківщина).
Репертуар: весільні марші, надобридні, полечки, гопачки, вальси, козачки, народні фокстро, гуцулки до співання, гуцулки до танцю, коломийки тощо.
В Україні, як народний інструмент відомі з XVII століття. Зафіксовано використання цимбалів у складі народних ансамблів (троїсті музики) на Гуцульщині (грають мелодію), Тернопільщині, Покутті, Наддніпрянщині (грають супровід), Бойківщині (грають бурдоновий супровід). Сучасне виробництво цимбал побутує на Гуцульщині.
Концертні цимбали — тип цимбалів, призначений для концертного виконання музики. Перший варіант був сконструйований у 1874 році Йозефом Шундою, музичним майстром при королівському дворі в Будапешті./
Наразі в Україні також популярний цей музичний інструмент. У 2021 році музичний гурт ZAPAL на шоу «Україна має талант» показав прекрасну гру на цимбалах та підкорив глядачів і суддів. Виконавці грають композиції на кахоні і цимбалах.[2]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
