Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Убивство Броніслава Перацького — політичне вбивство міністра внутрішніх справ в уряді Леона Козловського, одного з організаторів пацифікації у Галичині, що відбулося 15 червня 1934 року перед будинком Товариського клубу на вулиці Фоксаль у Варшаві.
Революційний трибунал ОУН ухвалив рішення про замах на Броніслава Перацького як одного з головних винуватців так званої Пацифікації — репресивних заходів польської окупаційної влади в Східній Галичині[1][2] щодо української громади. Перацького поранив член Організації українських націоналістів (ОУН) Григорій Мацейко. Міністра перевезли до лікарні, але він помер того ж дня.
Броніслав Перацький був легіонером, учасником боїв з українцями за Львів, міністром внутрішніх справ, відповідальним, серед іншого, за політику держави щодо національних меншин.
Перацький у 1930 році керував пацифікацією українців у Галичині, згодом, як міністр внутрішніх справ, був ініціатором каральних заходів щодо українського населення Лемківщини (Ліський повіт) 1931 року, а у 1932 році на Волині та Поліссі.
Унаслідок пацифікації українців Галичини та каральних заходів корінному етносу було завдано чималих матеріальних, моральних збитків з боку польських шовіністів.
Постанова про вбивство Пєрацького була прийнята на спеціальній конференції ОУН у квітні 1933 року в Берліні, у якій брав участь від Проводу Українських Націоналістів (ПУН) полковник Андрій Мельник та інші, а від Крайової Екзекутиви ОУН — виконувач обов'язків крайового провідника Степан Бандера.
План замаху розробив Роман Шухевич, проводив його у дію Микола Лебідь (Марко), загальне керівництво здійснював Степан Бандера (псевдо Баба, Лис). Атентат здійснив член Організації українських націоналістів (ОУН) Григорій Мацейко 15 червня 1934 на вулиці Фоксаль у Варшаві.
Міністр, за своєю багаторічною традицією, приїхав пообідати до «Товариського клубу» на вулиці Фоксаль, 3. Спочатку Григорій Мацейко спробував підірвати невеличку міну, виготовлену в підпільній лабораторії, але вона не спрацювала. Тоді, вихопивши пістолет, він підбіг до міністра ззаду і вистрелив декілька раз.
Мацейку вдалось відірватись від переслідування і після недовгого переховування від поліції виїхати з країни. Решту свого життя він прожив на еміграції у Південній Америці. Григорій Мацейко проживав у містечку Ланус біля Буенос-Айреса. На місцевому цвинтарі він був похований. Збереглася його могила у влаштованому місцевими українцями склепі[3]
У судовому процесі, який відбувся з 18 листопада 1935 – 13 січня 1936-го у Варшаві, звинуваченими в здійснені й організації вбивств міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького 15 червня 1934 року, були кільканадцять осіб, підозрюваних у приналежності до ОУН.
Слідство тягнулося довго, і, можливо, підозрюваних не вдалося б підвести до суду, але до рук поліції потрапило біля двох тисяч документів ОУН, так званий «архів Сеника», який зберігався в Чехословаччині[4]. Документи цього архіву дали можливість польській поліції встановити величезну кількість членів та керівників ОУН. У підсумку процесу оголошено такий вирок:
Захисниками були українські адвокати Володимир Горбовий, Я. Шлапак, Лев Ганкевич, О. Павенецький[5]. Усі підсудні, крім Романа Мигаля, і більшість українських свідків відмовилися свідчити польською мовою. Після амністії тюремні терміни до 15 років зменшено наполовину, а понад 15 — на одну третину[6].
За версією, зокрема, сайту Музею жертв окупаційних режимів, смерть Перацького — це страта як покарання за пацифікацію, страту організувала ОУН[7].
Також існувала версія, що до вбивства Перацького причетні польські націоналісти, які в 1922 році здійснили вбивство першого президента Польщі Габрієля Нарутовича.
На думку польського дослідника Влодзімєжа Каліцького рішення про вбивство Перацького було ухвалено, коли він зробив спробу домовитися з поміркованими групами українців – на думку радикалів, це загрожувало їх подальшій конфронтаційній політиці.[8]
12 членів ОУН, причетних до атентату, в тому числі Степана Бандеру, заарештували та на гучному Варшавському процесі засудили до страти або ув'язнення.
Через два дні після вбивства Перацького, 17 червня 1934 року президент ІІ Речі Посполитої, Ігнатій Мосціцький видав указ про створення місць ізоляції для осіб, які можуть порушувати безпеку, спокій і громадський порядок. Перший і єдиний в тодішній Польщі табір створили 12 липня 1934 року на місці колишніх російських касарень біля містечка Береза-Картузька.[9]
Серед інших наслідків — польська влада не змогла більше приховувати «українську проблему», вона набула міжнародного звучання[10], а авторитет ОУН серед українців Польщі та діаспори істотно зріс (так вважає польський історик Томаш Матрашек).[11]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
