Тотальний футбол
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
«Тотальний футбол» — тактична схема, коли гравець, рухаючись по полю, замінює інших футболістів на їх місцях, таким чином зберігаючи їх намічену організаційну структуру. У цій системі можуть бути присутні гравці без встановленої ролі, будь-який футболіст може бути послідовно нападником, півзахисником і захисником.
Тактичний успіх «Тотального футболу» залежить значною мірою від адаптованості кожного футболіста на певному ігровому місці на полі (захист, півзахист, напад). Схема складається з футболістів, які надзвичайно добре навчені як тактично, так і фізично, оскільки швидкість гравців у цій схемі має величезне значення.
Основу для «тотального футболу» заклав ще до нідерландських фахівців тренер «золотої команди Угорщини». Потім вже пізніше її удосконалив і довів до досконалості англійський тренер Джек Рейнолдс[1], який був головним тренером «Аякса» з Амстердама в 1915—1925, 1928—1940 і 1945—1947 роках.
Рінус Міхелс, який грав під керівництвом Рейнолдса, а пізніше став головним тренером «Аякса», став розвивати тактичну схему «тотального футболу» (Totaalvoetbal нідерландською мовою). У 1970-х роках Міхелс використовував цю схему успішно, але коли на пост тренера прийшов Штефан Ковач (Міхелс пішов у «Барселону», схему, яка застосовувалася в клубі, на деякий час забули[2].
Зірка «Аякса» Йоган Кройф був на полі центральним нападником, протягом всього матчу він переміщався по всьому полю. Саме переміщення по полю призводило до помилок суперника; команда, що застосовувала «тотальний футбол», як правило, мала величезну перевагу над суперником[3].
Місце гравця і створення моментів були життєво важливі для тактики «тотального футболу»; захисник «Аякса» Баррі Гюльсгофф пояснив, як команда виграла європейський кубок 1971, 1972 і 1973 роках: «Ми обговорювали це все час. Кройф завжди говорив, що ми повинні тікати тоді, коли це потрібно, стояти на місці, коли це потрібно»[4].
Після фінального матчу за кубок чемпіонів 1972 року, коли «Аякс» переміг італійський «Інтер» з рахунком 2:0, всі європейські газети вийшли з приміткою: «Смерть катеначо, тріумф тотального футболу». Нідерландська газета «Algemeen Dagblad» написала: «Тактика „Інтера“ знищена. Захисний футбол зруйнований»[5].
Рінус Міхелс був призначений головним тренером збірної Нідерландів у 1974 році, якій належало грати на Чемпіонаті світу. Збірна в основному складалася з гравців «Аякса» і «Феєнорда», тільки один з гравців збірної Роб Ренсенбрінк виступав у Бельгії і не мав поняття про «тотальний футбол», хоча поступово він пристосувався до нової для нього тактичної схеми. Під час турніру Нідерланди спочатку здобули великі перемоги над: збірними Аргентини 4:0, НДР 2:0, і Бразилії 2:0[6].
У фіналі збірна ФРН змогла протистояти «тотальному футболу» і перемогла 2:1. В тому матчі спочатку на 2-й хвилині з пенальті, заробленого Кройфом, забив півзахисник Нідерландів Йоган Нескенс. В кінці матчу Кройф, якому протистояв Берті Фогтс, був уже непомітний на полі. У центрі поля у Німеччині домінували Франц Беккенбауер, Улі Генесс і Вольфганг Оверат. У підсумку збірна Німеччини відповіла голами Пауля Брайтнера і Герда Мюллера[7].
Збірну Австрії називали в 1930-х дивною командою (Вундертім), оскільки саме Австрія першою з національних збірних грала в «тотальний футбол», точніше, це було лише перше зародження цього стилю. Не дивно, що «тотальний футбол» (у повному розумінні цього виразу) з'явився в Нідерландах, оскільки талановитий австрійський гравець 1940-х і 1950-х Ернст Гаппель був тренером в Нідерландах наприкінці 1960-х та на початку 1970-х. Він вводив у тактику команд («АДО Ден Гааг» і «Феєнорд») більш жорсткий стиль, він також тренував збірну Нідерландів на Чемпіонаті світу 1978 року, де команда знову дійшла до фіналу і знову його програла.
В СРСР зразком «тотального футболу» було київське «Динамо». З приходом на пост тренера Валерія Лобановського в 1974 році, тактичні складові кардинально помінялися. На перший план прийшла висока фізична підготовка і колективізм. Завдяки класу таких футболістів, як Олег Блохін, Ігор Бєланов, Володимир Мунтян, Олександр Заваров, команда мала успіх у єврокубках. У 1997 році кияни здолали каталонську «Барселону» з розгромним рахунком 4:0, використовуючи ті ж методи теорії «тотального футболу».
У 1987 році продовжувачем теорії «голландської системи» став італійський «Мілан». Завдяки нідерландському тріо Руд Гулліт — Марко Ван Бастен — Франк Райкард, «россонері» того часу двічі вигравали Лігу Чемпіонів і Суперкубок УЄФА.
На початку ХХІ століття з команд, що активно застосовують тактику «тотального футболу», можна виділити іспанську «Барселону», що досягла великих успіхів завдяки цьому стилю, який отримав назву «тікі-така» і має коріння у філософії тотального футболу Йогана Кройфа, який був менеджером «Барселони» з 1988 по 1996 рік[8].
Перевагами даної тактичної схеми є варіативність при атаці, широта дій за рахунок вінгерів. В кожній лінії є гравці, які підтримують атаку, високий пресинг, мобільність при перестроюванні.
Недоліками можна назвати «вимикання» атакуючих гравців з числа захисників усього лише одним довгим точним пасом. Гравці повинні володіти хорошим знанням контролю м'яча, адже саме це має на увазі «тотальний футбол», мати хорошу фізичну готовність і витривалість для постійного пресингу. Півзахисники повинні бути взаємозамінними, мають бути універсалами, інакше обрана схема приречена на провал.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
