Loading AI tools
сезон футбольного турніру З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Чемпіонат світу з футболу 1974 року — десятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 13 червня по 7 липня 1974 року у Федеративній Республіці Німеччина (включаючи Західний Берлін). Перший турнір, переможець якого отримував новий чемпіонський кубок, розроблений італійським скульптором Сільвіо Гоццанігою, оскільки трофей, що розігрувався на дев'яти попередніх світових першостях навіки залишився у збірної Бразилії після перемоги на чемпіонаті світу 1970, що стала для неї третьою в історії.
| Чемпіонат світу з футболу 1974 | |
|---|---|
 | |
| Команд | 96 (у фінальній частині: 16) |
| Місце проведення | ФРН |
| Час проведення | 13 червня — 7 липня |
| Чемпіон |  ФРН (вдруге) |
| Фіналіст |  Нідерланди |
| 3-є місце |  Польща |
| 4-е місце |  Бразилія |
| Зіграно матчів | 38 |
| Забито м’ячів | 97 (2,55 за матч) |
| Кількість глядачів | 1 865 762 (49 099 у середньому) |
| Найкращий бомбардир |  Гжегож Лято(7 м’ячів) |
| Молодий гравець | Владислав Жмуда |
← 1970 1978 → | |
Уперше формат світового чемпіонату передбачав проведення двох групових етапів, за результатами другого з яких відразу визначалися фіналісти та учасники гри за третє місце.
Переможцем турніру стали господарі, збірна ФРН, яка у фінальній грі на мюнхенському Олімпіаштадіоні здолала команду Нідерландів з рахунком 2:1 і здобула свій другий (після 1954 року) титул найсильнішої футбольної збірної світу. Діючі на момент початку змагання чемпіони світу, збірна Бразилії, прибули до ФРН у суттєво послабленому у порівнянні із попереднім турніром складі і посіли лише четверте місце.
На турнірі дебютували в рамках фінальних частин світових першостей збірні Австралії, НДР, Гаїті та Заїру, причому для східних німців це виявився єдиний чемпіонат світу до возз'єднання Німеччини у 1990 році.
Рішення про проведення світової футбольної першості 1974 року у ФРН ухвалено на конгресі ФІФА в Лондоні 6 липня 1966 року. На тому ж конгресі визначені й господарі світових першостей 1978 і 1982 років. Представники ФРН заручилися підтримкою своєї заявки делегацією Іспанії в обмін на підтримку останньої як кандидата на проведення ЧС-1982.
У кваліфікаційному раунді чемпіонату світу з футболу 1974 року 97 збірних змагалася за 14 місць у фінальній частині футбольної світової першості. Ще дві команди, господарі турніру збірна ФРН і діючий чемпіон світу збірна Бразилії, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.
16 місць, передбачених у фінальній частині світової першості 1974 року, розподілили між континентальними конфедераціями таким чином:
Подолати кваліфікційний турнір не змогла низка команд, що вважалися фаворитами відбору, зокрема не пройшли чотири із восьми чвертьфіналістів попереднього чемпіонату світу — збірні Англії (чемпіон світу 1966 року), Мексики, Перу та СРСР. Остання не потрапила на світову першість через відмову проводити матч-відповідь раунду плей-оф у Чилі, країні, де за два місяці до того відбувся військовий переворот.
Натомість право участі здобили відразу декілька абсолютних новачків фінальних частин чемпіонатів світу: команда НДР, для якої це буде єдиний великий футбольний турнір в історії; збірна Австралії, перший представник Океанії на чемпіонатах світу; збірна Заїру, перший представник Субсахарської Африки; а також збірна Гаїті, перший представник Карибського регіону після збірної Куби на турнірі 1938 року.
Уперше матчем-відкриттям турніру була гра за участю чинних чемпіонів світу (у цьому випадку Бразилії), таким чином започатковано традицію, що протримається до наступного чемпіонату світу в Німеччині, що пройде 2006 року, відколи відкривати турнір знову будуть його господарі.
Наступні команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:
Турнір проходив за новим форматом. Як і на попередніх світових першостях змагання розпочиналися у чотирьох групах по чотири команди у кожній. Утім команди, що посіли перші два місця у своїй групі, вже не потрапляли до організованої за олімпійською системою стадії пле-оф, як це було на п'яти попередніх турнірах, а ставали учасниками другого групового раунду. Переможці змагання у кожній із двох груп цього раунду ставали учасниками фінальної гри, а команди, що фінішували на других місцях, розігрували між собою бронзові нагороди.
Такий формат проіснував протягом двох розіграшів Кубка світу, після чого у 1982 році був видозмінений введенням стадії півфіналів після другого групового раунду.
Матчі фінальної частини чемпіонату світу проходили на дев'яти стадіонах у дев'яти містах Західної Німеччини, включаючи Західний Берлін. Матч-відкриття турніру відбувся на Вальдштадіоні у Франкфурті-на-Майні, а його вирішальні ігри — матч за третє місце і фінал — приймав мюнхенський Олімпіаштадіон.
| Західний Берлін | Мюнхен | Штутгарт |
|---|---|---|
| Олімпіаштадіон | Олімпіаштадіон | Некарштадіон |
| Місткість: 86,000 | Місткість: 77,573 | Місткість: 72,200 |
 |
 |
 |
| Гельзенкірхен | ||
| Паркштадіон | ||
| Місткість: 72,000 | ||
 | ||
| Дюссельдорф | ||
| Рейнштадіон | ||
| Місткість: 70,100 | ||
 | ||
| Франкфурт-на-Майні | ||
| Вальдштадіон | ||
| Місткість: 62,200 | ||
 | ||
| Гамбург | Ганновер | Дортмунд |
| Фолькспаркштадіон | АВД-Арена | Зігналь Ідуна Парк |
| Місткість: 61,300 | Місткість: 60,400 | Місткість: 53,600 |
 |
 |
 |
Перед початком жеребкування організаційний комітет турніру визначив чотири команди, які стали «сіяними»[1]. Сіяними стали команди-півфіналісти попередньої першості:
Бразилія (діючі чемпіони)
Італія
Уругвай ФРН (господарі)Решту учасників чемпіонату світу розподілили між групами, що вже мали по одній сіяній команді, на основі сформованих за географічною ознакою кошиків. На момент жеребкування не був відомий володар одного місця у фінальній частині першості, на яке претендували збірні Югославії та Іспанії, що завершили груповий відбір з однаковою кількістю очок і мали провести плей-оф на нейтральному полі.
Головною сенсацією жеребкування стало потрапляння збірної НДР до Групи 1, сіяною командою у якій були господарі, збірна ФРН. Коли Президент ФІФА Стенлі Роуз оголосив цей жереб, у кімнаті запанувала тиша, за якою послідували тривалі аплодисменти. Наступними днями ширилися чутки, що Східна Німеччина зніме свою команду з чемпіонату світу аби уникнути зустрічі з командою головних ідеалогічних суперникіа. Однак ці чутки були офіційно розвіяні заявою уряду НДР[2].
Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів.
14 червня 1974 16:00 |
14 червня 1974 19:30 |
18 червня 1974 16:00 |
18 червня 1974 19:00 |
22 червня 1974 16:00 |
22 червня 1974 19:30 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Нідерланди |
3 | 2 | 1 | 0 | 6 | 1 | +5 | 5 | Вихід до другого групового раунду |
| 2 |  Швеція |
3 | 1 | 2 | 0 | 3 | 0 | +3 | 4 | |
| 3 |  Болгарія |
3 | 0 | 2 | 1 | 2 | 5 | −3 | 2 | |
| 4 | Уругвай |
3 | 0 | 1 | 2 | 1 | 6 | −5 | 1 |
| Нідерланди |
0–0 | Швеція |
|---|---|---|
| Протокол |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Нідерланди |
3 | 3 | 0 | 0 | 8 | 0 | +8 | 6 | Вихід до фіналу |
| 2 | Бразилія |
3 | 2 | 0 | 1 | 3 | 3 | 0 | 4 | Вихід до гри за третє місце |
| 3 |  НДР |
3 | 0 | 1 | 2 | 1 | 4 | −3 | 1 | |
| 4 |  Аргентина |
3 | 0 | 1 | 2 | 2 | 7 | −5 | 1 |
| НДР |
0–2 | Нідерланди |
|---|---|---|
| Протокол |
Бразилія: Емерсон Леао, Маріньйо Перес (к), Зе Марія, Маріньйо Шагас, Жаїрзіньйо, Роберто Рівеліно, Валдоміро, Карпеджані, Адемір (Мірандінья, 66), Дірсеу. Тренер — Маріо Загалло.
Польща: Ян Томашевський, Антоній Шимановський, Єжи Горгонь, Владислав Жмуда, Адам Мусял, Зигмунт Мащик, Казімеж Дейна (к), Генрик Касперчак (Леслав Цьмикєвич, 79), Гжегож Лято, Анджей Шармах (Здзислав Капка, 73), Роберт Гадоха. Тренер — Казімеж Гурський.
Жаїрзіньйо (76) — Генрик Касперчак (71).
Нідерланди: Ян Йонгблуд, Вім Сюрбір, Вім Рейсберген (Тео де Йонг, 69), Арі Ган, Руд Крол, Вім Янсен, Йоган Нескенс, Вім ван Ханегем, Джонні Реп, Йоган Кройф (к), Роб Ренсенбрінк (Рене ван де Керкгоф, 46). Тренер — Рінус Міхелс.
ФРН: Зепп Маєр,Фогтс, Франц Бекенбауер (к), Ганс Шварценбек, Пауль Брайтнер, Райнер Бонгоф, Улі Генесс, Вольфганг Оверат, Юрген Грабовскі, Герд Мюллер, Бернд Гельценбайн. Тренер — Гельмут Шен.
Вім ван Ханегем (23), Йоган Нескенс (40), Йоган Кройф (45) — Фогтс (4).
Найкращим бомбардиром турніру із сімома забитими голами став нападник збірної Польщі Гжегож Лято. Загалом забито 97 голів, авторами яких стали 53 гравці, включно з трьома автоголами.
7 голів
5 голів
4 голи
3 голи
2 голи
1 гол
Рубен Аяла Карлос Бабінгтон Мігель Анхель Бріндісі Рамон Ередія.svg){kind=small}
Валдоміро.svg){kind=small}
Христо Бонєв
Серхіо Аумада
Мартін Гоффманн Юрген Шпарвассер
П'єтро Анастазі Ромео Бенетті Фабіо Капелло Джанні Рівера
Тео де Йонг Руд Крол Роб Ренсенбрінк Єжи Горгонь
Пітер Лорімер
Конні Торстенссон
Рікардо Павоні
Райнер Бонгоф Бернгард Кулльман Юрген Грабовскі Улі Генесс
Владислав Богичевич Драган Джаїч Йосип Каталинський Бранко Облак Ілія Петкович1 автогол:
Роберто Перфумо (у грі проти Італії).svg){kind=small}
Колін Каррен (у грі проти НДР) Руд Крол (у грі проти Болгарії)Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
