Список бійців куреня «Месники» Української Повстанської Армії
стаття-список у проєкті Вікімедіа / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Нижче подано перелік бійців Української Повстанської Армії, про долю котрих відомо і які боролися за незалежність України на теренах Галичини, в основному на території Закерзоння, в лавах сотні «Залізняка», пізніше реорганізованої в курінь «Месники», під незмінним командуванням Івана Шпонтака.
Не нам вже носити покірно окови,
Терпіти знущання жахливих катів, —
До рідного краю в нас море любови,
Завзяття й відвага орлів!
Петро Василенко «Волош»,
Марш куреня «Месники»[1]
Список складений на основі архівних матеріалів та спогадів безпосередніх учасників тих подій — колишніх повстанців куреня. Він складається з коротких анкетних даних 569 осіб.
Серед бійців більшість — уродженці Західної України, зокрема Любачівського, колишнього Рава-Руського, Перемишльського, Ярославського повітів, що зараз знаходяться в складі Польщі; Дрогобича, Львова, колишніх Жовківського, Радехівського, Стрийського, Яворівського, Перемишльського та Рава-Руського повітів в складі сучасної Львівської області, Збаразького та Тарнопільського повітів (тепер — Тернопільська область), Станіславського повіту (тепер — Івано-Франківська область), Волині; хоча є представники Закарпаття (наприклад, командир куреня Іван Шпонтак), Полтавщини.
Серед тих, про кого є дані про дату народження — особи, починаючи з 1900-го року народження і по 1930-й рік включно, переважно з 1920-го по 1927-й.
Кандидати в бійці куреня приходили в загін, як правило, вже знайомі з військовою дисципліною та навіть маючи певний бойовий досвід. Представники старшого покоління пройшли дійсну військову службу, найчастіше у Війську Польському, та брали участь у захисті Польщі в 1939 році від збройних сил Третього Рейху й СРСР. Дехто свого часу був бійцем Карпатської Січі й захищав Карпатську Україну від нападу хортистської Угорщини. Значна частина після окупації території вермахтом за завданням ОУН вступила в ряди Української допоміжної поліції і отримала відповідний вишкіл в Поліційній школі у Львові. Інша частина стала добровольцями Першої української дивізії Української Народної Армії й в період з червня 1943 по червень 1944 пройшла муштру під керівництвом німецьких інструкторів. Абсолютна більшість перед переходом до лав УПА була бійцями Української Народної Самооборони (УНС) чи Самооборонних Кущових Відділів (СКВ). Всі вони відгукнулися на заклик про захист в рядах Української Повстанської Армії незалежності Української Держави, акт відновлення якої було проголошено 30 червня 1941 року.
Зафіксовані випадки переходу в «Месники» з інших підрозділів УПА та звільнення з списку особового складу повстанців куреня через поранення, хворобу чи з інших стратегічних міркувань, зокрема, направлення на підпільну роботу. Були поодинокі випадки порушення військової присяги: переходу на бік ворога, видачі бойових побратимів польським каральним органам, дезертирства. Але значно частіше бійці куреня воліли прийняти смерть від власної гранати чи кулі, або, у разі тяжкого поранення, з рук товаришів, ніж здачу в полон та тортури.
З цієї загальної кількості майже половина (272 вояки) за підтвердженими даними загинула в боях, четверта частина (133 бійці) пропали безвісти. 75 повстанців засуджено до смертної кари, 53 з них страчено, 22-м іншим вирок замінено на ув'язнення. Один з страчених був взятий у полон, мордований і, після того, як внаслідок катувань пообіцяв мучителям убити когось з своїх командирів, відпущений. Він повернувся в сотню й після допиту був розстріляний за наказом командування, хоча переважна більшість вояків таке рішення не підтримала. 104 особи залишились живими, але більше половини з них за участь у визвольних змаганнях були репресовані та відбули різні тюремні терміни покарання у в'язницях Польщі та Радянського Союзу.