Галичина
історичний і географічний регіон у східній Європі / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Галичина?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Галичина́ (пол. Galicja, нім. Galizien) — історико-географічна область на заході України[1][2], яка також включала Надсяння і Лемківщину, колись населені переважно українцями (зараз східна частина Підкарпатського воєводства Польщі).
Галичина |
|||
---|---|---|---|
— історичний регіон — | |||
Вид з Левової гори на історичний центр Львова | |||
|
|||
Держави | Польща Україна | ||
Найбільше місто | Краків, Львів | ||
Королівство Галичини та Володимирії (на тлі сучасних кордонів країн). | |||
Існує кілька трактувань території Галичини. Перша пов'язана із межами колишнього Галицького князівства, що включало Перемиську, Звенигородську, Теребовельську та Галицьку волості, і відповідає верхів'ям басейну Дністра та Сяну. Друга пов'язана із межами Королівства Галичини та Володимирії — провінції імперії Габсбургів, яка існувала у XVIII — поч. ХХ ст. У цей час територія краю обіймала також частину історичної Краківщини. Після утворення УРСР та депортації українського населення із Надсяння та Лемківщини під Галичиною переважно розуміють території сучасних Тернопільської (крім північної частини), Львівської, Івано-Франківської областей України. Згідно з Енциклопедією Українознавства, в етнографічних межах має площу 55700 км².[3]
Назва «Галичина» походить від міста Галич — столиці Галицького князівства. З другої половини XIII століття політичним та культурним центром краю стало місто Львів. Серед інших найбільших міст Галичини є Тернопіль, Івано-Франківськ (раніше Станиславів), Ряшів та ін.
У період входження Галичини до складу Габсбурзької імперії у XVIII столітті до Галичини додали частину польських земель (Малопольща) включно з Краковом, а також міста Освенцим і Затор та утворили провінцію Королівство Галичини та Володимирії, після чого виник умовний поділ на Західну (польську) і Східну (українську, основну) частини Королівства. Після 1850 року межею поміж Східною і Західною Галичиною прийнято вважати не давню межу між Галицьким князівством (Руським королівством) та польськими князівствами (пізніше — між воєводствами), що пролягає по межиріччю Віслока і Дунайця та території так званої Сандомирської пущі[4], а межу розподілу між двома апеляційними судами у Львові й Кракові. Тому центром Західної Галичини вважалося малопольське місто Краків, Східної — Львів. Таким чином західна околиця українських земель була віднесена адміністративно до апеляційного суду в Кракові. Межі Східної Галичини майже повністю збігаються з кордонами Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 1 листопада 1918 року. Після окупації Галичини поляками в 1919 році термін «Галичина» в офіційному вжитку було замінено на «Східна Малопольща».
У межах Галичини виділяють культурно-етнографічні регіони: Західне Поділля, Опілля, Наддністрянщина, Підгір'я, Покуття, Надсяння, північні частини Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. За діалектними, етнографічними особливостями Галичина — регіон неоднорідний. Зокрема, на теренах краю побутують наддністрянський, бойківський, покутсько-буковинський, надсянський та лемківський говори.
Галичина мала як свою державність — Галицьке князівство (1084—1199), так і перебувала у складі різних держав, серед яких Галицько-Волинське князівство (1199—1349), Угорське королівство (1349—1387)[5], Королівство Польське (1387—1569), Річ Посполита (1569—1772), Королівство Галичини та Володимирії — коронний край, складова частина Габсбурзької монархії (1772—1804), Австрійської імперії (1804—1867) і Австро-Угорщини у 1867–1918 роках, Західноукраїнська Народна Республіка (1918—1919), Українська Народна Республіка (1919), Польська Республіка (1919—1939). Після Другої світової війни Галичина розділена кордоном: західна частина — у складі Польщі, а східна — у складі СРСР (до 1991 року) і України (з 1991 року).
Через часткову лібералізацію національної політики в Австро-Угорщині після «Весни народів» 1848 року Східна Галичина стала осередком розвитку української та польської культури (західна частина переважно польської культури), літератури та науки, в той час як у підросійській Україні (у складі Російської імперії) проводилася політика жорсткого зросійщення і дискримінація української культури. Через це Східна Галичина отримала назву «Український П'ємонт».