Спа́сів — село в Україні, у Рівненському районі Рівненської області. Село у складі Мізоцької селищної громади, колишній центр сільської ради. Населення становить 854 осіб.
| село Спасів | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Область | Рівненська область | ||||
| Район | Рівненський район | ||||
| Громада | Мізоцька селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA56060410210057679 | ||||
| Облікова картка | картка | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1564 | ||||
| Населення | 854 | ||||
| Площа | 13,8 км² | ||||
| Густота населення | 61,88 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 35713 | ||||
| Телефонний код | +380 3652 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°26′46″ пн. ш. 26°05′29″ сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
251 м | ||||
| Водойми | річка Швидівка | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 35713, Рівненська обл., Здолбунівський р-н, с. Спасів, вул. Сагайдачного, 3 | ||||
| Карта | |||||
  Спасів | |||||
 Спасів | |||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
Географія
Лежить за 24 км від Здолбунова, за 10 км від залізничної станції Мізоч[1]. У селі бере початок річка Швидівка.
Пам'ятки природи
Історія
Спасів у перше згадується у 1564 році[1].
За свідченням легенд, тут у часи лихоліть та міжусобиць знаходили надійний притулок люди. Ніби в цій околиці колись при криниці височів викарбуваний на дереві пам'ятний знак «Спасіння», де зупинялись прохожі, вшановуючи це овіяне легендами місце, в знак чого й назвали розбудоване село Спасів.
Станом на 1885 рік село Мізоцької волості Дубенського повіту Волинської губернії, колишнє державне село при ключах, 365 осіб, 59 дворів, православна церква та постоялий будинок[2]. У 1906 році у Спасові було 95 дворів і 653 мешканців[3].
У січні 1918 року село захопили більшовики, проте пізніше звільнене від них армією УНР[1]. У 1919 році більшовицький Таращанський полк вибив українські війська зі Спасова[1].
У вересні 1939 року учасники ОУН на чолі з Анатолієм Монем створили у Спасові повстанський збройний загін чисельністю 20 осіб, який належав до 17-ї округи «Рівне» ОУН[4]. Під час польсько-українських збройних сутичок у селі загинуло п'ятеро українців та четверо поляків[4]. Оунівцям вдалося відібрати в озброєних поляків 40 гвинтівок[4]. Під час німецько-радянської війни в радянській армії служило 64 мешканці села, з них 12 загинуло, 52 отримали нагороди[1].
За даними енциклопедії «Історія міст і сіл Української РСР» станом на 1973 рік у селі було 328 дворів і 1030 жителів, містилася центральна садиба колгоспу ім. Першого травня, діли восьмирічна школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку[1].
Населення
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 838 осіб, з яких 388 чоловіків та 450 жінок[5].
За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 833 особи[6].
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[7]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 99,88 % |
| російська | 0,12 % |
Символіка
Герб і прапор села були затверджені рішенням сесії сільської ради. На золотому щиті три червоних яблука з зеленими листками, два і одне. В червоній трикутній главі срібний уширений хрест. Щит обрамований золотим декоративним картушем i увінчаний золотою сільською короною. Герб є напівпромовистим.
Особистості
Народилися
- Монь Анатолій («Гамалія»; 1920—1945) — український військовик, курінний УПА[4].
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
