Сексуальність у Стародавньому Римі
Історія ставлення до сексу та його правового поля у Стародавньому Римі / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Сексуальність у Стародавньому Римі?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Про сексуальність у Стародавньому Римі відомо за творами мистецтва, літературою та написами, а також, меншою мірою, з археологічних знахідок[en], таких як еротичні артефакти та архітектура. Деякий час вважалося, що давньому Риму була характерна «сексуальна вседозволеність».[2] Історики Берт Верстрет (Beert C. Verstraete) і Вернон Провансаль (Vernon Provençal) висловлюють думку, що це була християнська інтерпретація: «Сексуальність давніх римлян ніколи не мала гарного висвітлення на Заході з часів установлення християнства. У народній уяві та культурі, вона стала синонімом сексуальної вседозволеності та зловживання».[3]
Ця стаття містить правописні, лексичні, граматичні, стилістичні або інші мовні помилки, які треба виправити. |
Але сексуальність не виключалась як сфера застосування mos maiorum, традиційних соціальних норм, які впливали на публічне, приватне та військове життя.[4] Pudor («сором, скромність») був регуляторним фактором поведінки,[5] так само як юридичне переслідування певних сексуальних правопорушень і в добу Римської республіки, і в добу Римської імперії.[6] Цензори — державні чиновники, які визначали соціальний ранг індивідуумів — мали повноваження усунути громадян з класу сенаторів або вершників за сексуальні порушення і деколи це робили.[7][8] Мішель Фуко, теоретик сексуальності, який працював в середині 20-го ст., вважав, що секс по всьому греко-римському світі регулювався обмеженням та мистецтвом управління сексуальним задоволенням.[9]
Римське суспільство було патріархальним (див. paterfamilias), і маскулінність визначалась здатністю управляти собою та іншими нижчого статусу, але не лише в війні чи політиці, але і в сексуальних стосунках.[10] Virtus («чеснота») була активним чоловічим ідеалом самодисципліни, пов'язаним з латинським словом vir («чоловік»). Відповідним ідеалом для жінки була pudicitia, яку часто перекладають як «цнота» або «скромність», але це була більш позитивна та конкурентна персональна якість, яка демонструвала одночасно і привабливість, і самоконтроль жінки.[11] Очікувалось, що римські жінки вищих класів будуть добре освіченими, з сильним характером та активними в підтриманні становища своєї родини в суспільстві.[12] Але за дуже незначним винятком, вціліла латинська література зберегла думки лише освічених чоловіків-римлян з питань сексуальності. Візуальне мистецтво створювалось людьми нижчого соціального статусу та ширшої етнічної належності, але спрямовувалось на смаки та схильності досить заможних, щоб його дозволити, в тому числі, в імперську добу, колишніх рабів.[13]
Деякі сексуальні ставлення та поведінки у культурі Стародавнього Риму значно відрізнялись від таких у пізніших західних суспільствах.[14][15] Давньоримська релігія підтримувала сексуальність як аспект багатства для держави, а приватні особи могли звертались до приватних релігійних практик або «магії[en]» в намаганні покращити своє еротичне життя або репродуктивне здоров'я. Проституція була легальною, публічною та поширеною. «Порнографічні» малюнки були частиною колекцій мистецтва в поважних домогосподарствах вищого класу[16]. Природним та не вартим уваги вважалось сексуальне бажання чоловіків до підлітків обох статей, і педерастія не засуджувалась, якщо тільки молодший партнер чоловічої статі не був вільнонародженим римлянином. «Гомосексуальність» і «гетеросексуальність» не формували первинну дихотомію римської думки про сексуальність і не існує латинських слів для цих концепцій.[17] Моральна цензура не спрямовувалась на чоловіка, якому подобались статеві акти з жінками або чоловіками нижчого статусу, допоки його поведінка не демонструвала слабкості або надмірності, або не зазіхала на права та прерогативи рівних йому по статусу чоловіків. Хоча еффемінація засуджувалась, особливо у політичній риториці, помірні обсягу сексу з чоловіками-повіями або рабами не вважався вартим засудження або загрозою маскулінності, якщо римський громадянин мав у сексі активну, а не пасивну роль. А от гіперсексуальність засуджувалась морально та медично і у чоловіків, і у жінок. До жінок також застосовувався більш жорсткий моральний кодекс,[18] а одностатеві зв'язки між жінкам погано задокументовані, однак сексуальність жінок святкується або ганьбиться у всій латинській літературі. Загалом в римлян були більш гнучкі гендерні категорії, ніж у давніх греків.[19]
Парадигма кінця XX ст. аналізувала давньоримську сексуальність у термінах бінарної моделі «проникнення–прийняття», оманливо жорсткому аналізі, який не дозволяє побачити інші вирази сексуальності окремих римлян.[20] Навіть відповідність використання терміна «сексуальність» до давньоримської культури була предметом дискусії,[21][22][23], але за відсутності іншої назви для «культурної інтерпретації еротичного досвіду», термін продовжує використовуватись[24].