Сенат Стародавнього Риму
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Сена́т (лат. senātus, від лат. senex— «старий», «рада старійшин»);— у Стародавньому Римі керівна і колегіальна рада, яка виявилася найбільш постійним елементом римської держави. Античні джерела вказують на те, що за часів середньої республіки він налічував близько 300 осіб [1]. Його членів разом називали лат. patres et conscripti ("батьки і призвані"), що свідчить про те, що спочатку сенат складався з двох різних груп. Оскільки термін "патрицій" походить від лат. patres і, схоже, спочатку означав "член патриціїв", ця дихотомія, ймовірно, якимось чином включала розрізнення між патриціями і плебеями.
За часів республіки сенат давав поради як магістратам, так і римському народу. Хоча теоретично народ був суверенним, а сенат лише давав поради, на практиці сенат мав величезну владу завдяки колективному престижу його членів. Це був найважливіший дорадчий орган у Римській державі, який скликався на засідання магістратом, що виносив питання на обговорення та дебати. Те, за що голосувала більшість, називалося лат. senatus consultum (порадою сенату). Ці дорадчі постанови були адресовані магістрату або римському народу. У більшості випадків вони або виконувалися магістратом, або передавалися ним на розгляд народу для набуття статусу закону.