Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Російська національна бібліотека (комплекс будівель на Невському проспекті) (колишня Імператорська бібліотека, колишня Бібліотека імені Миха́йла Салтико́ва-Щедріна́, Державна ордена Трудового Червоного Прапора публічна бібліотека імені М. Є. Салтикова-Щедріна) — найбільша після Російської державної бібліотеки наукова бібліотека Росії, одна з найбільших бібліотек світу. Знаходиться в Санкт-Петербурзі.
| Російська національна бібліотека (споруди на Невському проспекті Петербурга) рос. Российская национальная библиотека РНБ | |
|---|---|
 | |
 | |
| 59°56′01″ пн. ш. 30°20′08″ сх. д. | |
| Країна: |  Росія |
| Тип: | публічна |
| Розташування | Санкт-Петербург |
| Адреса | Петербург, пл. Остовського, б. 1 |
| Заснована | 16 (27) травня 1795[1] |
| Фонди: | 35 718 000 одиниць збереження [2] (15 000 000 книг; 13 100 000 журналів; 617 000 річних комплектів газет) |
| Читачів: | бл. 1 100 000 |
| Директор: | В. М. Зайцев (з 1985 р.) |
| Штат: | 1850 |
| Сайт: | nlr.ru |
| Нагороди: |  |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Заснована 1795 року за наказом імператриці Катерини ІІ та отримала назву — Імператорська бібліотека. Заснуванню бібліотеки передувало декілька різних причин та подій:
Демонстративна прихильність Катерини ІІ ідеям просвітництва йшла поряд з імперськими амбіціями та імперськими засобами вирішення проблем.
Значну кількість книг та рукописів треба було десь розмістити, бо спеціального приміщення для бібліотеки як, наприклад, у Варшаві — Петербург ще не мав. Згадали про парковий павільйон біля Анічкова палацу, де й розмістили книжкове зібрання.
Сад бароко біля Анічкова палацу в той час простягався аж до Садової вулиці впритул до Гостинного двору. І як сад бароко мав регулярне розпланування, штучні ставки, фонтани, декілька павільйонів. Своїм боком сад виходив на Невську перспективу. Його почали скорочувати, розмістили театр, розпланували площу перед театром, замовили проєкт нової будівлі для бібліотеки на місці павільйону, що був замалим для бібліотеки.
Невдовзі надто малий павільйон розібрали. Проєкт нового приміщення розробив архітектор Єгор Соколов в модних формах класицизму. Проєкт розглянув Оленін Олексій Миколайович (1764—1843), призначений у 1808 р. помічником графа Строганова, що був директором бібліотеки імператорського двору. Оленін був знавцем мистецтв і навіть художником, тож він значно вдосконалив для нього не зовсім переконливий проєкт Є. Соколова, наказавши зробити більші за розмірами вікна, замовив бібліотечні меблі для нової будівлі.
14 січня 1814 року відбулося офіційне відкриття нового приміщення Імператорської Публічної бібліотеки.
Головним фасадом будівля повернена до театральної площі та Анічкова палацу на тіньовий бік. Торець будівлі виходить на Невську перспективу. Аби прикрасити цей торець, його розпланували заокругленим. Затемнений головний фасад прикрасили рустом, колонадою по другому поверху та скульптурами поміж колон. Вінчав будівлю фронтон, поверх якого встановили скульптуру давньогрецької богині мудрості Афіни зі списом.
Напіврабський стан служителів Імператорської бібліотеки не сприяв успішній та досконалій праці закладу. Книжки розставили по полицям, керуючись лише їхніми розмірами. Ніякого розподілу за темами, країнами, авторами не було. Відшукати потрібне видання в такому хаотичному розташуванні великої колекції книжок стало неможливо. За упорядкування бібліотеки узявся О. М. Оленін, що вивчав бібліотечну справу за кордоном. Він добився перерозподілу книжкового зібрання по відділам, темам, мовам. Саме Оленін вводить систему отримання Імператорською бібліотекою обов'язкового примірника видань друкарень імперії, відому ще з Бодлеанської бібліотеки Оксфордського університету або Національної бібліотеки Франції.
З ініціативи О.Оленіна розпочалися експедиції старими містами Російської імперії, щоб зібрати й зберегти стародруки, рукописи, історичні речі, зразки написів на надгробках тощо.
Право отримання Імператорською бібліотекою кожного друкованого видання в Імперії приводило до включення в її колекції і революційних, заборонених видань («Подорож з Петербурга у Москву» Радіщєва, брошур Леніна, видань доби революції 1905—1907 рр. тощо). Їх зберігали, але доступу відвідувачі публічної бібліотеки до них не мали ще за часів царату.
Цензурні обмеження в бібліотеці набули в СРСР надзвичайної сили за часів Сталіна та політичних процесів над реальними чи сумнівними політичними супротивниками. Цензурні обмеження зняті лише за часів розвалу СРСР.
1913 у фондах бібліотеки було 3 016 635 одиниць збереження, а 1958— 12 447 313. Різко збільшилась кількість відвідувань: з 194 082 в 1913 до 1695 146 в 1958. Щоденно в 26 читальних залах працює 4500—5000 читачів. Відповідно збільшилась і видача книг: з 462 187 тт. 1913 до 7 215 435 в 1958. В фондах бібліотеки зберігаються друковані видання 85 мовами народів СРСР. Широко представлена література українською мовою (близько 100 000 примірників), зокрема 75 різних видань «Кобзаря» Т. Г. Шевченка. У фондах листівок перших років Рад. влади багато листівок українською мовою. У фондах відділу рідкісної книги зберігають особисту бібліотеку Вольтера (коло 7000 томів). На берегах багатьох книг є його особисті помітки. Із відомих тепер у світі 40 тис. інкунабул 4000 представлені в фондах бібліотеки. Широко відоме зібрання рукописів бібліотеки (понад 300 000), серед них: перша датована пам'ятка вітчизняного письменства— «Остромирове євангеліє» (1056—57), найдавніший список літопису Нестора (1377), рукописні книги 11—12 ст. та ін.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
