Лагодинський Микола Гнатович

Микола Гнатович Лагодинський (21 жовтня 1866, с. Доброводи, нині Збаразького району — 12 травня 1919, м-ко Делятин, нині смт Делятин Надвірнянського району) — український правник, громадський і політичний діяч. Доктор права (Краків, 1895).^[1]

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лагодинський.

д-р Лагодинський Микола Гнатович
д-р Лагодинський Микола Гнатович
Посол до Австрійського парламенту
17.06.1907 — 30.03.1911
Посол до Австрійського парламенту
17.07.1911 — 12.11.1918
Посол до Галицького сейму
1913 — 1914
Попередник	Сандуляк Іван
Народився	21 жовтня 1866 с. Доброводи, Ігровицький повіт, Тернопільський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія
Помер	12 травня 1919 м. Делятин, Надвірнянський повіт, ЗУНР
Відомий як	голова Української радикальної партії
Громадянство	Австрійська імперія →  Австро-Угорщина →  ЗУНР
Національність	українець
Alma mater	юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка
Політична партія	Українська радикальна партія
У шлюбі з	Клавдія Лагодинська (з дому Саноцька)
Діти	Марія, Ірена, Галина, Ярослава-Олександра
Професія	адвокат
Релігія	греко-католик
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Народився 21 жовтня^{[2] [lower-alpha 1]} 1866 року в селі Доброводи Ігровицького повіту^[3], Тернопільський округ, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія, нині Збаразького району,^{[2][lower-alpha 2]} Тернопільської області, Україна) у сім'ї греко-католицького священика.

Навчався в державних гімназіях Тернополя й Золочева. Закінчив правничий факультет Львівського університету (1890). Проходив адвокатське стажування в канцеляріях Костя Левицького та Михайла Короля.

Працював адвокатом у містечку Мацошин (нині село Жовківського району Львівської області), від 1900 року — у містечку Ділятин,^[2] де відкрив адвокатську контору.^[4] У його канцелярії проходив адвокатську практику Іван Семанюк (письменник Марко Черемшина). Проявив себе вмілим оборонцем на судових процесах. Був активним діячем українського громадського та політичного життя в Галичині. Від 1890 року — член Української радикальної партії (згодом входив до її керівних органів, у 1914—1919 роках — голова партії).

Разом з Левом Бачинським, Дмитром Вітовським, Кирилом Трильовським та іншими утверджував передові ідеї в галицькому суспільстві, брав участь у розвитку сокільсько-січового руху (див. «Сокіл», «Січі»), в організації випуску та поширенні радикальної преси. Від квітня 1908 до грудня 1912 року — скарбник Головного січового комітету Галичини. Заснував у Ділятині ощадно-кредитове товариство «Руська каса», очолював повітові філії товариств «Просвіта», «Сільський господар», «Руська бесіда». Підтримував стосунки з Іваном Франком. 1903 року був у Полтаві на відкритті пам'ятника Іванові Котляревському, відвідав могилу Тараса Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

У 1907 р. став послом (депутатом) австрійського парламенту від 55 двомандатного округу (Войнилів—Долина—Рожнятів—Калуш—Надвірна—Делятин—Солотвино) внаслідок відмови Кирила Трильовського від мандату на користь 56 округу (де також переміг), у 1911 р. переміг повторно.^[1] В парламенті очолював радикальну фракцію Українського парламентського клубу ^{[lower-alpha 3]}; водночас в 1913-1914 рр. — посол (депутат) Галицького крайового сейму від Надвірнянського повіту. Член Головної Української ради (ГУР) від 1914 року, від травня 1915 року — член Загальної Української ради (ЗУР). У період Західноукраїнської Народної Республіки — делегат Української національної ради ЗУНР, суддя Польового суду Начальної команди УГА.

Автор статей на суспільні теми в періодичних виданнях, брошури «Парламент австрійський на службі поляків» (1909).

Помер 12 травня 1919 року в містечку Ділятині (ЗУНР, нині смт Делятин Надвірнянського району Івано-Франківської області, Україна).

Зауваги

1. є й інша дата 28 жовтня → Гасай Є., Матейко Р. Лагодинський Микола Гнатович… — С. 311.
2. є й помилкова вказівка на однойменне село Монастириського району → Гасай Є., Матейко Р. Лагодинський Микола Гнатович… — С. 311.
3. є й помилкове твердження про складення повноважень посла в 1918 р. → Гасай Є., Матейко Р. Лагодинський Микола Гнатович… — С. 311.

Примітки

1. Franz Adlgasser. Kurzbiografie Lahodynskyj (Lahodyns'kyj), Mykola Dr. iur. [Архівовано 15 січня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Parlament Österreich Republik. Parlamentarier 1848—1918.(нім.)
2. Гуцал П. З. Лагодинський Микола Гнатович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 19.
3. Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1866. — p. 132.
4. Гасай Є., Матейко Р. Лагодинський Микола Гнатович… — С. 311.

Джерела

• Андрухів І., Арсенич П. Українські правники у національному відродженні Галичини: 1848—1939 рр. — Івано-Франківськ, 1996.
• Гасай Є., Матейко Р. Лагодинський Микола Гнатович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 311. — ISBN 966-528-199-2.
• Гловацький І. Ю., Гловацький В. І. Українські адвокати Східної Галичини (кінець 18—30-ті роки 20 ст.). — Львів, 2004.
• Гуцал П. Українські правники Тернопільського краю. — Тернопіль, 2008.
• Гуцал П. З. Лагодинський Микола Гнатович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 19. — ISBN 978-966-00-1028-1.
• Гуцал П. З. Лагодинський Микола Гнатович [Архівовано 24 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів у Львові. — Львів, 1934.
• Яковлєв Ю. Діяльність Миколи Лагодинського в Українській радикальній партії // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. До 95-річчя утворення Західно-Української Народної Республіки. 2014. — Ч. 25–26. — С. 72–87.
• Воробкало Дзвінка Життя в ритмі клавіш [Архівовано 27 серпня 2017 у Wayback Machine.]