Loading AI tools
український письменник, журналіст, композитор, критик, громадський діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Роман Григорович Купчинський (24 вересня 1894, с. Розгадів, Зборівський повіт, Австро-Угорщина, нині Тернопільська область України — 10 червня 1976, м. Оссінінг під Нью-Йорком, США) — український поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик, громадський діяч.
Стрийко відомого журналіста Романа Купчинського.
Псевдоніми й криптоніми: Гак Мусій; Чіпка Галант; Галактіон Чіпка; Доля Мирон; Мирон-Доля; Роман К.; Харко; Учасник; Зищзз; Рома; Р. К.; Г. Ч.; М. Д.; Т. С. та інші.
Народився 24 вересня 1894 року в с. Розгадів, нині Тернопільського району, Тернопільська область, Україна.
Дитинство (від 1896) минуло в с. Кадлубиська Брідського повіту (тепер Львівщина), оскільки парохом місцевої церкви був його батько о. Григорій Купчинський[2].
Навчався у Перемишльській гімназії, іспит зрілості склав у 1913. У 1913—1914 — в Духовній семінарії у Львові.
Довголітній активіст українського спортового руху, зокрема член Товариства студентів вищих шкіл «Україна» від початку його заснування в 1911, на одних із перших змагань виграв суперництво з метання диска та штовхання ядра, рекордсмен з легкої атлетики Запорозьких ігрищ, чемпіон Галичини з легкої атлетики.
1914 — записався до легіону УСС (рядовик, командант чоти, сотні, ад'ютант полку в ранзі поручника).
У сотні Василя Дідушка брав участь у боях на Маківці, згодом на Тернопільщині біля р. Стрипи в селах: Семиківці, Багатківці, Панталиха, Соколів, Раковець, Соснів.
Від 1916 був членом таємного стрілецького Ордену. У 1918 командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 — пішим полком УГА у боях за Львів. Разом з УГА пройшов її шляхом перемог і поразок.
Від середини 1920 до лютого 1921 інтернований у польському таборі для старшин УГА в м. Тухолі.
Перший вірш опублікував 1915 у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України».
У рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Романа Купчинського «Новініяда», яку називали початком стрілецької преси.
Від 1915 належав до Пресової Кватири (разом із поетами, композиторами Левом Лепким, Юліаном Назараком, Михайлом Гайворонським, Антіном Лотоцьким, Степаном Чарнецьким, Юрієм Шкрумеляком, Лесем Новіна-Розлуцьким та іншими) й Артистичної горстки УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам'яті стрілецького чину, випускали періодичні видання, компонували архіви УСС.
Активно публікував свої твори у стрілецькій періодиці, львівських часописах «Шляхи» і «Діло».
Автор поезій на стрілецьку тематику («Ніби сниться», «Дума про Хведора Черника», «Перший листопад» та ін.), слів і музики стрілецьких пісень: «Ой там при долині» (1915), «Заквітчали дівчатонька» (гора Лисоня біля Бережан — с. Вільховець), «Гей там, у Вільхівці» (спільно з Л. Лепким, написана після бою під с. Потутори), «Як з Бережан до Кадри» (написана під час переїзду УСС з Бережан до Коша), «Ой шумить, шумить» (с. Тудинка над Стрипою; усі — 1916), «Вдаряй мечем» (1917), «Пиймо, друзі» (1918), «Ірчик», «Бодріться» (всі — 1920), «Ми по таборах і тюрмах» (1921), «Лети, моя думо» (1922) та інші, слів пісень «Ой впав стрілець» (1916, с. Тудинка, музика М. Гайворонського), «Ой зацвіла черемха» (1917, музика А. Баландюка) та інші. Пісні Р. Купчинського відомі також в обробках композиторів С. Людкевича, М. Вериківського, П. Козицького, В. Барвінського, М. Колесси, Н. Нижанківського, Б. Вахнянина, М. Леонтовича та інших.
Стрілецькі пісні Р. Купчинського опубліковані у Львові 1937 у збірниках «Великий співаник „Червоної Калини“» та «Альбом стрілецьких пісень» Б. Вахнянина (більшість із них — в обробках інших композиторів), у Кракові 1940 в народному співанику «140 пісень з нотами»[3]. Просторий пласт віршів Р. Купчинського — духовна лірика (різдвяна, великодня та інша). Серед поезій громадянського звучання — поема «Пісня про Рідну Землю», «Ода до Пісні», вірші «На подільських ланах», «На свіжому повітрі».
Після звільнення з польського полону (1921) студіював філософію у Віденському університеті (1921—1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922—1924).
Працював професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою.
1924—1939 — співробітник редакції газети «Діло», де вів постійну рубрику «Відгуки дня», під якою друкував фейлетони, підписуючись псевдонімом Галактіон Чіпка[4], підготував книжку цих фейлетонів (її виходові перешкодила війна), також співпрацював з редакціями часописів «Новий Час», «Кооперативна Родина», «Неділя», «Господарсько-Кооперативний Часопис»; у 1925—1929 — з ілюстрованим журналом «Світ», друкувався у «Заграві», «Дзвонах», «Нових Шляхах», «Ілюстрованих Вістях» та інших періодичних виданнях.
1921 року опублікував у Львові драматичну поему «Великий день», написану в польському полоні 10—25 жовтня 1920[5].
Співзасновник і редактор, постійний член редакційної колегії львівської видавничої кооперативи «Червона Калина» (1921—1939), яка видала, зокрема, 17 історичних календарів-альманахів, випускала місячник «Літопис Червоної Калини» (1929—1939), де Роман Купчинський публікував свої художні твори, статті, спогади.
1922 року з Василем Бобинським та Павлом Ковжуном організував літературно-мистецьку групу «Митуса», яка видавала однойменний місячник літератури й мистецтва; всі троє були співредакторами. Тут публікував і свої твори.
Автор роману-трилогії зі стрілецького життя «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» (обидві частини — 1928), «У зворах Бескиду» (1933).
Писав тексти для лялькового театру гумору і сатири «Вертеп наших днів», який у 1926 організував у Львові Левко Лепкий.
Як повідомила газета «Діло» (29 червня 1929), 26 червня 1929 Роман Купчинський «виголосив веселу промову» на вокально-музичному вечорі співачки І. Шмериковської-Приймової та композитора Василя Барвінського в Тернополі в залі «Міщанського Братства».
У 1933—1939 роках — голова Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка у Львові (ТОПІЖ). З його ініціативи ТОПІЖ проводив літературні конкурси з грошовими нагородами, влаштовував вечори лауреатів конкурсу; в лютому 1935 започаткував Бал Української Преси — найбільшу в країні імпрезу такого роду.
Співавтор (з Василем Софронівим-Левицьким) сценарію фільму «Для добра і краси», який Юліан Дорош зняв у 1936—1937 на Городенківщині та в м. Копичинці (у головних ролях — оперний співак з Волині Андрій Поліщук і аматорка з Копичинців Марійка Сафіянівна).
1939 року переїхав до Кракова, де працював в Українському видавництві. Друкувався в газеті «Краківські Вісті» та інших періодиках.
Наприкінці Другої світової війни виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю (серед найвідоміших — вірш «Ніби сниться», вперше опублікований у журналі «Зустріч» (1948, Реґенсбурґ); не раз передрукований в американській періодиці у 1950-1960-х рр.; вміщений у збірнику «За волю України: До 50-ліття збройного виступу Українських Січових Стрільців проти Москви. 1914—1964». — Нью-Йорк, 1967).
1946 року разом з Левом Лепким створив сценарії до «Вертепу», відновленого зусиллями останнього у таборі для переміщених осіб у с. Бльомґофен (Баварія, Німеччина).
У 1949 році переїхав до США в м. Оссінг поблизу Нью-Йорка.
1952—1954 — вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода».
1952 — належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958—1960 (відмовився від цього поста внаслідок погіршення стану здоров'я). Почесний член СУЖА з 23 грудня 1966.
Протягом тривалого часу працював у дирекції та редакційній колегії відновленого у 1950 за львівським зразком видавництва «Червона Калина».
1950-1960 рр. — член управи Літературно-Мистецького Клубу в Нью-Йорку.
Діяльний в Об'єднанні Колишніх Вояків Української Армії та інших українських товариствах; працював у головній редакційній колегії журналу комбатантських об'єднань Канади і США «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк).
Продовжував писати вірші та пісні; всього створив слова і мелодії до 84 пісень: патріотичних, ліричних, жартівливих, маршових та ін. Твір «Боже Великий, Творче Всесвіту…» став національно-релігійним гімном українського народу.
Окремі вірші Роман Купчинського перекладені іноземними мовами.
Видав «Мисливські оповідання» (Вінніпег—Торонто, 1964), куди увійшло 10 оповідань; гумористичну поему «Скоропад» (Нью-Йорк, 1965), яку написав у 1919—1922 і відновив після того, як вона була втрачена, в 1940-х рр. у Німеччині.
Був редактором мови збірки «Бурлацька правда» (Нью-Йорк, 1971).
Автор ряду публікацій в українських періодичних виданнях діаспори: газетах, журналах, альманахах, календарях (стаття «Військові пісні» у календарі «Просвіти», м. Буенос-Айрес, 1960), в збірниках (спогад «Місто і степ» у книзі «Теребовельська Земля», 1968).
Після смерті автора вийшли друком в еміграції збірники вибраних пісень «Ми йдемо в бій» (1977) та вибраної лірики і прози «Невиспівані пісні» (1983).
1990 року в Тернополі видано збірник «Як з Бережан до Кадри: Стрілецькі пісні Романа Купчинського» (упорядник Василь Подуфалий, редактор Богдан Мельничук).
У 1992 році архів Р. Купчинського передано із США на зберігання у Львівську науково-педагогічну бібліотеку.
В сучасній Україні твори Романа Купчинського вийшли окремими виданнями (трилогія «Заметіль». — Львів, 1991), опубліковані у збірниках і часописах.
Чотири вірші («Благословенна зірка ясна», «В той вечір Різдвяний», «До Віфлеєма», «На Різдво») вміщені у книзі «Богославень: Духовна поезія західноукраїнських авторів» (Тернопіль, 1994; редактори-упорядники Богдан Мельничук, Михайло Ониськів).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
.svg){kind=small}
