Культура Білорусі
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Культура Білорусі — це продукт тисячолітнього розвитку під впливом цілої низки різноманітних факторів. Вони включають фізичне середовище; етнографічне тло білорусів (злиття слов'янських новоприбульців з балтійськими тубільцями); язичництво перших поселенців та предковічних жителів цієї території; Візантійське християнство як єднальна ланка з православною релігією та її писемною традицією; відсутність природних кордонів країни; стік річок як до Чорного, так і до Балтійського моря; різноманітність релігій на цих землях (католицтво, православ'я, юдаїзм та іслам).[1]
Ранній західний вплив на білоруську культуру виявився у статутах магдебурзького права, що надавали муніципальне самоврядування і спиралися на закони німецьких міст. Ці статути в XIV–XV сторіччях одержав з рук великих князів і королів ряд міст, як-от Берестя, Гродно, Слуцьк, Мінськ. Традиція самоврядування не тільки полегшувала контакти із Західною Європою, а й виховувала впевненість у власних силах, підприємництво та почуття громадянської відповідальності.[1]
У 1517–1519 роках Франциск Скорина (бл. 1490–1552) переклав Біблію на місцеву (старобілоруську) мову. За комуністичного режиму, праця Скорини значною мірою недооцінювалася, але в незалежній Білорусі він став натхненником відроджуваної національної свідомості як за обстоювання білоруської мови, так і за свої гуманістичні ідеї.[1]
З XIV по XVII століття, коли в Західній Європі побутували ідеї гуманізму, Відродження і Реформації, ці ідеї обговорювалися в Білорусі і завдяки її торговельним відносинам, і через зарахування синів дворян і міщан у західні університети. Реформація і контрреформація теж зробили великий внесок у розквіт полемічних творів, а також у поширення друкарень і шкіл.[1]
У XVII і XVIII сторіччях, коли Польща і Росія чинили глибоке політичне та культурне вторгнення у Білорусь шляхом вливання місцевої знаті в їхні культури відповідно, правителі досягли успіху у прив'язані «білоруської» культури у першу чергу до всього селянського, фольклору, національного одягу, етнічних звичаїв, з накладенням християнства. Це послужило відправною точкою деяким діячам національного руху, які намагалися добитися державності свого народу наприкінці XIX — на початку XX століть.[1]
Розвиток білоруської літератури, поширення ідеї національної єдності білорусів знайшли відображення у літературних творах Янки Купали (1882–1942) і Якуба Коласа (1882–1956). Твори цих поетів, поряд з кількома іншими видатними письменниками, стали класикою сучасної білоруської літератури, широко розкриваючи сільські теми (адже саме у сільській місцевості автори чули білоруську мову) та осучаснюючи білоруську літературну мову, яка з XVI сторіччя була маловживаною. Літератори незалежної Білорусі в 1990-х продовжували широко використовувати сільську тематику.[1]
На відміну від зосередженої на сільському житті літератури, інші галузі культури: живопис, скульптура, музика, кіно, театр — сконцентрували увагу на міській дійсності, універсальних проблемах і загальнолюдських цінностях.[1]