Куликівка (Куликівська селищна громада)
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Куликі́вка — селище Чернігівського району Чернігівської області України.
| селище Куликівка | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Чернігівська область |
| Район | Чернігівський |
| Громада | Куликівська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA74100210010020106 |
| Основні дані | |
| Засновано | 1650 |
| Статус | із 2024 року |
| Площа | 6,5[1] км² |
| Населення | ▼ 4928 (01.01.2022)[2] |
| Густота | 85,2 осіб/км²; |
| Поштовий індекс | 16300 |
| Телефонний код | +380 4643 |
| Географічні координати | 51°22′29″ пн. ш. 31°38′37″ сх. д. |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Імені Бориса Олійника |
| До обл. центру: | |
| - залізницею: | 36 км |
| - автошляхами: | 39 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 16300, Чернігівська область, Чернігівський район, смт Куликівка, вул. Миру, 93 |
| Голова селищної ради | Юлія Олександрівна Постернак |
| Вебсторінка | www.kulykivka.org.ua |
| Карта | |
  Куликівка | |
 Куликівка | |
 | |
|
| |
Як село Куликівка була заснована в середині XVII ст. і приписана до Салтиково-Дівицької сотні Ніжинського полку. Більшу частину населення складали козаки[3]. На початку XVIII ст. село стало ранговим і передавалось полковому судді Роману Лазаревичу, затим сотнику Григорію Романовському і, пізніше, судді Семену Чуйкевичу[4].
1859 року у козацькому, казенному та власницькому селі, Чернігівського повіту Чернігівської губернії, мешкало 1373 особи (649 чоловічої статі та 724 — жіночої), налічувалось 228 дворових господарств, існувала православна церква та сільська розправа[5]. З 1855 року в селі діяла двокласна приходська школа, яка до 1879 року не мала власної будівлі, і розташовувалась в селянському домі.
У 1875 році відкрили земську лікарню[3].
Станом на 1885 рік у колишньому казенному та власницькому селі Салтиково-Дівицької волості мешкало 1518 осіб, налічувалось 273 дворових господарства, існували православна церква, школа, 2 постоялих будинки, 3 лавки, 40 вітряних млинів і 5 маслобійних заводів[6].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2258 осіб (1091 чоловічої статі та 1167 — жіночої), з яких 2241 — православної віри[7].
На межі ХІХ-ХХ ст. в селі активно розвивалась підприємницька діяльність. Тут діяли винокурня Селецьких, завод цегли, паровий млин, маслобійня. З 1893 року повз село почали їздити вузкоколійні потяги, оскільки залізнична колія Чернігів-Крути проходила через Куликівку. Завдяки залізниці місцеві жителі їздили на базари Чернігова та Ніжина (Свого базара на той час в Куликівці не було)[3].
У 1909 році в селі з'явилась чотирикласна школа, яку відвідували близько 100 учнів.
Перший радянський період в історії Куликівки припав на січень-лютий 1918 року. Друге захоплення села більшовиками відбулось 10 січня 1919 року силами Таращанського полку. Радянські перетворення почали зі створення ревкома у складі 5 осіб на чолі з П. Т. Хорошком. Через місяць в селі обрали раду. З жовтня 1919 року село на три місяці перейшло під управління білогвардійців, тому остаточне встановлення радянської окупації відбулось лише 2 січня 1920 року із обранням нової сільради на чолі з Дзюбою П. В. і ревкому[3]. З цього моменту на Куликівку почали поширювати господарські методи воєнного комунізму.
З 1920 року Куликівка стала волосним центром. З 1923 — центром району. Тоді ж в селі з'явився клуб, а через два роки — семирічна школа. У 1924 році в селі провели сільськогосподарську виставку[3].
Рівень господарства станом на 1913 рік в селі змогли відновити лише в кінці 1920-х років. Відновили занедбані млин, цегляний завод і маслобійню. Масову колективізацію мешканці зустріли повстаннями вже у 1929 році, які супроводжувались підпалами партійних будівель.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 21 житель селища[8].
У 1935 році в Куликівці було зведено льонозавод, продукція якого, у післявоєнний час, йшла на експорт в Угорщину[9]. Його працівники брали участь у з'їзді передовиків льоноводства в Москві у 1936 році. З 1938 року запрацював маслозавод[3].
З 8 вересня 1941 року Куликівка потрапила під німецьку окупацію. Німецька адміністрація розташувала у сільській школі в'язницю.
З листопада 1941 року їм протистояла підпільна організація, яка у 1943 році долучилась до партизан.
Окупація завершилась звільненням села 18 вересня 1943 року. До 1945 року було відновлено льонозавод, з 1946 року почала діяти електростанція, будинок культури, готель і т. ін. До кінця 1950 року запрацювала нова лікарня. Маслозавод отримав нову будівлю у 1954 році[3].
У 1960 році Куликівка отримала статус селища міського типу.
Чисельність населення
| 1959 | 1979 | 1989 | 2001 | 2016 | 2022 |
|---|---|---|---|---|---|
| 3905 | 5097 | 6084 | 5961 | 5412 | 4928 |
Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[10]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 5699 | 97.15% |
| російська | 142 | 2.42% |
| білоруська | 12 | 0.21% |
| румунська | 3 | 0.05% |
| вірменська | 2 | 0.03% |
| угорська | 1 | 0.02% |
| інші/не вказали | 7 | 0.12% |
| Усього | 5866 | 100% |
В селищі народився Сніжок Ігор Сергійович (6.12.1973 — 2.02.2015), підполковник ЗСУ, загинув 2 лютого 2015 р. поблизу Дебальцеве під час мінометного обстрілу базового табору.
Похований у селищі Куликівка Чернігівської області. Указом Президента України № 282 від 23 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
В райцентрі є молочний завод ПрАТ «Куликівське молоко». Розміщується за адресою вул. 8 Березня 18 а.
Також в райцентрі розміщується офіс СФГ «Колос».[11]
В Куликівці є середня школа і Куликівський професійний аграрний ліцей.[12]
Гуртожиток Куликівського професійного аграрного ліцею
Куликівський професійний аграрний ліцей у 2014 році
В центрі селища знаходиться Михайлівський храм.
- Гуз Марк Дмитрович (1919—1990) — старший сержант Робітничо-селянської Червоної Армії, Герой Радянського Союзу.
- Сніжок Ігор Сергійович (1973—2015) — полковник Збройних сил України, учасник оборони Вітчизни від російських агресорів.
- Труш Віктор Владиславович — політик і підприємець, голова СФГ «Колос», найбільшого у Куликівському районі виробника м'ясопродуктів та заморожених напівфабрикатів.
- Янголь Леонід Михайлович (1978—2023) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2024, посмертно).
Будинок біля залізничного вокзалу
Біля залізничного вокзалу
Базар у центрі
Молитовний дім
АЗС зі сторони Жуківки
Озеро у центрі
Будинок культури
Новий 5-ти поверховий будинок по вулиці Миру
Меблевий салон "Лілія"
Типовий двоповерховий будинок
Автобусна зупинка
Магазини
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
