Дичко Леся Василівна
українська композиторка, освітянка, громадська діячка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
українська композиторка, освітянка, громадська діячка З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ле́ся (Людми́ла) Васи́лівна Дичко́ (24 жовтня 1939, Київ) — українська композиторка, педагогиня, громадська діячка. Заслужена діячка мистецтв УРСР (1982). Народна артистка України (1995). Лауреатка Національної премії України імені Тараса Шевченка (1989). Кавалер орденів святого Володимира III ступеня (1998) і Княгині Ольги (1999). Лауреатка мистецької премії «Київ» ім. Артемія Веделя (2003)[2]. Член-кореспондентка Академії мистецтв України (2009).
| Леся Дичко | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Дичко Людмила Василівна | |||||||
 | |||||||
| Леся Дичко на авторському концерті у Львові 28 жовтня 2014 р. | |||||||
| Основна інформація | |||||||
| Дата народження | 24 жовтня 1939 (84 роки) | ||||||
| Місце народження | Київ, УРСР | ||||||
| Громадянство |  Україна | ||||||
| Професія | композитор, педагог | ||||||
| Освіта | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського | ||||||
| Нагороди |
| ||||||
| Премії | Національна премія України імені Тараса Шевченка (1989)[1], мистецька премія «Київ» ім. А. Веделя (2003) | ||||||
 Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі | |||||||
Леся Дичко — одна з провідних хорових композиторів в Україні. Її твори були широко представлені на хорових фестивалях, конкурсах та у концертних програмах світу: США, Канаді, Франції, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Данії, Іспанії, Італії, Угорщині, Болгарії, Польщі, Росії, Україні, Чехії.
1972–1994 — Київський державний художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) — читала курс історії музики.
З 1994 — викладачка композиції та теоретичних дисциплін в Національній музичній академії України ім. П. І. Чайковського.
2002 — викладала в Тегеранському університеті.
1989 та 2004 — виступи в Канаді з лекціями, творчими звітами про українську сучасну хорову музику.
2005 — доцент Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
2009 — професорка Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського.
Членкиня Національної спілки композиторів України (1965), правління Музфонду України, Координаційної ради Національної всеукраїнської музичної спілки, Секретарка правління Національної спілки композиторів України, почесна членкиня Національної спілки художників України.
Найбільше місце в творчості посідають хорові твори, в яких виразно проступає зв'язок з фольклором, обрядовістю та християнськими мотивами. Окреме місце посідає дитяча тематика. Цей світ, за висловом Кияновської, композитору вдалося розкрити «з усією безпосередністю та осяйністю дитячого бачення природи та життя»[4]
Л. Пархоменко відзначає захоплення Л. Дичко живописом і народно-ужитковим мистецтвом, що обумовило «багатство асоціативних зв'язків зі спорідненими мистецтвами, мальовничість музичного письма, примат кольору, багатство звукової палітри»[5]
Знаковою в історії музичної культури України стала кантата «Червона калина». М. Кречко свідчить про перелам світогляду професійного середовища, що спричинила прем'єра цієї кантати:
 |
...Прекрасна музика, але складна для хору, що зріс на класичних традиціях. Подолати сучасне композиторське письмо коштувало співакам неймовірних зусиль [...] Капела вороже настроєна до музики, але хоче виручити і себе, і мене. А слухачі влаштували овацію. Композиторку і сцену засипали квітами та кетягами червоної калини. Народ наш тямущий [...] Я тихо святкував - зламано опір співаків, подолано труднощі нового, не бувалого для нас музичного матеріалу.[6] |  |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
