Гвельфи і гібеліни
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Гвельфи і гібеліни — дві сторони перманентного політичного та збройного протистояння у Священній Римській імперії упродовж XII—XV ст. головно на теренах Північної й Середньої Італії між прихильниками імператорів Священної Римської імперії з одного боку та Римських Пап з іншого. Витоки конфлікту повязані з боротьбою за інвеституру XI століття, на яку пізніше накладалися інші протистояння, такі як італо-німецький антагонізм, боротьба за імператорську корону поміж німецькими династіями, конфлікти між папами й антипапами, конкуренція поміж та всередині італійських міст-держав тощо.
Гвельфи (італ. guelfi, нім. Guelfen / Welfen) — сторона, що підтримувала Пап Римських. Назва походить від династії герцогів Баварії та Саксонії Вельфів.
Гібеліни (італ. ghibellini, нім. Ghibellinen / Waiblinger) — сторона, що підтримувала імператорів. Назва можливо походить від міста Вайблінген (у тогочасному німецькому написанні Uueibelingen), імовірного центру швабського пфальца, котрий був володінням імператорів Гогенштауфенів швабського походження. Термін уперше зафіксований у 1215 за Фрідріха II Гогенштауфена.
Серед витоків довготривалого конфлікту була так звана Боротьба за інвеституру (цезаропапізм) поміж імператором Генріхом IV і папою Григорієм VII Гільдебрандом, що почалася 1075 року. За її підсумками у 1122 укладено Вормський конкордат.
Після смерті імператора Лотара, за походженням саксонця, фюрсти обрали королем римським не його зятя і протеже Генріха Гордого, правителя Саксонії та Баварії з династії Вельфів, а представника дому Гогенштауфенів Конрада, зятя попереднього імператора Генріха V. Новий імператор Конрад III відібрав 1138 у Генріха Гордого Саксонію, яку передав графові Альбрехтові Ведмедю з саксонського дому Асканієрів, також відібрав і Баварію.
У війні, яка вважається початком Воєн Гвельфів і Гібелінів, Генріх Гордий завдав поразки Альбрехтові у Саксонії, але у поході в Баварію 1139 раптово помер. Боротьбу продовжував його молодший брат Вельф VI (1115—1191), а згодом син Генріх Лев.
Вельф VI, який успадкував маєтки у Швабії, намагався повернути собі Баварію, проте зазнав поразки від Конрада ІІІ і 21 грудня 1140 після тривалої облоги Вайнсберга у Швабії капітулював. Під час битви під Вайнсбергом військо Вельфа використовували як свій бойовий клич вигук «Hie Welf!», а прихильники імператора — «Hie Waibling!»
У травні 1142 було укладено мир у Франкфурті-на-Майні. Саксонію повернули Вельфам, герцогом став Генріх Лев, який у 1156 вже від Фрідріха Барбаросси отримав і Баварію. Проте у 1180 спалахнув конфлікт між Генріхом Левом і Барбароссою, що означало новий виток Воєн Ґвельфів і Ґібелінів.
Надалі головною ареною конфлікту стала Північна і Середня Італія, де протиборчі сторони часто змінювали орієнтацію. Крім того флорентійські ґвельфи бл. 1300 розкололися на прихильників порозуміння з імператором (білі ґвельфи) і затятих поборників папи (чорні ґвельфи). Жертвою внутрішнього протистояння став Данте Аліг'єрі, який підтримував білих ґвельфів, приречений на вічне вигнання з Флоренції.
Війни Ґвельфів і Ґібелінів в Італії згасли за правління Фрідріха III Габсбурга, вилившись в Італійські війни, до яких була втягнута більшість держав тогочасної Европи.