Бойовий вигук
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Бойови́й ви́гук (клич) — вигук або спів під час бою, як правило, членів одного військового підрозділу (клану, племені). Він не обов'язково може бути чітко сформульованим, членороздільним. Часто метою бойового вигуку є виклик патріотичних чи релігійних почуттів (звернення за підтримкою до вищих сил). Бойові вигуки спрямовані на створення конкурентної переваги шляхом підвищення власної агресії до потенційної межі, коли ворожа сторона буде залякана, забажає частково або в цілому уникнути конфронтації, вирішить вдатися до втечі[1].
Крім того, бойовий вигук був розпізнавальним знаком, що дозволяв відрізнити в гущі бою своїх від чужих. Ще однією його корисною функцією є створення відчуття єднання з бойовими товаришами (так зване «Почуття ліктя»).
Для досягнення своєї цілі бойові вигуки повинні бути якомога голосніше й часто посилюються за допомогою музичних інструментів, таких як ріг, барабан, волинка тощо:
Як ударив на татар, аж земля дрижала. Брязкіт зброї, гук рушниць та іржання коней, |
||
— Анонім XVI століття, «Про вибиття татар перекопських під Вишнівцем року 1512-го»[2] |
В бойових мистецтвах вигук використовується, щоб розвинути духовну силу, впевненість у собі, сконцентрувати необхідну або скинути зайву енергію. Це також форма психологічної атаки та контролю дихання[3]. Як правило, бойовий вигук проводиться спортсменом при ударі з напругою черевного преса і коротким видихом. У тхеквондо такий вигук, наприклад, має назву «кіхап» (з корейської — «крик»). Зазвичай на тренуванні спортсмен вигукує «Ач!» або «Ачі!»[4].