Loading AI tools
польська письменниця З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Габріе́ля Запо́льська (пол. Gabriela Zapolska, Марія Габрієля Стефанія Корвін-Пйотровська; 30 березня 1857, Підгайці, нині Луцького району, Волинської області — 17 грудня 1921, Львів) — польська письменниця, акторка. Варіанти імені — Ґабрієля[4], Ґабріеля[5], Габрієля.
| Габріеля Запольська Ґабрієля Запольська | |
|---|---|
| пол. Gabriela Zapolska | |
 Габріеля Запольська | |
| Ім'я при народженні | пол. Maria Gabriela Korwin-Piotrowska |
| Народилася | 30 березня 1857 Підгайці, нині Луцького району, Волинь. |
| Померла | 17 грудня 1921 (64 роки) Львів |
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] |
| Країна | .svg){kind=small} Республіка Польща |
| Національність | полька |
| Діяльність | письменниця, актриса |
| Галузь | художня література[d], драма[2][2], література[2][2] і публіцистика[2][2] |
| Знання мов | польська[3][2][2] |
| Magnum opus | The Morality of Mrs. Dulskad |
| Рід | Q63531766? |
| У шлюбі з | Станіслав Яновськийd |
| Автограф |  |
| IMDb | ID 0953250 |
.jpg)
Народилась у с. Підгайці (передмістя Луцька) на Волині в міщанській родині. ЇЇ батько був заможним міщанином, мати — Юзефа з Карських — колишньою танцівницею балету з Варшави. Г. Запольська навчалася у рідному домі, недовгий час — в установі Sacré Coeur, а згодом — у Львівському педагогічно-науковому інституті.
У 1876 році вийшла заміж за лейтенанта царської армії, молодого міщанина із Жемайтії Константа Шнєжко-Блоцкого, проте незадовго пішла від нього, подружжя розлучилось у 1881 році. У 1882 році, після розлучення із сім'єю та чоловіком, стала актрисою, виступала у Кракові, Львові, Познані та в галицьких мандрівних трупах. Їй властива була гостра ворожість до чоловічої статі, чоловіки у її уяві поставали як винуватці усіх нещасть, які можуть трапитися у житті жінок. Прагнула стати актрисою, що привело її до різних роз'їзних провінційних труп, на сцени аматорських театрів Галичини, Польського і Познанського королівств. З 1897 року професійно займалась акторською діяльністю, однак вважала, що її майстерність не була належно оціненою. Через постійні конфлікти із театральним середовищем вона змушена була в 1889 році виїхати у Париж задля вдосконалення акторських талантів та більшої слави. В Парижі працювала у складі відомого «Вільного театру» (фр. Théâtre Libre), а згодом — модерністичного «Théâtre de L'Oeuvre». Перебувала там 5 років, однак суттєвих успіхів Запольська не досягла. Після повернення у Польщу безуспішно намагалась потрапити до Варшавських урядових театрів (пол. Warszawskie Teatry Rządowe), знову виступала в мандрівних і паркових колективах, зрештою потрапила до краківського театру, керівником якого був Тадеуш Павліковскі. Тут Запольська досягла певного успіху, одночасно ставши жертвою гострої критики театральних діячів.
Як письменниця дебютувала у 1883 році під псевдонімом Габріеля Запольська. Дебютувала оповіданням «Один день з життя троянди» (пол. Jeden dzień z życia róży) (1881). Спочатку у львівській, а пізніше у варшавській пресі публікувала новели і повісті. Її твори «Малашка» (1883), повісті «Кашька-Каріатида» (1885–1886) та «Переддень пекла» (1889) стали об'єктом численних дискусій, викликали обурення консервативної критики через яскраво виражений у них натуралізм; у повістях «Про що не говорять» (1909) і «Навіть не хочеться про це думати» (1914) порушила тему проституції і суспільних хвороб. Запольська написала багато новел, повістей і творів драматургії, серед яких найвідомішим є «Мораль пані Дульської», яка не сходить зі сцен до сьогодні. Протягом усього свого життя Запольська конфліктувала із директорами і режисерами театрів, у яких виступала або у яких ставились її твори.
З 1904 року поселилася у Львові, і разом із другим чоловіком, живописцем Станіславом Яновскім, організувала театральну трупу, з якою мандрувала Галичиною.
У 1912 році у Празі взяла участь у Виставці праці польської жінки; стала членом мистецької комісії Театру Прем'єр, співпрацювала із львівським Незалежним театром. Після окупації російською армією Львова (вересень 1914) протягом певного часу керувала кондитерською. Мешкала у віллі «Скіз» на Личакові, де провела свої останні роки життя.
Померла 17 грудня 1921 року в Львові, похоронена на Алеї Заслужених на Личаківському цвинтарі.
Літературні твори Габріелі Запольської дуже нерівнозначні з погляду їхньої художньої майстерності, що зумовлено ефектом їх написання з метою заробітку і зосередженості на акторській кар'єрі. Нерегульований спосіб життя не дозволяв письменниці виробити свій авторський стиль чи поглибити свої загальні знання. Авторка зосереджувала увагу переважно на людських стосунках і рисах окремих людей, чи й усього суспільства — вона сама підкреслювала, що трактує свою творчість як протест проти будь-якого лицемірства.
Під впливом Еміля Золя та інших натуралістів письменниця описувала факти і явища буденного життя. Спостережливість та журналістський талант допомагали їй у цьому. Вона була переконана, що література служить суспільству.
Драматичну творчість Запольської поділяють на два типи:
Авторка п'єси «Мораль пані Дульської» (спектаклі у Києві, Львові, Одесі, Сімферополі та інших містах; цю п'єсу екранізував 1957 р. на Київській кіностудії ім. О. П. Довженка О. Швачко), романів та збірок оповідань. Також відомими були п'єси «Їх четверо» (1912 рік), «Панна Малічевська» (1912 рік). Змальовувала розпад буржуазної родини, потворність людських відносин у повістях «З щоденника молодої дружини» (1899 рік), «Сезонна любов» (1904), «Донька Туськи» (1907), романі «Янка» (1895).
Запольська зверталася до тем, які вважалися «забороненими», таким, як проституція, венеричні захворювання — повісті «Про що не говорять» (1909), «Про що не хочуть навіть думати» (1914), що викликало звинувачення письменниці в «аморальності» . Зображала покалічені жіночі долі, зламані характери у романах «Каська-Каріатида» (1887), «Переддень пекла» (1889), «Жінка кінця століття» (1894–1896), п'єсах «Жабуся» (1896), «Бездоганна жінка» (1912).
Письменниця цікавилася єврейською культурою, виступала проти антисемітизму. У тижневику «Życie» вийшла друком повість «Антисеміт». З гуманістичних позицій зображувала життя єврейського населення в п'єсах «Малка Шварценкопф» (1897), «Йойне Фірулкес» (1899). Зверталася також до теми патріотичної боротьби поляків — п'єси «Той» (1898); «Сибір» (1900). Проявляла інтерес до ідей соціалістів у романі «Зашумить ліс» (1899), п'єсі «В Домброве-Гурнічій» (1899).
Окрім того, є авторкою збірок оповідань «Акварелі» (1885 рік), романів «Вони» (1890 рік), «Людський звіринець» (1893 рік). Сміливе реалістичне викриття суспільних вад поєднується з натуралістичними тенденціями у романі «Райський птах» 1906 року.
Про творчість Г. Запольської писав Іван Франко.
Теодор Єске-Хоїнський (консервативний журнал «Нива») говорив про неморальність мистецтва Запольської, а особливо про хтивість та грубість. Такі думки консервативного середовища панували аж до міжвоєнного періоду. Об'єктивно оцінювали її твори Пйотр Хмельовський і Вільгельм Фельдман, проте вони не дотримувалися істотних проблем, які порушувались у творчості авторки. Станіслав Бжозовський натомість вважав, що вона могла б написати одну книжку дуже добре, але елементи цієї книжки розкидані в різних новелах, комедіях і повістях.
Твори Запольської багато разів екранізувалися.
На українську мову її твори перекладав Володимир Ґжицький.
Роман «Каська Каріатида» переклала Олександра Лук'яненко у 2007 році (видавництво «Каменяр», Львів). Повість «Малашка» переклав Сергій Гупало. Книжка вийшла у 2016 році в Луцьку. Видавництво «Волинська обласна друкарня».
У 2021 році вперше українською мовою побачив світ роман «Шмат життя» (перекладач Сергій Гупало; видавництво «Сполом», м. Львів).
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
