Великі Глібовичі
село в Перемишлянському районі Львівської області, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Вели́кі Глі́бовичі (до 1946 року - Глібовичі Великі)[3] — село в Україні, у Львівському районі Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Бібрська міська рада. Населення становить 1600 осіб.
| село Великі Глібовичі | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Львівська |
| Район | Львівський район |
| Громада | Бібрська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA46060010060074671 |
| Облікова картка | Великі Глібовичі |
| Основні дані | |
| Засноване | 1442 |
| Перша згадка | 1442 |
| Населення | 1600 |
| Територія | 4,710 км² |
| Густота населення | 419,75 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 81228 |
| Телефонний код | +380 3263 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°37′00″ пн. ш. 24°13′57″ сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
295 м м[1] |
| Водойми | р. Давидівка |
| Відстань до обласного центру |
30 км |
| Відстань до районного центру |
33 км |
| Найближча залізнична станція | Глібовичі |
| Відстань до залізничної станції |
1 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 81228, Львівська обл., Перемишлянський р-н, с. Великі Глібовичі, вул. Шкільна, 1[2] |
| Сільський голова | Марочканич Василь Онуфрійович[2] |
| Карта | |
  Великі Глібовичі | |
 Великі Глібовичі | |
| Мапа | |
 | |
|
| |
Село у Перемишлянському районі поблизу Бібрки, за 20 км на південний схід від Львова. Простягається з півночі на південь вздовж лівого берегу річки Давидівка, що впадає у Дністер. Село має велику протяжність (бл.15 км) і розділене на частини «Задвір» (у минулому окреме село, розташоване за панським двором), «Горіше», розташоване на гористій місцевості, «Доліше» — у долині села, «Сторонка» — частина села, розташована дещо осторонь.
Перші згадки про село датовані 1442 роком. Глібовичі належали до великого комплексу старосільських маєтків, власником котрих до 1500 року був воєвода Ян Амор Тарновський, а після його смерті — син Ян Тарновський, великий коронний гетьман. Внаслідок шлюбно-родинних зв'язків село у складі посагу Софії Тарновської перейшло у власність роду князів Острозьких. Упродовж XVI—XVII століть на Великі Глібовичі неодноразово нападали татари і турки. Проте повністю воно було знищене у 1648 року під час військових дій національно-визвольної війни у Галичині. Упродовж XVII—XVIII століть селом почергово володіли князі Радзивілли, Любомирські, Сенявські, Чарторийські. У 1778 році старосільські маєтки повернулись до княгині Любомирської, котра 1809 року заповіла їх власним онукам, Альфреду і Артуру Потоцьким. Родина Потоцьких володіла маєтками у Глібовичах до початку другої світової війни.
Станом на 1880 рік чисельність населення села становила 1637 осіб, з них римо-католиків — 158, греко-католиків — 1452, юдеї — 27.
У той час в селі діяла державна початкова школа, позичкова громадська каса та гамарня міді (металоплавильна майстерня).
1910 року у Великих Глібовичах функціонувало вже дві школи — чотирикласна на «Долішу» та однокласна на «Горішу» частини села.
На 1930 рік у селі мешкало 2 785 осіб, існували достатньо розвинені дрібна промисловість та інфраструктура. Діяла каса сільської ощадно-кредитної спілки Францішека Стефчика, які у народі називали «касами Стефчика». Працював кооператив «Kolko rolnicze». Успішно функціонували цегельня Я. Зюха, млини Ж. Шидловського та граф Альфреда Потоцького, кілька шинків (власники Х. Акер, Н. Альтер, Й. Міллет, А. та Й. Зюхи). Майстерні мали теслі П. Башта та В. Дамка, коваль М. Буржанський, кравці Ф. Філас та Й. Велш.
В 1930 р село постраждало від пацифікації, яку проводила польська влада. 11 жовтня 1930 р в селі польські солдати побили 11 осіб . 086-na-vichnu-ganbu-polshhi-tverdini-varvarstva-v-evropi/
Після приходу радянської влади у селі був організований колгосп імені Т. Шевченка. Станом на 1939 рік у селі мешкало 1 390 осіб. Проте відомий український історик Володимир Кубійович наводив зовсім інші дані. Згідно його записів, населення Великих Глібович у 1939 році становило 3 280 осіб, з них: українців — 1980, поляків-осадників — 600, латинників — 600, юдеїв — 100.
У 1959 році до Великоглібовецької сільської ради увійшли села Волощина та Підмонастир. 5 лютого 1965 року Указом Президії Верховної Ради Української РСР Великоглібовицьку сільраду Пустомитівського району передано до складу Перемишлянського району.[4]
За останніми даними чисельність населення Великих Глібович становить 1 977 осіб.
Національно-визвольна боротьба у ХХ столітті
На початку ХХ століття у Великих Глібовичах, як і по всій Галичині, відбувалося відродження національної свідомості українського, переважно сільського населення. Значною мірою цьому сприяла поява у селах українських читалень товариства «Просвіта». У Великих Глібовичах перші дві читальні з'явилися у 1901 році. Одна була розташована у горішній, а друга у долішній частинах села. З невеликими перервами вони діяли до приходу радянської влади у 1939 році.
Під час першої світової війни військові лихоліття не обійшли стороною село, хоча великих боїв поблизу Великих Глібович не велося. Тому село практично не постраждало — лише були знищені сільська корчма та приватний будинок. Про участь у війні рекрутів з Великих Глібович відомо, що уродженець цього села Корнель Ващук (нар. 1893), служив десятником у 7-й сотні І-го полку УСС.
Невдовзі розпочалась українсько-польська війна 1918—1919 років Тоді до лав УГА мобілізовано 16 осіб з Глібович, 6 з яких полягли в боях з поляками за волю України.
Наявність у Великих Глібовичах залізничної станції стала визначальним фактором для розташування там узимку 1918 р. штабу і тилових служб групи Січових Стрільців «Старе Село». Група «Старе Село» у перші місяці війни займала села Давидів, Сихів, Зубра, Котельники та Солонка, оточуючи Львів з півдня.
Командував групою сотник Осип Микитка, колишній командир легіону УСС і майбутній комендант І корпусу УГА. Начальником штабу був сотник Богдан Гнатевич, командиром кінноти поручник Іван Іванець, а тиловим забезпеченням керував сотник Осип Навроцький. Наприкінці грудня 1918 року підрозділи групи взяли участь в операції зі звільнення Львова, наступаючи на передміське село Персенківку.
Після поразки національно-визвольних змагань на початку 1920-х років у Галичині виникли підпільні збройні формування — спочатку УВО, згодом — ОУН.
1930 року у Великих Глібовичах відбувся один із перших та найбільш відомих актів експропріації;— «екси», що здійснювали «летючі бригади» ОУН. Таку акцію організував Юліан Головінський, тогочасний Крайовий провідник ОУН та Крайовий командант УВО. Метою ексу був напад на поштовий транспорт, що перевозив готівку від залізничної станції «Великі Глібовичі-Бібрка» до повітового уряду у Бібрці.
Юліан Головінський призначив це завдання для боївки УВО, керівником якої був Зиновій Книш (псевдо «Ренс»), колишній бойовий референт при Крайовій Команді УВО. Участь у нападі брали ще троє бойовиків — Юрко Дачишин (псевдо «Кришталь»), Григорій Пісецький (псевдо «Цуньо») та Микола Максимюк (псевдо «Кох»). Акцію провели в полудень 30 липня 1930 року. Польського поліціянта Молєвського, що ескортував автомобіль, під час нападу було вбито. У процесі переслідування поліцією відбулась перестрілка в лісі під Великими Глібовичами, де загинув Григорій Пісецький. Внаслідок операції ОУН отримала 26 000 злотих. Реакція польської влади, згідно з дописами «Сурми», була жорсткою — закрили осередок організації «Пласт», а керівництво організації звинуватили у вихованні бойовиків ОУН. Підставою для такого кроку стало те, що на загиблому Григорію Пісецькому була пластова сорочка. Арешти, проведені у зв'язку з нападом під Бібркою, позначилися на подальшій долі багатьох членів ОУН. На лаву підсудних потрапили особи, звинувачені у приналежності до організації. Через рік, у листопаді 1931 року, львівський суд за напад на поштовий автомобіль під Бібркою засудив: головного винуватця Юрія Дацишина до смертної кари (вирок замінено на 20 років ув'язнення), Зиновія Книша до 15 років, Богдана Кравціва та Зенона Пеленського до 3 років, Богдана Кордюка до 1,5 року тюремного ув'язнення. Також був арештований Іван Габрусевич, референт Юнацтва ОУН, що організовував сітку Юнацтва на Бібрщині. Його разом з братом Володимиром було затримано 23 серпня 1930 році на залізничній станції «Великі Глібовичі-Бібрка».
Друга світова війна і «перші совіти»
У вересні 1939 р. представники радянської влади у Великих Глібовичах утворили Тимчасовий комітет, до складу якого увійшли І. Тимошенко (голова), Т. Кіт (заступник голови), П. Паливода (секретар) та ще троє осіб. 14 жовтня 1939 року у селі було створено дві виборчі дільниці для виборів до Народних Зборів: № 26 (Горіше) і № 27 (Доліше) з кількістю населення відповідно 785 та 597 осіб. Після включення Галичини у жовтні 1939 року до складу Радянської України постановою Львівського обласного комітету «Про утворення сільських селищних та міських рад, підпорядкованих райвиконкомам» у січні 1940 року була утворена Великоглібовецька сільська рада з центром у с. Великі Глібовичі.
Практично відразу після затвердження радянської влади на землях Галичини розпочались арешти та вивезення так званих «ворожих елементів» — заможних господарів, учасників підпілля ОУН. Зокрема, відповідно до Оперативного плану Наркомату внутрішніх справ УРСР про виселення родин осадників і лісників Львівської області від 21 січня 1940 року, з села Великі Глібовичі було вивезено 4 родини загальною кількістю 20 осіб. Операцію проводила «трійка» у складі голови ІІ відділу УДБ УНКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Черпакова К. Д. (керівника), голови повітового відділу НКВД молодшого лейтенанта держбезпеки Малишева, оперуповноваженого ІІІ відділу УНКВС старшого лейтенанта Лімонова М. М.
Господарювання радянської влади на Західній Україні тривало недовго. Наприкінці червня 1941 року на територію Галичини увійшли німецькі війська.
Німецька окупація тривала до літа 1944 року. У липні того ж року радянські війська витіснили німецькі частини за межі Львівської області. Першим у Бібрку та околиці увійшов 205-й гвардійський стрілецький полк. Радянські війська продовжили просування на захід. Друга світова війна наближалась до свого завершення. Після повторного утвердження радянської влади на землях Західної України продовжились виселення, репресії та облави НКВД, завдяки чому окупанти хотіли максимально позбавитись від націоналістичного підпілля та «ворогів народу».
Для поповнення лав Червоної армії багато мешканців Галичини силоміць мобілізували на фронт. Зокрема, з Великих Глібович 9 вересня 1944 року НКВС мобілізував близько 100 осіб, які на той час працювали на залізниці. Усього на фронтах Другої світової війни воювало 139 мешканців села, 53 з них загинули.
З 23 вересня до 3 жовтня 1944 року спецпідрозділи НКВД провели облави з метою викриття підпілля УПА. У Великих Глібовичах було затримано 120 осіб, у тому числі 31 жінку. Повстанці, опинившись у такій ситуації, вдались до відплатних акцій.
Станом на 1946 рік в селах навколо Бібрки діяв бойовий загін Федіра Коваля-«Мороза» (заарештований 23 лютого 1946 року) чисельністю близько 60 осіб, а у Великих Глібовичах оперувала кущова боївка Михайла Василика-«Чубатого».
Після 1946 року на території та в околицях села Великі Глібовичі періодично відбувались сутички між підпільниками та підрозділами МГБ. Зокрема:
- 29 лютого 1948 року відбувся бій між підпільниками та емгебістами; сторони мали по одному вбитому;
- 23 травня 1948 року підпільники спалили сільський клуб;
- 1 березня 1949 року повстанці застрілили одного емгебіста;
- 17 липня 1949 року оперативна група МГБ під час облави в селі натрапила на двох підпільників; у сутичці загинув один підпільник, який застрелив сержанта та поранив рядового;
- 5 січня 1950 року, перебуваючи у криївці, оточені емгебістами, загинули українські повстанці Михайло Калитин, Іван Хомишин та троє невідомих повстанців.
Наразі тривають пошуки інформації про продовження повстанської боротьби у селі після 1950 року. Радянська влада приглушила народний опір аж до кінця 1980-х років, коли нарешті з'явилась перспектива здобуття Україною державної самостійності.
Після проголошення незалежності України у Великих Глібовичах була насипана 15-метрова могила «Борцям за волю України», встановлені хрести на місцях загибелі вояків УПА. У місцевій школі розташована пам'ятна таблиця з іменами великоглібовецьких повстанців, проводяться вечори пам'яті.
Історія Великоглібовицької ЗОШ імені Юліана Головінського бере початки з XVII століття. Школа спочатку була двокласною та двомовною (польською та українською), а згодом стала чотирикласною.
У 1980-х роках почалося будівництво нового приміщення школи, яке було відкрито 1988 року та й функціонує понині. Проектна потужність — 320 учнів. При цьому змінився статус навчального закладу — загальноосвітня середня школа. У Великоглібовицькій ЗОШ І-ІІІ ст. навчаються діти з сіл Суходіл, Підмонастир, Вільховець, Лани, Серники.
У селі розташована церква Успіння Пресвятої Богородиці, збудована у 1929 році за проектом архітектора Лева Левинського, а від 14 квітня 1994 року храм визнаний пам'яткою архітектури місцевого значення під охоронним номером 2881-М.[5].
В селі також є перебудований костел початку ХХ століття.
У 1990 році стараннями громади був відновлений колись розбитий хрест Свободи, насипана символічна могила героїв, полеглих за волю України.
Народились
- Горбаль Іван Петрович — стрілець УПА, лицар Золотого хреста бойової заслуги УПА 1 класуЗолотим хрестом бойової заслуги 1 класу
- о. Тарантюк Юліан Степанович (1901 — 1984) — український греко-католицький священник, громадський діяч, засновник «Просвіти» у селах Нижня Лукавиця та Негівці.
Мешкали, працювали
- о. Кучабський Володимир — парох села з кінця 1944 року.
- Головінський Юліян — сотник УГА, командант VI (Равської) бригади УГА, потім ІІ бригади Червоної Української Галицької Армії, співорганізатор Української Військової Організації, бойовий референт, крайовий командант УВО, крайовий провідник ОУН.
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
