Бій біля мису Матапан

Бій біля мису Матапан (англ. Battle of Cape Matapan, італ. Battaglia di Capo Matapan) — морська битва Королівських військово-морських флотів Великої Британії та Австралії з Італійським флотом під час битви на Середземному морі, що завершилася поразкою італійців.

Бій біля мису Матапан Battle of Cape Matapan Battaglia di Capo Matapan
Битва на Середземному морі
Королівський військово-морський флот під час битви біля мису Матапан, 25 березня 1941. Ліворуч британський винищувач Fairey Fulmar зі складу палубної авіації авіаносця «Фомідебл» (праворуч, внизу) Королівський військово-морський флот під час битви біля мису Матапан, 25 березня 1941. Ліворуч британський винищувач Fairey Fulmar зі складу палубної авіації авіаносця «Фомідебл» (праворуч, внизу)
35°21′1.000051159077e-07″ пн. ш. 22°0′1e-07″ сх. д.
Дата: 27–29 березня 1941 Місце: південніше мису Матапан (Греція), Середземне море Результат: перемога британського флоту
Сторони
Союзники:  Велика Британія  Австралія	Країни Осі: Королівство Італія
Командувачі
Ендрю Браун Каннінгем Генрі Прідгам-Вайпелль	Анджело Якіно
Військові формування
З'єднання «A», «C», "D» Середземноморського флоту	ескадра Італійського флоту
Військові сили
1 авіаносець 3 лінкори 7 легких крейсерів 17 есмінців[а 1]	1 лінкор 6 важких крейсерів 2 легких крейсери 13 есмінців[а 2]
Втрати
4 легких крейсери незначні пошкодження 1 торпедоносець втрачений 3 чоловіки загинули	3 важких крейсери потоплені[а 3] 2 есмінці потоплені[а 4] 1 лінкор важкі пошкодження 2 331 загиблий[1] 1 163 військовополонених[2]

Карта битви біля мису Матапан

Передумови

Битва, що тривала з 27 по 29 березня 1941 року, відбулася в контексті боїв за панування на Середземному морі; у зв'язку з підготовкою до нападу на Грецію і Югославію німецьке командування вплинуло на Італію і змусило італійський флот розпочати операцію з порушення перевезень британських військ з Єгипту до Греції (порт Пірей).

16 березня 1941 року, під час німецького вторгнення у Грецію два німецькі торпедоносці помітили британську ескадру (2 лінкори, 6 крейсерів, 2-3 есмінці ) на захід від Криту та атакували її. Німецькі льотчики доповіли про влучання у два лінкори, хоча насправді атака була безрезультатною.

Італійське командування, довіряючи інформації про два пошкоджені лінкори, вирішило здійснити рейд у східне Середземномор'я для розгрому ворожого конвою біля берегів Греції. На той час британцям вже вдалось зламати код німецької шифрувальної машини «Енігма». Крім того, британські кораблі вже були оснащені радарами. І хоча британцям не вдалось зламати італійські шифри, з результатів радіоперехоплення переговорів Люфтваффе вони знали, що німці виділяють повітряне прикриття для операції, а також мали інформацію про італійські підводні човни. Таким чином, британцям загалом був відомий задум командування італійського флоту.

Для виконання цього завдання італійське морське командування сформувало ескадру у складі нового лінкора «Вітторіо Венето», 8 крейсерів і 13 есмінців. Прикриття ескадри з повітря здійснювали німецька та італійська винищувальна авіація берегового базування.

Хід бою

У ніч на 27 березня ескадра вийшла з військово-морських баз Італії і взяла курс на о. Крит. Отримавши звістку про це, англійське командування вислало в море ескадру (3 лінкори, 4 крейсери, 1 авіаносець і 13 есмінців), яка значно перевершувала бойові можливості італійської ескадри. Британські кораблі мали радіолокаційні станції, що давало їм переваги у виявленні супротивника і веденні нічного бою. Вранці 28 березня передові крейсерські загони сторін зав'язали артилерійський бій. Англійська палубна авіація з авіаносця «Фомідебл» та літаки наземного базування неодноразово атакувала італійські бойові кораблі. Під час однієї з таких атак отримав важке ушкодження флагманський корабель італійської ескадри — лінкор «Вітторіо Венето».

Після цього італійська ескадра розпочала відхід до своїх баз. О 19:45 крейсер «Пола» вразила британська торпеда, яка влучила у правий борт між машинним та котельним відділеннями. На кораблі зникла електрика, 3 відсіки залило водою. Але італійський флот продовжував відхід, не знаючи про пошкодження «Поли». Решта кораблів кораблів ішли далі. Але незабаром адмірал Анджело Якіно наказав крейсерам 1-ї дивізії повернутись та надати допомогу пошкодженому крейсеру. Він не знав, що британські лінкори переслідують з'єднання. Крейсери «Зара», «Фіуме» та 4 есмінці лягли на зворотній курс.

Кораблі йшли не у бойовому, а у похідному положенні. На бойових постах знаходилась лише половина екіпажу, а артилеристи кормових башт головного калібру готували буксирувальні троси. Близько 22 години неподалік від мису Матапан британці помітили італійські кораблі. О 22:30 вони відкрили артилерійський вогонь.

По «Зарі» вели вогонь всі три англійські лінкори: «Ворспайт», «Барем» та «Валіант». Через декілька хвилин снаряди влучили у носову башту, мостик та машинне відділення. Крейсер охопила сильна пожежа, він накренився на лівий борт. Незабаром британські лінкори припинили вогонь та вийшли з бою, щоб дати змогу есмінцям здійснити торпедні атаки на італійські кораблі.

Близько 2-ї години ночі 29 березня есмінець «Джервіс» помітив італійський крейсер та випустив у нього 4 торпеди. Від влучання торпед вибухнули погреби боєзапасу^[3]. Близько 2:30 корабель затонув у точці з координатами 35°21′ пн. ш. 20°57′ сх. д.. Загинуло 782 члени екіпажу^[4][5], включаючи командира дивізії адмірала Карло Каттанео та капітана корабля Луїджі Корсі. Британці підібрали 279 вцілілих членів екіпажу^[6].

«Фіуме», який йшов за «Зарою», отримав бортовий залп британського флагмана «Ворспайт», потім залп лінкора «Валіант», і потім знову залп «Ворспайта». Близько 23:00 крейсер затонув у точці з координатами 35°21′ пн. ш. 20°57′ сх. д.. Загинули 813 членів екіпажу, в тому числі капітан корабля Джорджо Джорджіс.

О 2 ночі 29 березня дрейфуючий крейсер «Пола» помітили британські есмінці. Абордажна партія з есмінця «Джервіс» висадилась на борт крейсера. Італійські моряки перейшли на борт британського корабля. Крейсер «Пола» був потоплений торпедою з есмінця «Нубіан» у точці з координатами 35°18′ пн. ш. 21°13′ сх. д..

Наслідки

Результати бою у Матапана істотно вплинули на хід воєнних дій у Північній Африці. Завдавши поразки італійському флоту, британський Середземноморський флот зміг забезпечити безпеку своїм морським комунікаціям та активізувати дії щодо зриву німецько-італійських перевезень до Африки. Вирішальну роль у здобутті перемоги відіграли англійська авіаносна авіація і застосування нового засобу виявлення — радіолокаторів.

Див. також

• Операція «Сабстанс»
• Напад на Таранто
• Операція «Демон»
• Операція «Егрімент»
• Битва у затоці Сидра (1941)
• Бій біля Куантана

Посилання

• Battle of Calabria [Архівовано 30 вересня 2013 у Wayback Machine.]
• Battaglia di Punta Stilo [Архівовано 22 серпня 2021 у Wayback Machine.] — Plancia di Commando
• Battle of Cape Matapan: World War II Italian Naval Massacre [Архівовано 30 травня 2013 у Wayback Machine.]
• Сражение у мыса Матапан [Архівовано 8 травня 2013 у Wayback Machine.]
• Мыс Матапан [Архівовано 26 січня 2013 у Wayback Machine.]
• СРАЖЕНИЕ У МЫСА МАТАПАН [Архівовано 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.]

Література

• Greene, Jack & Massignani, Alessandro (1998). The Naval War in the Mediterranean, 1940–1943, Chatam Publishing, London. ISBN 1-86176-057-4.
• O'Hara, Vincent P.: Struggle for the Middle Sea, Naval Institute Press, Annapolis, Maryland, 2009. ISBN 978-1-59114-648-3.
• Nico Sgarlato, La guerra nel Mediterraneo, War Set — documenti illustrati della storia, febbraio — marzo 2005. ISSN 1722-876X
• Arrigo Petacco, Le battaglie navali del Mediterraneo nella seconda guerra mondiale, Milano, A. Mondadori, 1995. ISBN 88-04-39820-5
• Макинтайр Д., Шофилд Б., Пак С. и др. Битва за Средиземное море. Взгляд победителей. — М. : АСТ, 2001. — 704 с. — (Военно-историческая библиотека) — ISBN 5-17-003425-3. (рос.)

Примітки

Виноски

1. 1 авіаносець: «Фомідебл»; 3 лінкори: HMS «Барем», «Веліант» та «Воспайт»; 7 крейсерів: «Аякс», «Бонавентуре», «Глостер», «Калькутта», «Карлайль», HMAS «Перт», «Оріон» і 17 есмінців: «Грейхаунд», «Гріфін», «Джейнес», «Джервіс», «Хавок», «Хейсті», «Херевард», HMAS «Стюарт», HMAS «Вампайр», «Айлекс», «Хотспар», «Джуно», «Дікой», «Дефенде», «Мохок», «Нубіан» і «Ягуар»
2. 1 лінкор: «Вітторіо Венето», 6 важких крейсерів: «Зара», «Фіуме», «Больцано», «Пола», «Тренто», «Трієсте», 2 легких крейсери: «Джузеппе Гарібальді», «Дюк дельї Абруцці» та 13 есмінців: «Альпіно», «Берсальєре», «Фучільєре», «Гранатьєре», «Еммануеле Пессаньо», «Ніколозо да Рекко», «Аскарі», «Карабіньєре», «Кораццьєре», «Вітторіо Альф'єрі», «Джозуе Кардуччі», «Вінченцо Джоберті», «Альфредо Оріані».
3. 3 важкі крейсери: «Зара», «Фіуме», «Пола»
4. «Вітторіо Альф'єрі», «Джозуе Кардуччі»

Джерела

1. Nico Sgarlato, La guerra nel Mediterraneo, War Set — documenti illustrati della storia
2. Arrigo Petacco, Le battaglie navali del Mediterraneo nella seconda guerra mondiale
3. Giorgio Giorgerini, La guerra italiana sul Mare. La marina italiana fra vittoria e sconfitta 1940-1943, p. 313
4. Vittime. Архів оригіналу за 2 липня 2020. Процитовано 2 лютого 2020.