Винищувальна авіація

Вини́щувальна авіа́ція — рід тактичної авіації ВПС, а в СРСР також рід військ ППО країни. Призначена для знищення літаків і безпілотних засобів противника з метою завоювання панування в повітрі, прикриття військ і об'єктів тилу, забезпечення бойових дій інших родів і видів авіації. Може застосовуватися також для дій з наземних (морським) об'єктів (цілям) і ведення повітряної розвідки.

Винищувач Віккерс. Велика Британія, 1915

Важкий винищувач Messerschmitt Bf.110, Німеччина

Винищувач P-51 «Мустанг», США, 2008

Винищувачі F-22 «Раптор» США, 2008

Винищувач Eurofighter Typhoon, країни Євросоюзу

Історія розвитку реактивної винищувальної авіації

Сучасна винищувальна авіація має на озброєнні реактивні надзвукові літаки четвертого покоління.

Основною її зброєю є керовані ракети і скорострільні гармати. Головні способи бойових дій винищувальної авіації — перехоплення повітряних цілей з положення чергування на аеродромах і чергування в повітрі. Інколи застосовується самостійний пошук. Управління винищувальною авіацією і наведення літаків на цілі здійснюється за допомогою радіоелектронних засобів і систем.

Історія

Винищувальна авіація виникла за часів Першої світової війни 1914—1918, коли для боротьби з бомбардувальниками і розвідувальними літаками були створені спеціальні, невеликого розміру літаки-винищувачі, озброєні кулеметами. У 1917—1918 винищувальна авіація набула великого значення у ВПС воюючих держав. У російській армії в травні 1917 вона становила понад 50% всіх ВПС, в арміях Франції, Великої Британії, США в листопаді 1918 — 41,5%, в австрійській і німецькій арміях — близько 37%.

До 1939 питома вага винищувальної авіації у ВПС багатьох держав у зв'язку з розвитком бомбардувальної авіації значно знизився: у Великій Британії — до 28%, у Франції і Італії — до 30%, в США — до 25%, Німеччині — до 22%. Під час 2-ї світової війни 1939—45 Винищувальна авіація збільшилася кількісно і зросла її питома вага.

Винищувальна авіація в радянських ВПС на початок Німецько-радянської війни 1941—1945 становила 56,2%, а до середини 1944 — 42%.

У битвах під Москвою і Сталінградом радянська винищувальна авіація відбила натиск німецької авіації і завдала їй нищівних ударів. У період контрнаступу зимою 1942—43 і в повітряній битві на Кубані весною 1943 вона завоювала панування в повітрі, остаточно закріпила його в Курській битві 1943 і міцно утримувала до кінця війни.

Класифікація винищувальної авіації

Див. також

• Армійська авіація
• Повітряно-десантні війська
• Повітряні Сили Збройних Сил України

Література

• В. Г. Горбач «Над Огненной Дугой. Советская авиация в Курской битве», Издательство «Яуза», Издательство «Эксмо», Москва, 2007
• Зимин Г. В. Тактика в боевых примерах: истребительная авиационная дивизия. — М.: Воениздат, 1982^[1].

Посилання

• Истребительная авиация в Афганистане
• Истребительная авиация США. F-14 [Архівовано 14 травня 2010 у Wayback Machine.]
• Истребительная авиация [Архівовано 8 липня 2010 у Wayback Machine.]
• Истребительная авиация Финляндии. 1937-39 гг. [Архівовано 11 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• "Тактика истребительной авиации" А.И. Покрышкин [Архівовано 1 лютого 2009 у Wayback Machine.]
• Fighter-planes.com: data and images [Архівовано 24 січня 2007 у Wayback Machine.]
• Истребительная авиация Германии, Франции и Великобритании накануне Второй мировой

Примітки

1. http://militera.lib.ru/science/zimin_gv/index.html [Архівовано 23 грудня 2009 у Wayback Machine.] Тактика в боевых примерах: истребительная авиационная дивизия