Loading AI tools
місто у Львівському районі, Львівської області, Україна З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Бі́брка — місто, центр Бібрської міської об'єднаної територіальної громади Львівського району Львівської області.
Бібрка | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
Основні дані | |||||||||
Країна | Україна | ||||||||
Область | Львівська область | ||||||||
Район | Львівський район | ||||||||
Громада | Бібрська міська громада | ||||||||
Код КОАТУУ: | 4623310300 | ||||||||
Засноване | — | ||||||||
Перша згадка | 1211 (813 років) | ||||||||
Магдебурзьке право | 1469 | ||||||||
Населення | ▼ 3761 (01.01.2022)[1] | ||||||||
Площа | 5,14 км² | ||||||||
Густота населення | 735,6 осіб/км² | ||||||||
Поштові індекси | 81220 | ||||||||
Телефонний код | +380-3263 | ||||||||
Координати | 49°38′09″ пн. ш. 24°17′37″ сх. д. | ||||||||
Водойма | річка Боберка, ставок | ||||||||
Назва мешканців | бі́брківець бі́брківка бі́брківці | ||||||||
Відстань | |||||||||
Найближча залізнична станція | Великі Глібовичі | ||||||||
До станції | 6 км | ||||||||
До районного центру | |||||||||
- фізична | 22 км | ||||||||
Міська влада | |||||||||
Рада | Бібрська міська рада | ||||||||
Адреса | 81220, Львівська область, Львівський район, м. Бібрка, вул. Тарнавського, 22 | ||||||||
Вебсторінка | bibrka-city.in.ua Бібрська міська рада ya-bibrka.esy.es bibrka.orgБібрська ЗОШ І — ІІІ ст | ||||||||
Міський голова | Гринус Роман Ярославович | ||||||||
Бібрка у Вікісховищі
|
Знаходиться в 36 км від районного та обласного центру, міста Львова. Розташоване на річці Боберка, на шляху з Бібрки до Рогатина. У сусідньому з Бібркою селі Свірж, розташований ренесансний замок. Через місто пролягає автошлях національного значення Н09 — Мукачево-Івано-Франківськ-Львів.
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[2]:
Національність | Відсоток |
---|---|
українці | 97,90% |
поляки | 1,01% |
росіяни | 0,81% |
інші/не вказали | 0,28% |
Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[3]:
Мова | Чисельність, осіб | Відсоток |
---|---|---|
Українська | 3 914 | 99,11% |
Російська | 22 | 0,56% |
Польська | 8 | 0,20% |
Вірменська | 1 | 0,03% |
Румунська | 1 | 0,03% |
Інші/Не вказали | 3 | 0,07% |
Разом | 3 949 | 100% |
Офіційна назва містечка в австро-угорських реєстрах —Prachnik. На їдиш називалася Boyberke, Boiberke, Boiberik, польською — Bóbrka.
Інша версія
Правдоподібно, перше поселення, де тепер місто Бібрка, виникло як поселення мисливців за бобрами, яких відловлювали для поблизького княжого Звенигорода (тепер село Звенигород). Бібрські долини над річкою Боберкою ще й сьогодні постійно мокрі та болотисті незалежно від пори року. У минулому вони, вочевидь, були постійно покриті водою і тому придатні для проживання бобрів, які полюбляють стоячу, нерухому воду в запрудах чи заплавах, де будують свої житла. Сюди, мабуть, не раз приїжджали на полювання мисливці з княжого Звенигорода, та й не лише зі столиці. Такі ж місця, багаті бобрами, були по течії Боберки на південь, мабуть, ще не в одному місці, зокрема, між теперішніми селами Ходорківці та Соколівка, на західній околиці Соколівки.
Перша згадка про місто — у Галицько-Волинському літописі за 1211 рік, як і згадка про сусідні села — Бібрка Стара та Бібрка Нова. Згадується також річка Бібрка, стародавнє урочище Боберка (Бібрка), тобто місце, де були бобри — об'єкт полювання в Давній Русі. За іншими даними, 1211 рік — рік першої згадки не міста Бібрки, а однойменної річки. Щодо самого поселення, то воно починає фігурувати в літописах, лише починаючи з 1436 року, як володіння Внучека з Кутна. Поселення було власністю польського короля та входило до Литовського староства. Місцеві ремісники — дубильники, кушніри, чоботярі та купці —платили податки львівському старості як королівському представникові. Бібрку часто здавали феодалам в оренду.
Можливим засновником міста вважають також Володислава Кормильчича.
Привілеєм Казимира Четвертого у 1469 році Бібрка отримала магдебурзьке право, за яким дозволено було влаштовувати ярмарок двічі на рік та раз у тиждень (а саме щовівторка) проводити торги. Привілей Сигізмунда II Августа підтвердив у 1569 році надані права та дозволив третій щорічний ярмарок і торги не лише щовівторка, а й щосуботи. Міщанам також дозволялося варити пиво для власного споживання.
В Бібрці був маєток, який належав родині Чайковських, зокрема Яну Чайковському, львівському адвокату.
У місті збереглися залишки двох синагог. Одна, так звана Велика синагога, збудована у 1821 році. Вона розташована у центральній частині міста, на північ від ринкової площі. На північ від ринкової площі і на схід від Великої синагоги розташована божниця, яку збудували у середині XIX століття. На захід від центру міста, коло мосту був кіркут XVIII століття, на якому залишилося близько 20 мацев. Згідно з доказовою книгою, 1851 року в Бібрці діяло дві синагоги.
3 березня 1918 року в місті відбулося «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 20 000 осіб.[7]
2 листопада в Бібрському повіті було встановлено владу Української держави — ЗУНР.[8] В місті певний час розташовувалася команда II Галицького корпусу (командант — полковник Мирон Тарнавський, начштабу — підполковник Йозеф Папп де Яноші).
30 липня 1930 під час експропріаційного акту в Бібрці загинув Григорій Пісецький.
Нова історія міста пов'язана з нацистським геноцидом його жидівського (єврейського) населення, а також із більшовицькими репресіями української інтелігенції.
Місто було окуповане німецькими військами 30 червня 1941 р. Через декілька днів було виявлено тіла 16 жертв НКВС, в їх вбивстві звинуватили євреїв, після чого відбулися погрми де було вбито кілька десятків євреїв.
На початку серпня 1942 року в місто примусово переселили єврейських жителів навколишніх сіл, після чого в місті налічувалося близько 3200 євреїв. Згодом 12 серпня 1942 року 1260 євреїв було депортовано до табору смерті Белжець, близько 200 інших людей, які намагалися втекти або не могли бути переміщені через інвалідність, були вбиті на місці.
1 грудня 1942 року в Бібрці було створено гето, на той час єврейське наслення становило від 1500 до 1900 осіб. 13 квітня 1943 гето було ліквідоване, більше тисячі людей, що там знаходилися були розстріли в сусідньому селі Волове.
У 1940–1962 роках місто було центром Бібрківського району Львівської області.
Цікавою є історія друкарні «Вінниця». Цю колишню більшовицьку друкарню з м. Бібрка Дмитро Сусік під кінець німецької окупації зумів переправити в підпілля власними зусиллями, домовившись з її охоронцем Баглаєм, якого давно знав. Друкарня на той час була немов би нічия. Сусік за дорученням Петра Дужого (Дужий Петро–"Аркадій" [07.06. 1916, с. Карів Сокальського р-ну Львіської області — 24.10. 1997, м. Львів]. З молодих років брав активну участь у роботі українських громадських організацій, згодом вступив до ОУН. У 1944—1945 рр. член Проводу ОУН і керівник його рефрентури пропаганди. Був заарештований чекістами 04.06.1945 р., а у 1947 р. засуджений до 25 років позбавлення волі. Після відновлення незалежності України брав активну участь у громадсько-політичному житті. Помер у Львові, похований на Личаківському кладовищі.) приїхав у Бібрку, зустрівся з Баглаєм, який у розмові поскаржився, що друкарня йому заважає. У відповідь Сусік одразу ж запропонував забрати її — «щоб із неї була якась користь». Баглай на це одразу ж погодився та вручив Сусіку ключі, повідомивши, що «ключі я вам не давав, а просто загубив, а хто знайшов — не можу знати». Ситуацію ускладнювало те, що друкарня знаходилася у будинку навпроти німецької жандармерії. Але Сусік із підпільниками вночі зумів непомітно під'їхати до будинку, конспіративно завантажити друкарське устаткування і з-під очей німців вивезти у с. Дев'ятники, за що отримав подяку П. Дужого. Згодом друкарню розмістили у с. Юшківці, і Сусік за дорученням Петра Дужого став її керівником. В ній було надруковано 8 і 9 номери журналу «Ідея і Чин» та інші підпільні видання. [9]
У місті діяли, або діють донині: Бібрське ЛВУМГ, промкомбінат, цегельний завод, харчокомбінат, птахо-інкубаторна станція. Основна сільсько-господарська спеціалізація — тваринництво м'ясо-молочного напряму і землеробство (зернові культури, цукрові буряки, льон).
У місті розташовані Бібрська загальноосвітня школа І–ІІІ ступенів ім. У. Кравченко, Бібрська музична школа (відкрита в серпні 1954 року), дошкільний навчальний заклад «Сонечко», Народний дім, Будинок дитячо-юнацької творчості, дві бібліотеки, костел святого Миколая і Анни та Церкви Покрови Пресвятої Богородиці УГКЦ і Вознесіння Господнього ПЦУ, виходять газети «Погляд» та «Бібрські вісті».
При Народному домі діють:
Рогалик Урбанського є кулінарним брендом міста. Історія цієї страви почалася з діяльності підприємця Леона Урбанського. У 1912 році він встановив на річці Боберці вальцевий млин для зерна, і став виробляти борошно першого ґатунку. При цьому сам Урбанський був людиною широкої душі, тому випікав свої рогалики, які швидко стали легендарними, та розвозив їх просто на возику містянам. Вони користувалися шаленою популярністю до Першої світової. Нажаль радянська влада у 1939 році конфіскувала все майно Леона, а його самого з родиною заслали до Сибіру. Але рецепт зберігся і наразі страва активно відроджується.[11]
У місті діє Бібрська міська лікарня.[12] Належить до структури закладів охорони здоров'я Бібрської МОТГ. Рішення про збори коштів для будівництва лікарні у м. Бібрці було прийнято 20 січня 1898 року на зборах Бібрського повіту. Це рішення одноголосно було ухвалено. Лікарню стали називати імені Цісара Йосифа І. Коли кошти було зібрано, повітова влада внесла прохання до уряду про дозвіл розпочати будівництво лікарні. 1 червня 1904 уряд ухвалив це прохання і 1906 року будівництво розпочали. Лікарня була збудована і почала діяти 1908 року. 1986 року було збудовано новий п'ятиповерховий корпус Бібрської райлікарні, розрахованої на 100 ліжок.
Проїжджаючи місто, оглядаємо високий пагорб з каплицею, порослий соснами — улюблене місце відпочинку Івана Франка, що навідував час до часу письменницю Уляну Кравченко, яка вчителювала тут в 1880-х роках і залишила цікаві спогади про Бібрку.
Найцінніша споруда у Бібрці — стародавній оборонний костел святого Миколая та Анни (вулиця Ясна, 2). Храм було фундовано Завішою Чорним у 1405 році. Поруч збереглася мурована дзвіниця. Костел занесено до «Реєстру пам'яток України національного значення» за № 461/0.
Церква Покрови Пресвятої Богородиці збудована 1906 року, архітектор Нагірний Василь.
На бібрському цвинтарі похований Гриць Пісецький та Анастасія Волошин (відома радше як сестра Маріям) — найвідоміша українська стигматичка.
Однією з найкрасивіших у місті є будівля товариства «Сокіл», пам'ятка місцевого значення, яка стала осередком проєкту відродження «Сокіл. Перезавантаження».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.