Бомбардування Ленінграда

Бомбардування Ленінграда — серія авіанальотів на Ленінград, скоєних авіацією нацистської Німеччини під час Другої світової війни (1941—1943).

Бомбардування Ленінграда
Блокада Ленінграда
Дата: 8 вересня 1941 — 17 жовтня 1943 Місце: Ленінград, СРСР Результат:
Сторони
Третій Рейх	СРСР
Командувачі
Альфред Келлер Гюнтер Кортен Курт Пфлюгбейль	Михайло Процвєткін Степан Павлович Данилов
Військові сили
1-й авіакорпус: 1876 літаків	2-й корпус ППО: 600 гармат, 3000 осіб. 7-й винищувальний авіаційний корпус ППО Балтійський флот ВМФ СРСР
Втрати
невідомі	2 тис. загиблих, 10 тис. поранених мешканців міста

За три роки німецька авіація здійснила 272 повітряні нальоти (з них 193 вночі). Було скинуто 69 613 запальних і 4686 фугасних бомб. Повітряна тривога оголошувалась у місті 642 рази, і тривала загалом 702 години^[1].

Німецькі літаки (Me-109, Ю-88) базувалися в районі Гатчини і Сіверського аеродрому, а також в районі Любані, Пскова та Тосно.

Динаміка авіанальотів

За липень і серпень 1941 року на Ленінград було здійснено 17 групових авіанальотів (8 вдень та 9 вночі). При цьому до міста прорвалася незначна кількість літаків від загальної кількості нальотів^[2]. У вересні було здійснено 23 групові нальоти (з них 11 днем), у жовтні — 18^[3]. Восени 1943 року авіанальоти припинилися. Загалом авіанальоти мали залякувальний характер, жоден міст через Неву не був зруйнований, так само як не постраждав Смольний інститут і будівля НКВС на Ливарному проспекті^[4].

ППО Ленінграда

На червень 1941 протиповітряну оборону міста здійснювали частини Північної зони ППО. З її складу на захисті безпосередньо Ленінграда знаходився 2-й корпус ППО і оперативно підпорядкований йому 7-й винищувальний авіаційний корпус ППО. Ленінград обороняли 6 зенітно-артилерійських полків (115, 169, 189, 192, 194, 351), 2-й зенітний кулеметний полк та інші підрозділи. На озброєнні стояли 305 винищувачів, близько 600 зенітних гармат середнього калібру (плюс ще 246 у резерві) та 94 малого калібру, 141 зенітний кулемет. Сили ППО мали в своєму розпорядженні аеростати загородження і прожекторні полки (438 прожектори)^[5][6]. На озброєнні захисників міста були також радіолокатори РУС-1 та РУС-2. До кінця першого року війни ППО Ленінграда та Дороги життя забезпечували 10 станцій РУС-2^[7].

Перший літак противника був підбитий вогнем 15 батареї 192 зенітно-артилерійського полку, в ніч на 23 червня Ju-88A з 1-ї ескадрильї KGr.806, отримавши пошкодження, загорівся і здійснив вимушену посадку. Всі члени екіпажу, включаючи командира, лейтенанта Ганса Турмеєра (Hans Turmeyer) були взяті в полон^[8].

Роль фінської авіації

Ленінград був блокований німецькими військами (фон Лееб) з півдня та фінськими з півночі. Тим не менш, фінська авіація не завдавала ударів по самому місту в межах тих років. Лише на початку 1944 року (21 лютого та 10 березня) фінські літаки здійснили бомбардування радянських аеродромів у північних передмістях Ленінграда: Горська, Касимово, Левашово, Юккі^[9]. Також історики згадують наліт 4 квітня 1944 року 35 бомбардувальників з Йоенсуу, які натрапили на щільний вогонь радянської ППО і не змогли прорватися до міста^[10].

Втрати

Від бомбардувань близько 2 тис. людей загинуло та 10 тис. людей. дістали поранення різного ступеня тяжкості.

Хронологія значних авіанальотів

Табличка пам'яті жертв нальоту 19 вересня 1941 (Суворовський проспект, 50-52)

• 8 вересня 1941 року місто зазнало першого подвійного авіанальоту. О 18:55 23 німецькі літаки Dornier Do 17 (оберст Х. Рікгофф)^[11] розбомбили Бадаївські склади, знищивши 3 тис. тонн борошна. Під час другого нальоту пошкодження зазнали Московський вокзал та головна водонапірна станція міста.
• 10 вересня 1941 року 20 німецьких бомбардувальників здійснили наліт на місто, скинувши бомби на Кіровський завод, судноверф та кондитерську фабрику. Вдруге бомбардування зазнали Бадаєвські склади.
• 19 вересня 1941 року Люфтваффе здійснили шість нальотів на Ленінград, в яких взяло участь до 276 німецьких літаків. Внаслідок нальоту загинуло близько 1000 осіб (найбільший повітряний наліт) — велика частина загиблих припала на госпіталь на Суворовському проспекті. Пошкодження отримав Маріїнський театр та Гостинний двір. Захисникам Ленінграда того дня вдалося збити лише 5 літаків противника^[11].
• 21, 22 і 23 вересня 1941 — серія масованих авіанальотів на об'єкти Кронштадтської військово-морської бази і кораблі Балтійського флоту. Брало участь до 400 німецьких літаків. В результаті були потоплені та виведені з ладу лінкор «Марат», лідер «Мінськ», есмінець «Стеригущий», сторожовий корабель «Вихор», канонерський човен «Піонер» та підводний човен М-74. Лінкор «Жовтнева революція», два крейсери, три есмінці, мінний загороджувач і ще ряд кораблів отримали пошкодження^[12][13][14].
• 27 вересня 1941 року у трьох авіанальотах (о 8, 12 та 17 годині) на місто брало участь 197 німецьких літаків. Атака проводилася з боку Фінської затоки. Німецька авіація здійснювала бомбардування з висоти 2-3 км. Атаки проводилися групами по 10-15 літаків. Основний удар припав на радянські аеродроми (Комендантський, Левашово, Манушкіно, Углово). Від розривів бомб загинуло 28 людей та близько 100 отримали поранення.
• 5 листопада 1941 року в небі над Ленінградом стався повітряний бій, у ході якого льотчик Севастьянов своїм літаком І-153 протаранив Heinkel He 111. Уламки німецького літака впали в Таврійському саду. Під час нальоту німецької авіації постраждав завод «Червоний виборжець» та Фінляндський вокзал.
• 4 — 30 квітня 1942 року німецька авіація зосередилася на бомбардуваннях кораблів Балтійського флоту (Операція «Айсштосс»).
• Травень 1943 року: у бомбардуваннях Ленінграда вперше використані літаки FW-190.
• 17 жовтня 1943 року — останній авіаналіт люфтваффе на Ленінград^[4].

Примітки

1. Коллектив авторов. Войска противовоздушной обороны страны. — М : Военное издательство, 1968. — С. 211.
2. Коллектив авторов. Войска противовоздушной обороны страны. — М : Военное издательство, 1968. — С. 136.
3. Светлишин Н. А. Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне. — М : Наука, 1979. — С. 66, 67. — 10800 прим.
4. Бомбардировки и артобстрелы осаждённого Ленинграда. Архів оригіналу за 15 травня 2017. Процитовано 8 травня 2017.
5. Дворянский Е., Ярошенко А. глава:Небесный щит города // В огненном кольце. — Таллин : Ээсти Раамат, 1977. — 239 с. — 25000 прим.
6. Светлишин Н. А. Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне. — М : Наука, 1979. — С. 32. — 10800 прим.
7. Коллектив авторов. Войска противовоздушной обороны страны. — М : Военное издательство, 1968. — С. 133.
8. Цель – корабли. Противостояние Люфтваффе и советского Балтийского флота. Электронная библиотека книг iknigi.net. Архів оригіналу за 31 липня 2019. Процитовано 31 липня 2019.
9. Ко дню снятия блокады Ленинграда. Финские бомбардировщики в зоне Ленинграда. Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 8 травня 2017.
10. Мусаев В. И. «Особая война» Финляндии в 1941——1944 гг.: факты и домыслы. // Военно-исторический журнал. — 2019. — № 9. — С.10.
11. Воздушная битва за город на Неве. Защитники Ленинграда против асов люфтваффе. 1941—1944. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 8 травня 2017.
12. Светлишин Н. А. Войска ПВО страны в Великой Отечественной войне. — М : Наука, 1979. — С. 67. — 10800 прим.
13. Коллектив авторов. Краснознамённый Балтийский флот в Великой Отечественной войне советского народа 1941-1945 годов. — М : Наука, 1990. — Т. 1. — С. 158. — 6500 прим. — ISBN 5-02-007238-9.
14. Платонов А. В. Трагедии Финского залива. — М : Эксмо, 2005. — С. 259. — 4000 прим. — ISBN 5–7921–0677–0.