Loading AI tools
селище в Миколаївському районі Миколаївської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Береза́нка (до 1914 року — Александрфельд, у 1914—1933 — Суворове, у 1933—1965 — Тилігуло-Березанка) — селище в Україні, у Миколаївському районі Миколаївської області. Адміністративний центр Березанської селищної громади. До 2020 року селище Березанка було адміністративним центром Березанського (до 30.12.1962 — Тилігуло-Березанського) району Миколаївської області.
| селище Березанка | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Область | Миколаївська область | ||||
| Район | Миколаївський район | ||||
| Тер. громада | Березанська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA48060010010062952 | ||||
| Основні дані | |||||
| Засновано | 1866 як Александрфельд | ||||
| Статус | із 2024 року | ||||
| Площа | 2,76 км² | ||||
| Населення | ▼ 4 000 (01.01.2022)[1] | ||||
| Густота | 1497,1 осіб/км²; | ||||
| Поштовий індекс | 57400—409 | ||||
| Телефонний код | +380 5153 | ||||
| Географічні координати | 46°51′18″ пн. ш. 31°23′15″ сх. д.H G O | ||||
| Висота над рівнем моря | 12 м | ||||
| Водойма | р. Сасик, Балка Томова
| ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Миколаїв | ||||
| До станції: | 54,4 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - фізична: | 53,3 км | ||||
| - автошляхами: | 53,3 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 57400, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, селище Березанка, вул. Центральна, 33 | ||||
| Голова селищної ради | Хоміцький Валерій Альбінович | ||||
| Вебсторінка | https://berezanska-gromada.gov.ua / Березанська територіальна громада] | ||||
| Карта | |||||
  Березанка | |||||
 Березанка | |||||
 | |||||
|
| |||||
Розташоване в долині річки Сасик, у яку впадає Балка Томова. Біля Березанки протікає річка, яку більшість жителів називають котлованом.
Про заселення території нинішнього селища та його околиць у сиву давнину свідчать знайдені тут останки поселень ранньої бронзи (кінець 2-го тисячоліття до н. е.) та скіфського часу (4—2 ст. до н. е.)
У 16—17 ст. тут кочували ногайські орди, зокрема Едисанська. Відвойовуючи свободу споконвічних слов'янських земель сюди не раз приходили загони запорізьких козаків. Про один з таких рейдів говориться в меморіалі військового судді Головатого від 14 серпня 1769 року.
Під час російсько-турецької війни 1787—1791 рр. авангардними частинами російської армії тут кілька днів перебував російський полководець Олександр Суворов.
Після приєднання території північного Причорномор'я до Російської імперії, землі у цій місцевості довгий час належали поміщикам Погорільським, а пізніше — Арнольдам.
У 1866 році 32 вихідці з німецьких колоній на Одещині викупили у поміщика Арнольді 3 337 десятин землі і на лівому березі річки Сасик було засноване поселення, що вперше згадується у письмових джерелах за 1876 рік під назвою Александрфельд. Користуючись наданими царським урядом пільгами та володіючи великими наділами землі, колоністи з успіхом розвивали своє господарство. У 1882 році у 60-ти дворах проживало 386 людей. З 1879 року село стало центром волості.
Станом на 1886 у німецькій колонії Александрфельд, центрі Александрфельдської волості Одеського повіту Херсонської губернії, мешкало 258 осіб, налічувалось 45 дворових господарств, існували лютеранський молитовний будинок, школа та парова маслобійка[2].
Розташування села біля великої дороги зумовлювало сприятливі умови для збуту сільськогосподарської продукції на базарах міст Одеси та Миколаєва. Кожної неділі у Александрфельді збирались базари, два рази на рік — багатолюдні яскраві ярмарки. У кінці XIX століття у селі діяли паровий млин, олійня, шкіряні, взуттєві, ковальські майстерні. У 1881 році тут нараховувалось 45 ремісників, близько села колоністи видобували будівельний камінь, який збували по 5 карбованців за кубічний сажень, 24 торговці мали свої лавки. У 1904 році почав діяти фельдшерський пункт. У 1866 році відкрилась німецька приходська однокласна школа, а у 1880 — перетворилась на чотирьохкласне реальне училище.
У 1914 році з початком світової війни, село Александрфельд було перейменовано на Суворове і стало волосним центром. Проживало тоді в ньому 351 людей, в основному — німці.
Після жовтневого перевороту 1917 року, у лютому 1918 року розпочалась перша радянська окупація, але вже у березні цього ж року село було під владою Української держави. Нову владу підтримали заможні колоністи. Після антигетьманського повстання село зайняла Армія УНР. У березні 1919 року у селі облаштувалась радянська влада. Але влада у Суворові мінялась — були тут денікінці. Коли радянська окупація закріпила свої позиції, у колоністів були відібрані млин, олійня, магазини.
На початку 1922 року Суворівську волость об'єднали з Анатолівською з центром у с. Анатолівка, яка отримала назву Тилігуло-Березанська.
7 березня 1923 року — було створено Анатолівський район з центром у найбільшому населеному пункті краю — Анатолівці, Суворове як центр однойменої сільської ради ввійшло до складу щойно створеного району. 7 грудня того ж року, врахоючи периферійне положення Анатолівки по відношенню до більшої частини району, центр Анатолівського району було перенесено до села Суворово, а сам район було перейменовано на Тилігуло-Березанський. На той момент у райцентрі проживало 660 жителів.
У 1923 — відкрито лікарню на 10 ліжок.
1925 рік — відкрилась семирічна школа, у якій 5 вчителів навчало 203 учнів. Був дитячий будинок. У школах лікнепу навчалося 220 дорослих. Було облаштовано сільський клуб.
1930-ті — в селі працювали винний цех, промартіль, харчокомбінат, завод будівельних матеріалів, маслозавод, млин. Збудовані нові: будинок культури, кінотеатр, їдальня. Закладено парк, проведено радіо, будувались дороги, розширено лікарню.
1936 рік — відкрито середню школу (12 вчителів, 240 учнів).
Рішенням виконкому Миколаївської обласної Ради депутатів трудящих у 1964 р. було об'єднано села Адамівка, Вільне, Малиші та Тилігуло-Березанка Тилігуло-Березанського району в один населений пункт — с. Березанка, а у липні 1966 р. (рішенням виконкому Миколаївської облради депутатів від 8 липня) с. Березанка було віднесено до категорії селищ міського типу.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[3]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 3889 | 93.42% |
| російська | 219 | 5.26% |
| румунська | 21 | 0.50% |
| вірменська | 4 | 0.10% |
| білоруська | 3 | 0.07% |
| гагаузька | 3 | 0.07% |
| польська | 3 | 0.07% |
| болгарська | 2 | 0.05% |
| циганська | 2 | 0.05% |
| німецька | 1 | 0.02% |
| інші/не вказали | 16 | 0.39% |
| Усього | 4163 | 100% |
Пам'ятки історії місцевого значення[4]:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
