![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/Anagram%2528ukr%2529.gif/640px-Anagram%2528ukr%2529.gif&w=640&q=50)
Анаграма
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Анагра́ма (грец. ανα- — знову та γράμμα — літера) — переставлення літер у слові, завдяки чому утворюється нове значення, прочитуване у зворотному напрямку (тік — кіт), постають псевдоніми (Симонов — Номис) чи слова (мука — кума, літо — тіло). Винахідником анаграм вважають грецького граматика Лікофрона (III століття до н. е.)[1]. Ця стилістична фігура добре відома в українській поезії, використовується з метою римування чи створення різних ефектів, зокрема комічного, як у поемі І. Котляревського «Енеїда» (частина IV)[2]:
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f7/Anagram%28ukr%29.gif/640px-Anagram%28ukr%29.gif)
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/ed/Zahorivka_krol_gerb.png/120px-Zahorivka_krol_gerb.png)
«Борщів як три не поденькуєш,
На моторошні засерчить;
І зараз тяглом закишкуєш,
їв буркоті закеньдюшить».
Можливості анаграм привернули увагу схильних до версифікаційних експериментувань авангардистів (Д. Алексич, К. Швіттерс, Ґео Шкурупій та ін.), які намагалися шляхом почленування і довільного монтажу мовного матеріалу витворити нову поетичну якість[2].