Loading AI tools
плодове дерево роду слива З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Абрико́са, абрико́с, жерде́ля, море́ля[2][3][4] (Prunus armeniaca, також Armeniaca vulgaris) — плодове дерево роду слива.
| Абрикоса | |
|---|---|
 | |
| Абрикоса | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Розоцвіті (Rosales) |
| Родина: | Трояндові (Rosaceae) |
| Рід: | Слива (Prunus) |
| Підрід: | Слива (Prunus subg. Prunus) |
| Секція: | Prunus sect. Armeniaca |
| Вид: | Абрикоса (P. armeniaca) |
| Біноміальна назва | |
| Prunus armeniaca | |
 | |
| Ареал вирощування абрикоси | |
| Синоніми | |
|
Armeniaca vulgaris Lam.[1] Amygdalus armeniaca (L.) Dumort.[1] | |
Генетичні дослідження вказують на те, що центром походження є Центральна Азія.[5][6]
В Україні існують також інші народні назви: абрикоз, абрикоза, априкоз, априкоза, априкос, априкоса, дзарзари, жардель, жарделя, жердель, курега, морелла, морель, тендерка[3], биркоси, боросква, брескиня, бросквина, дзендзар, мурелі та інші[7]. Слово «абрикоса» вживається щодо рослини, а «абрикосом» називається лише плід.
Запозичення з голландської (abrikoos), через фр. abricot й ісп. albercoque чи порт. albricoque прийшло з арабської; араб. al barqōk утворилося з середньогрецької πραικόκκιον (πραικόκια), яке походить від лат. praecox (praecoquus) «скороспілий», утвореного з префікса лат. prae- «перед-, наперед», спорідненого з грец. παραί «до, перед, поряд», укр. при, і основи дієслова coquo «варю, кип'ячу», спорідненого з прасл. *pekti, укр. пекти́[8]. Варіант «априко́за» зайшов через польську й німецьку мови нім. Abrikose[8].
В інших мовах вживають назви рос. абрико́с[9], болг. абрыко́с, пол. aprykoza, в.-луж. aprikoza[8].
Слово «жерделя» — турецького походження, від zerdali, яке вживається щодо одного з сортів дрібних абрикос. Походить від перського zardālu («золотий плід») — зі zard («золотий»), є етимологічним відповідником прасл. *zolto, укр. зо́лото[10].
Назву «мореля» — «дрібний абрикос», через посередництво польської і, можливо, німецької мов від нім. Amarélle «вишня», morelle «абрикос» запозичено з італійської або середньолатинської. Подальша етимологія: італ. amarella «вишня; абрикос» походить від сер. лат. amarellum «абрикос», що виникло на основі виразу de Armenia «з Вірменії», вторинно зближеного з amārus «гіркий»[11].
В інших мовах вживають назви рос. море́ль (маре́ль) «сорт вишні; дрібний абрикос», морела́ «дрібний абрикос», болг. марэ́ль, пол. morel(a) «абрикос», чеськ. amarelka «сорт вишні» тощо[11].
У дикому стані абрикоса трапляється на Кавказі, у Туркменістані. В Україні вирощують як промислову культуру в південних областях, рідше — в Лісостепу й на Поліссі.
Батьківщина культурної форми — Середня Азія та Китай. Є 8 видів, ростуть переважно в Азії, тривалий час вирощувалися в Вірменії, звідки потрапили в Європу і Америку (звідки латинська назва «Armeniaca» — «вірменська слива»).
Дикі абрикоси (Абрикоса звичайна, лат. Armeniaca vulgaris Lam.) — не така вже й ботанічна рідкість. У горах Середньої Азії трапляються невеликі абрикосові ліси. На півдні Приморського краю, на півночі Китаю, в Кореї на сухих кам'янистих схилах ці дерева ростуть групами або поодинці. Абрикоси пристосувалися навіть до сибірських морозів. У Забайкаллі та Монголії кущі абрикос витримують температуру до −50 °C. Плоди диких абрикос дрібніші, вони мають гіркуватий присмак, у м'якоті трапляються грубі волокна.
Абрикосові дерева мають щільну міцну деревину, у центрі — блискучу темно-коричневу, з країв — світлішу, жовту або буру. Молоді пагони червонувато-коричневі, блискучі. Листки чергові, широкі, округлі або яйцеподібні, при основі майже серцеподібні, цілісні, нерівнопилчасті, майже голі, згори темно-зелені, блискучі, знизу — матові.
Квітки двостатеві, поодинокі (рідше — по дві в листкових пазухах), майже сидячі, 5-пелюсткові, білі або рожеві (до 3 см у діаметрі), правильні, з подвійною вільнопелюстковою 5-членною оцвітиною. тичинок багато. Маточка одна з верхньою зав'яззю та одним стовпчиком. Цвіте раніше всіх плодових порід у квітні-травні до розпускання листків і забезпечує медоносних бджіл раннім взятком нектару і пилку[12]. Плоди дозрівають у червні — липні.
Плід — округла або обернено яйцеподібна соковито-м'ясиста кістянка (до 3 см у діаметрі), жовтого або червонувато-жовтого кольору з червонуватим рум'янцем та повстистим опушенням. М'якуш кістянки кисло-солодкий, нерідко з гіркуватим присмаком.
Абрикоси дуже швидко ростуть. За сприятливих умов за рік молода рослина сягає півтора метра, доросла рослина заввишки 5-10 м. Абрикоси люблять світло і добре переносять посуху. Дерева живуть до 50 і більше років.
М'якуш плодів містить близько 27 % цукрів (переважно сахароза), понад 2,5 % органічних кислот (яблучна, лимонна, саліцилова, винна), пектини (1 %), бета-каротин (1,6 мг %), аскорбінову кислоту (10 мг%), тіамін, рибофлавін, флавоноїди, калій (305 мг %), залізо, срібло тощо.
У насінні є жирна олія (30—50 %), емульсин, глікозид амигдалін (у дикорослої абрикоси); в камеді є арабіноза (41 %), галактоза (44 %), глюкуронова кислота (16 %), мінеральні та білкові речовини.
Шкідниками абрикоси є: галиця вічкова, златка чорна, казарка, коренегриз звичайний, короїд зморшкуватий, листокрутка вишнева, міль плодова, плодожерка східна.
Дуже цінна порода з групи кісточкових. Харчова, медоносна та технічна рослина.
Плоди використовуються у свіжому вигляді, для консервування та сушки. Для сушіння використовують плоди середньоазійських сортів з високим вмістом цукру та сухої речовини. Сушені абрикоси без кісточок називаються курага, з кісточками — урюк. Сушені плоди містять 50-60 % цукру. Ядра кісточок мають солодкий смак, їх уживають як замінник мигдалю. Плоди абрикоса корисні при недокрів'ї, а також для підтримки сольового балансу при захворюваннях серцево-судинної системи.[13] Хворим на цукровий діабет слід обмежувати вживання абрикосів через високий вміст у них цукру.
Ядро (насіння) в цих сортів солодке, тому використовується для харчування як горіхи[14]. З насіння абрикос також роблять олію.
З абрикосів готують абрикосову горілку, причому сік абрикосів піддається бродінню і потім перегонці.
Насіння («кісточки») абрикоса, особливо сортів, що мають малосоковий оплодок, містять до 0,17% глюкозиду амігдалину і до 0,011% синильної кислоти ; вони були допущені Державною фармакопеєю СРСР (VIII видання) для заміни гіркого мигдалю.[15]
М'якуш та кісточки абрикосів використовуються при виготовленні косметичних засобів для сухої шкіри, засобах для запобігання старінню, у поживних та зволожуючих масках, у засобах для догляду за волоссям. Позначення згідно з міжнародною класифікацією (INCI): Prunus Armeniaca Kernel Oil, Prunus Armeniaca Seed Powder, Prunus Armeniaca Extract.
Насіння гірких сортів використовується для приготування мигдальної води.[16]
З перепалених кісточок абрикоса робиться туш.
У китайській національній медицині насіння абрикоса застосовується як заспокійливий засіб при кашлі, гикавці. У Китаї рекомендують приймати насіння абрикоса у поєднанні з іншими лікарськими рослинами при бронхіті, трахеїті, ларингіті, кашлюку, а також нефриті.
Наявні в природних тріщинах абрикосових дерев натьоки, що виступають із природних тріщин абрикосових дерев, засихають на повітрі, утворюючи так звану абрикосову камедь. Подрібнена на порошок (білого або жовтого кольору) абрикосова камедь використовується в медицині як повноцінний замінник гуміарабіку. За емульгуючою здатністю, стійкості приготованих на ній олійних емульсій і в'язкістю вона перевершує гуміарабік. Вживають абрикосову камедь іноді як обволікаючий засіб.[17] До складу камеді входять галактоза (44 %), арабінозу (41 %), глюкуронова кислота (16,4 %), а також мінеральні (2,4 %) та білкові (0,6 %) речовини.[18]
Абрикосу використовують і як підщепу для деяких плодових порід.
|
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
В Україні у дикому стані не росте, розводять у садах, придорожніх насадженнях, лісосмугах степових, рідше, лісостепових районів. Плодоносить на 3—4-й рік. Урожайність до 100—300 ц/га. Основний сорт Червонощокий. Цінною підщепою для абрикоси в Україні є жерделя.
Сортова абрикоса поширена в основному на півдні України, але й там вона плодоносить нерегулярно. Часто в дерев узимку підмерзають плодові бруньки, а навесні квіти, бо абрикоса рано цвіте. У поліській та лісостеповій зонах України в основному вирощують дерева абрикоси з насіння, їх називають «жерделі». Жерделі дають, як правило, дрібні плоди, що не відзначаються високими смаковими якостями, але дерева їх менш вимогливі до умов.
Крім Червонощокого, у південних областях України районовані сорти: Нікітінський, Ананасовий цюрупинський, Мелітопольський ранній, Консервний пізній, Арзамі, Угорський найкращий, Ювілейний та ін. Для Полісся та Лісостепу становлять інтерес сорти УНДІС: Ананасовий київський, Київський ароматний, Поліський великоплідний, Шабловський, Колгоспний, Березняківський.[14]
Китайці асоціюють абрикос з освітою та медициною. Наприклад, класичне слово杏壇(буквально: "абрикосовий вівтар "), що означає «освітнє коло», досі широко використовується в письмовій мові. Чжуан Цзи, китайський філософ IV століття до нашої ери, розповів історію, що Конфуцій навчав своїх учнів на майдані, оточеному абрикосовими деревами.[20] Асоціація з медициною, своєю чергою, походить від широкого використання абрикосових кісточок як компонента в традиційній китайській медицині а також від історії про Дун Фенга (董奉), лікаря періоду Трьох Царств, який не вимагав від своїх пацієнтів ніякої оплати, за винятком того, що вони садили абрикосові дерева в його саду після одужання, в результаті чого з'явився великий гай абрикосових дерев і постійне постачання лікувальних інгредієнтів. Термін «Знавець абрикосового гаю» (杏林高手) досі використовується як поетичне звертання до лікарів.
У Вірменії деревина абрикосового дерева використовується для виготовлення дерев'яних різьблених виробів, таких як дудук, який є популярним духовим інструментом у Вірменії, який також називають «абрикосовою сопілкою» (вірм. ծիրանափող, трансліт. ciranap'oġ). З абрикосової деревини також виготовляють сувеніри ручної роботи. Цей колір використовується на прапорі Вірменії.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
