Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Сторінка присвячена історії міста Тараща.
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. (жовтень 2019) |
Заселення території сучасної Таращі та її околиць відбувалося вже в добу енеоліту, яскравими представниками якого були носії східно-трипільської культури. XV ст. до н. е. навколо Таращі створюється своєрідне етнічне поле праслов'янських спадкових культур — це східно-тшинецька, білогрудівська, чорноліська з розвинутою фазою Жаботинського періоду.
Хвилями прокочуються іраномовні кочівники: кімерійці, скіфи, сармати. І так до пізнього середньовіччя. Невеликі за розмірами та слабо захищені городища праслов'ян не витримують постійних натисків кочівників «номадів» і, починаючи з VII ст. до н. е., з'являються величезні за розмірами городища союзних племен та племінних угруповань.
З появою іраномовних скіфів в українському лісостепу утворюється землеробсько-скотарське політичне об'єднання скіфів. Городище ранньоскіфської доби виникає на місці сучасної Таращі.
Розпочинаючи з 1989 року, на городищі та околицях міста проводилися охоронні і рятівні розкопки місцевим археологічним клубом «Невріда» та співробітниками Інституту археології НАН України С. С. Безсоновою і С. А. Скорим, В. В. Романюком.
Із середини III ст. н. е. — IV ст. н. е. Таращу та її околиці починають освоювати носії поліетнічної черняхівської культури. Вони досить щільно займають чорноземи і заплави річок, при чому в їхньому середовищі спостерігаємо риси гето-даків, пізніх скіфів, сарматів, ранніх слов'ян та готів. До занепаду цієї аграрної культури призвела наступна хвиля кочівників — гунів. Далі на межі XIV–XV ст. Тараща потрапляє під вплив Великого князівства Литовського, яке утримує тут військові формування. Невдовзі панування Литви змінює Польща.
Перші поселення на території нашого міста існували в епоху палеоліту. Перша письмова згадка про Таращу (як урочище) датується 1611 роком.
В XVI столітті, Тараща була пустим урочищем, яке було прикріпленим до Білоцерківського староства Речі Посполитої. В 1611-му році польський король Сигізмунд III віддав урочище Тараща у володіння боярина Лісевича зобов'язавши його бути на військовій службі при старостві. Але як при Лісевичеві так і при його наміснику Тараща залишалася всього лише хутором.
28 жовтня 1617-го року в урочищі Стара Вільшанка, поблизу Таращі, між гетьманом Петром Сагайдачним та командувачем польськими військами Станіславом Жолкевським була укладена так звана Вільшанська угода.
В 1710-му році король Август II віддав ці землі полковнику Антонію Бліндовському як нагороду за захист міста Любліна від шведів. Бліндовський заснував село, яке стало швидко розростатися.
В 1712 році Пилип Орлик і прихильники шведського короля Карла XII знищили Таращу вщент. Попри це полковник Бліндовський знову заселив Таращу. В 1722 році, на прохання Бліндовського, Таращі було надано статус містечка з дозволом на проведення ярмарків. В 1724-му році в Таращі нараховувалося 63 дворів, що сплачували податки.
В 1737-му році полковник Бліндовський помер, а вдова його вийшла заміж за Амвросія Струтинського. Одразу ж після смерті Бліндовського розпочалася судова тяганина за право володіння містечком між вдовою, яка стверджувала, що згідно з грамотою, наданою польським королем, Тараща була передана у спадкову власність, та між Йосипом Бушовським, що став Білоцерківським старостою та доводив, що Тараща була державною власністю і тому не могла передаватися по спадковості. Поки продовжувався судовий процес, Таращею керував губернатор Медведівський, що був призначений на цю посаду староством.
Наприкінці 1736-го року, загін гайдамаків, під командуванням Харка взяв з боєм побудований Бліндовським Таращанський Замок, пограбувавши містечко й самого губернатора. Після цієї події Бушовський вже практично володів містечком, хоч формально судовий процес продовжувався аж до 1744. Проте відомо, що якось Струтинські таки влаштували напад, пограбували Бушовського та його гостей, нанесли їм побої й вигнали з замка та містечка. Але цей короткотривалий реванш не мав великого історичного впливу і в 1754-му році Бушовські були вже повноправними володарями міста.
В 1740-му році в Таращі була побудована грабова церква. Згадується, що церква була збудована парафіянами, котрих налічувалося до 80-ти дворів. В 1753-му році на місці попередньої церкви була зведена нова, теж дерев'яна, з трьома куполами.
З люстрації 1765-го року видно, що Тараща була визнана окремим староством, яке знаходилося у власності Іоанни Бушовської. В містечку був замок, 122 подвір'я (в тому числі 26 єврейських) та 4 млини.
В 1786—1789 році староство належало Миколі П'ясковському та складалося з містечка, 8-ми сіл, та давало доходу 46000 злотих на рік. В той час в Таращі нараховувалось 222 подвір'я та 6 млинів.
В 1790-му році Тараща налічувала 265 дворів. У зв'язку з постійним ростом містечка, в 1791-му році король Станіслав Август надав Таращі статус міста з наказом на створення магістрату. В 1791 Тараща отримала Магдебурзьке право.
1793 року Правобережна Україна і Тараща, зокрема, були приєднані до Російської імперії.
22 листопада 1800 року Тараща проголошена повітовим містом Таращанського повіту Київської губернії і залишалася ним аж до переходу з губернської адміністративної системи на обласну.
У 1842 році в місті було 792 будинки і проживало 5129 жителів. В місті була церковнопарафіяльна школа, де навчалося 27 дітей заможних міщан, і повітова лікарня. Протягом 1845 року в ній налічувалося 200 хворих. В місті була тюрма, в якій в 1845 році утримувалося 875 в'язнів, яких охороняли 82 солдати і 1 офіцер.
Після відміни кріпосного права в 1861 році в Таращі відбувається інтенсивніший розвиток промисловості, ремесел і торгівлі.
Про життя міста, освіту та враження селян і поміщіків після відміни кріпосного права була надрукована стаття в журналі "Основа" : "Раскажу вам кое-что о жизни нашего городка и вообще этой местности..."[1].
У 1869 році в Таращі було відкрито міське двокласне училище (зараз це гімназія «Ерудит»). В місті також працювали два однокласних училища, церковнопарафіяльна школа, чотири приватні і кілька недільних шкіл. В 1916 році в школах міста навчалися більше 1500 учнів.
У 1900 році серед підприємств Таращі найбільшими були вальцьовий млин, броварня та шість цегельних заводів. Крім того, тут діяли медоварня, миловарня, олійниця, свічкарня, 18 кузень, 8 водяних млинів, 2 вітряки. В 1914 році став до ладу чавунно-ливарний завод. У місті проживало понад 15 тисяч жителів.
Як повітове місто Таращанського повіту, Тараща мала такий же адміністративний статус як тогочасні міста Черкаси, Вінниця, або, скажімо, Тирасполь, і мала значно вищий статус ніж така сама Біла Церква, яка повітовим містом не була. Цікавим є той факт що населення тогочасних Черкас всього лиш вдвічі перевищувало населення Таращі, а сучасні Черкаси за площею менш ніж у двічі більші від Таращі, хоч за населенням вони більші від Таращі майже у 20 разів.
Незручне географічне розташування та віддаленість від основних залізничних та автомобільних магістралей істотно заважали розвитку Таращі. На початку XX-го століття було заплановане відкриття залізничної колії з кінцевою станцією Тараща. Проект успішно реалізовувався: були збудовані вокзальні приміщення та майже прокладена залізнична гілка. Прикрим є той факт, що до початку революційних подій та громадянської війни не встигли докласти буквально п'ять кілометрів залізничного полотна. Після революції статус міста помінявся з повітового на районне, і радянська влада майже завершений проект заморозила. В самому кінці радянської доби на місці де закінчувалася стара царська колія, почали будувати товарну залізничну станцію. Згадана товарна залізнична станція знаходиться в зародковому стані розвитку та майже не працює.
Наприкінці 19-го століття єврейське населення Таращі перевищувало 5000 мешканців, і становило майже половину від всього населення міста.
На території Таращі знаходиться могила цадика рабина Рефаеля із містечка Бершадь, також відомого як рабина Рефаеля Бершадського.
Напис на могильному камені:
«Тут лежить скромна та благочестива людина
Дуже значуща та дуже відома.
Наш великий вчитель та рабин, Рефаель з містечка Бершадь,
Син нашого вчителя та рабина, Якова Якіли.
Він говорив правдиві слова Тори,
І нещирість ніколи не лунала з його уст.
Він пішов від нас в мирі та праведності
В неділю, 15 числа місяця Тенета, року 5587.
[14 січня 1827]»
Цю людину часто згадують під іменем Рафаель із Бершаді, але як стверджує відомий авторитет з питань юдаїки, автор та незмінний ведучий Інтернет порталу evrey.com [Архівовано 14 травня 2022 у Wayback Machine.], рабин Елія́гу Е́сас, вірним ім'ям є саме Рефаель, це пов'язано з місцем народження рабина. Рабин Рефаель народився в Голландії (за іншою версією в Німеччині).
Нагадаємо, що згідно правопису мови іврит, при написанні слів прописуються лише приголосні звуки. Якщо ж треба вказати, який саме голосний звук слід використовувати між приголосними, то до значків, які відображають приголосні звуки дописують додаткові компоненти. Вказані додаткові компоненти російською мовою називають огласовками. Отже саме відсутність букв, які б відображали голосні звуки мови іврит, призвела до суперечок стосовно вірної трактовки імені рабина.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.