Гайдамаки

Гайдама́ки (від тур. haydamak — піти нанівець) — самоназва народних повстанців на Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII століття під владою Речі Посполитої. Вперше слово «гайдамаки» згадується у писемних джерелах від 1717 року.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гайдамаки (значення).

Гайдамаки
Країна	Правобережна Україна і  Річ Посполита
Час/дата початку	1717
Час/дата закінчення	18 століття
Гайдамаки у Вікісховищі

Гайдамаки (1927. Радянський лубок)

Юліуш Коссак «Табір гайдамаків»

Гайдамацький рух — це національно-визвольний і суспільно-політичний рух проти народного поневолення на Правобережній Україні наприкінці XVIII — на початку XIX ст., який поширився на Київщині, Брацлавщині і Волині.

Гайдамацькі загони складалися із селян, козаків, наймитів, міщан-ремісників і навіть збіднілих шляхтичів.

Гайдамакам присвячена поема Т. Г. Шевченка «Гайдамаки».

Передумови виникнення

Гайдамаччина — соціальний рух на Правобережжі у XVIII столітті. Селяни, у свідомості яких ще жили традиції козацької волі, не бажали нової панщини, а до панів залічували не тільки магнатів та орендарів і факторів-євреїв, а й греко-католицьке духовенство. Гайдамацький рух об'єднав незаможних селян-втікачів, найманих робітників з ґуралень, млинів, фільварків, міщан, дрібну шляхту й нижче духовенство, аби підтримувати його найширші верстви населення.

Ці гайдамацькі рухи розпочалися в перші десятиріччя й тривали аж до кінця 1760-х років, зрештою вилившись у грандіозне повстання, що відоме в історії під назвою Коліївщина. Найвизначнішим гайдамацьким лідером був Максим Залізняк.

Гайдамаки на Житомирщині

У 1702—1704 роках овруцькі селяни і міщани хоробро билися проти шляхти в загонах Семена Палія. Особливої гостроти набула боротьба під час гайдамацького руху 1720—1760-х.

У червні 1720 року повсталі розгромили Овруцький замок (і не врятували шляхту ні «бронь огниста», ні башти муровані), костьол та домініканський монастир. Палали маєтки і в 1750 році налякана шляхта, побоюючись гайдамацьких засідок на шляхах, відсиджувалась за нововідбудованими мурами Овруцького замку. Особливий страх у них викликав загін на чолі з І. Подолякою. А ще багато овручан бились у загонах повстанців у Радомисльському повіті.

Гайдамаки на Київщині

Київ та прилеглий до нього округ на правому березі Дніпра були місцем організації гайдамацьких загонів, а також схованкою для них. Гайдамакам допомагали київські міщани, церковні причетники, дрібні чиновники різних управлінь і навіть солдати російського гарнізону.

Дві третини Київського округу належали монастирям. За селом чи окремим угіддям наглядав чернець, якого називали городничим. Там, подалі від міста, а отже, і контролю влади, гайдамаки знаходили тимчасовий і безпечний притулок.

Ченці вбачали в гайдамаках борців за православну віру. В. Б. Антонович писав, що ченці всіх київських монастирів підтримували гайдамаків.

Королівський уряд намагався ліквідувати гайдамацтво, але заарештованих військовими підозрілих людей передавали до суду магістрату. А той майже завжди звільняв їх з-під арешту чи віддавав міщанам на поруки. Іноді арештанти тікали з міської в'язниці.

Див. також

• Гайдамацький рух
• Гайдамацькі повстання
• Коліївщина
• Повстання Верлана
• Коднянська розправа

Схожі рухи повстанців у Європі

• Дейнеки
• Опришки
• Гайдуки

Джерела та література

• Бондаренко С. Земля Древлянська. — Житомир: Полісся, 2003.
• Горбань М. В. Гайдамаччина. Бібліотека селянина. — Харків, 1923.
• Мільчев В. Запорозьке гайдамацтво XVIII століття як традиційний здобичницький промисел козацтва [Архівовано 18 січня 2018 у Wayback Machine.] // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету. — Запоріжжя: Просвіта, 2008. — Вип. XXIV.
• Онацький Є. Гайдамака // Українська мала енциклопедія. — К. : Університетське видавництво «Пульсари», 2016. — Т. І. — Видання друге, уточнене. — 576 с.: портр. — С. 215—217. — ISBN 978-617-615-060-2, ISBN 978-617-615-061-1 (том 1).

Література

• В. П. Капелюшний. Гайдамаки [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
• Щусь О. Й. Гайдамаки [Архівовано 8 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 18. — ISBN 966-00-0405-2.

Посилання

• Гайдамаччина [Архівовано 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Гайдамака [Архівовано 14 червня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 223-224. — 1000 екз.
• Залізна тараня // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1878. — 1000 екз.