Loading AI tools
український письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іван Ле (справжнє ім'я Іван Леонтійович Мойся; 9 (21) березня 1895, с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія — 9 жовтня 1978, Київ, Українська РСР, СРСР) — український радянський письменник. Редактор журналу «Забой».
Іван Леонтійович Мойся | ||||
---|---|---|---|---|
Псевдонім | Іван Ле | |||
Народився | 9 (21) березня 1895 с. Мойсинці, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 9 жовтня 1978 (83 роки) Київ, Українська РСР, СРСР | |||
Поховання | Байкове кладовище | |||
Громадянство | Російська імперія→ УНР→ СРСР | |||
Національність | українець | |||
Діяльність | письменник | |||
Alma mater | НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського | |||
Мова творів | українська | |||
Жанр | історичний роман і оповідання | |||
Членство | СП СРСР | |||
Партія | РКП(б) | |||
Учасник | німецько-радянська війна і Громадянська війна в Росії | |||
Нагороди | ||||
Премії | ||||
| ||||
Іван Ле у Вікісховищі | ||||
Народився 9 (21 березня) 1895 року в селі Мойсинцях Золотоніського повіту Полтавської губернії в родині безземельного селянина. Батько працював переважно грабарством. Матеріальні нестатки змушують восьмирічного хлопця піти на заробітки, — він пасе громадську худобу, згодом працює коногоном на руднику на Криворіжжі, грабарем, палітурником, покрівельником, теслярем, техніком на будівництві залізниці.
Вже з раннього дитинства виявилася його любов до літератури, бажання писати самому. Перші його дописи-фейлетони з'являються 1913 року в черкаській газеті «Пріднєпров'є».
У 1915 році мобілізований до царської армії. Перебування на фронті Першої світової війни, спілкування, а потім і дружба з більшовиками вплинули на політичні погляди майбутнього письменника. Його обирають головою солдатського комітету.
Після демобілізації влітку 1918 року повернувся в Україну, брав участь у боротьбі проти Гетьманату на боці Директорії УНР, а також проти денікінців. Його обирають до складу ревкому, а потім до повітового виконкому в Золотоноші.
У 1922 році його посилають на робітфак Київського політехнічного інституту, з наступного року він вчиться на факультеті інженерів будівництва шляхів. Згодом редагує газету «Київський політехнік», працює в редакції журналу «Комунар».
У кінці 1920-х років, з 1928 року по 1930 рік жив і працював у Донбасі, редагував журнал «Забой» (зараз «Донбас»). В цей період його творчості переважала робітнича тема (здебільшого донецька) вона розкрита в творах «Ритми шахтьорки» 1928.
Займає активну позицію в ідеологічній боротьбі проти «ворожих» концепцій в мистецтві, у ствердженні основоположних принципів радянської літератури. Належав до літературних організацій «Жовтень», «Всеукраїнська спілка пролетарських письменників». Стає першим редактором «Літературної газети» (1927).
Про роботу Івана Ле "під прапором Петлюри" добре пам'ятали у його волості, тому до комуністичної партії його прийняли тільки після виїзду з малої батьківщини у 1925 році.
Типовий представник стилю соцреалізм. У центрі уваги Івана Ле — простий люд. Серед них — Пилип Баранець («Новоявлена», 1925), Василь Машиністий («Трахтарь», 1926), Остап Залізний («Камінний Мірошник», 1928). Його спроби не ідеологізувати свої твори наштовхувались на вимоги редакцій вимальовувати образи його головних героїв, щоб було доведено партійність їх поведінки.
Професор Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), який більшу частину свого життя прожив у еміграції і великими симпатіями до радянської влади не відрізнявся, в своїй “Історії української літературної мови” стверджував, що значну роль у завершенні формування сучасної української літературної мови відіграли українські письменники доби радянської українізації (першої третини ХХ століття).
До цих письменників безумовно належить й Іван Ле, який за своє життя видав більше 50 книг зі своїми творами, переважну більшість яких було написано українською мовою.
Помер у Києві 9 жовтня 1978 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1; центральна алея).
Романи:
Повісті:
За його твором «Роман міжгір'я» режисер Ф. Лопатинський (за сценарієм Ф. Лопатинського і П. Коломойцева) створив у 1933 р. однойменний фільм.
За мотивами того ж твору, Кіностудія імені Олександра Довженка у 1975 році знімає фільм "Це було у Міжгір'ї" (режисер Мунід Закіров).
На його честь існують декілька урбанонімів, наприклад, вулиця Івана Ле у місті Черкаси до 22.12.2022, коли була перейменована на честь Ольги Чемерис[2].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.